Частина 29 Майстер-клас з переведення контрабанди до розряду дозволеного

Жінки, що стояли на вершинах шестипроменевої зірки, були дивовижними.
Тобто я дуже здивувалася, виявивши дивну компанію на розленованій та розписаній дивними символами підлозі. Є білі відьми та чорні чаклунки. Так ось, у кімнату набилися перші, у сяйві благочестя та одухотвореного наміру творити добро. Звідкись я знала, що маю знайти власне місце. Але вершини були зайняті, і я посміхаючись, просочилася до центру чудної композиції. Розвернувшись обличчям до вікової зі срібним волоссям, вишкірилася, і видала сакральне, - значить моя черга побути поганою? 
Тут же у двері інтенсивно забили копитом, і в моїй голові промайнуло, що це рогатий принц на чорному коні. Чому на чорному? А на якому він ще може бути, якщо в них там кіптява, гар і суцільні катаклізми планетарного маштабу.
Доглянути розвиток сюжету не вдалося, бо, чи кінь був занадто наполегливим, чи я досить відпочила, але зі сну мене викинуло, як Мюнхгаузена з гармати.
Довбили таки в мої двері. Перші кілька секунд я не могла збагнути, де я, хто я, і що це таке.
Потім встала і прочовгала, як стара бабка до дверей.
За нею стояв мордатий троль досить молодої зовнішності.
- А чи правда, що ти наречена Чорного принца?
– Ти хто? - У мене мимоволі смикнулося око, коли я подумала, що сон точно в руку. Не зрозуміло лише у чию.
- Та племінник я коменданта, ось! Він наказав вашого фаміляра проводити!
- І де Перла? - Я зовсім не хотіла з'ясовувати звідки інформація про принца і про те, що я його наречена. Фігурально кажучи, мені одружитися тільки один рогатий пропонував. Але ж де він, а де я. І під питанням, чи не наснилося мені все те, бо чутки з того місця і у цю Академію, навіть за покликом долі не долетять. Чомусь саме в цьому я була впевнена.
- Так ось! - Мені тут же сунули в руки плетений козуб з кришкою, на якій зверху стояв штамп, що переливався всіма кольорами веселки, «дезактивовано».
"Твою маму!" - промайнуло в голові бачення атомного гриба та вибуху на Хокусімі.
– Що це? - проковтнула погустілу слину, піднімаючи переляканий погляд на юне і небагатослівне обдарування.
- Контрабанда, - розпливлося воно в жахливій посмішці.
- А Перла?
- А Перла там!
І цей племінник спробував пограти бровами.
Десь спливло в пам'яті, що для того, щоб відв'язатися від кур'єра, треба дати йому чайових. Грошей у мене не було, зате на вішалці біля дверей висів засохлий букет, більше схожий на віник. Здається, фея планувала зробити з нього амулет, чи оберіг?
Я смикнула його легким рухом руки і засунула гінцю в руки.
- Це щоб тобі не наврочили, над ліжком повісь! Дякую!
Двері я зачинила, навіть не ризикнувши поспостерігати за тим, як сприйняли мій подарунок.
Поставивши кошик на стіл і обережно відкинула кришку.
- Н-так. – Однозначно я не очікувала побачити такий хот-дог.
На розрізаній уздовж булочці, рясно политій кетчупом і гірчицею, розкидавши крила вбік, спала Перла. На лобі у неї був крихітний штамп «дезактивовано», як і на всіх інших предметах у кошику.
- Товаришу, вір! Прийде вона - Зірка чарівного щастя!
- Приємно усвідомлювати, - фея п'яно схропнула, видаючи цю тираду уві сні, - що мене цінують.
Я обережно потягла фею за сукню, намагаючись витягти з полону хот-догу з мінімальними втратами. Підвісивши її на гвіздок, забитий у стіну, швидше за все на цьому місці висіла якась картина, я похитала головою.
Діставши з кошика прозору банку з чаєм каркаде, задумливо роздивилася напис «Червона Квіточка». Дрібним шрифтом під назвою йшла приписка «Універсальний антидот».
- Нічого собі контрабанда! - Вирвалося з мене, поки я розглядала книжечку-інструкцію, прив'язану до шийки мереживною стрічкою. На інструкції був штамп «дезактивовано», і я хихикнула.
- Чайна ложка на літр води, настояти 5 хвилин, склянку випити залпом, ще одну склянку через 30 хвилин. Залишок літра – до кінця дня, невеликими порціями. Хм.
Несподівано мені спало на думку, що а чи не з легкої руки Перли, я несподівано для самої себе стала нареченою Чорного Принца? Плітки вони ж такі специфічні бувають. Там замовкла на самому цікавому, тут - не доповіла, і ось - доводь тепер що я не козел, точніше не коза.
Усередині невдоволено забурчало, я смикнулася, і згадала знайомство з силою.
- Тихіше, мій гарний, тихіше Регул, зараз підемо, поснідаємо!
Я зиркнула на хот-дог без сосиски, і зітхнула. Розбирати кошик без головної дійової особи – це якось по-жлобськи. Може дійсно, збігати в їдальню, заварити літр детоксу з чудовою назвою «Червона квіточка» - і повернутися до феї? До підйому ще півтори години, як мінімум. А мені її допомога в перший день підготовчих курсів, буде ой як у нагоді.
Глек із завареним чаєм, який я несла притиснувши до грудей, випромінював чудовий аромат.
- Чим це смердить? - Запитав мене чоловічий голос, коли я з вулиці зайшла в темряву з сюрпризами за дверима вежі. Чому з сюрпризами? Так зазвичай у кожній темріві на  тебе чатують ці самі сюрпризи, це. так би мовити, моє персональне знання, які дістались мені потом і кров'ю впродовж немаленького життя.
- Йокарний бабай! - Глек залишився притиснутий до грудей, а навколо дивно посвітлішало, завдяки тому, що я засвітилася різдвяною лампочкою.
– Це не він, це я! - Повідомив проректор, і покосився на глечик, - що це у тебе?
- Перлі несу чай.
- Якось підозріло знайомо він пахне! - Альваліс спробував засунути ніс у глечик, але я прикрила шийку долонькою.
- Ви за боргом?
Чоловік продовжував дивитися на судину, швидше за все ідентифікуючи наповнення за запахом.
«Може, справді контрабанду тут відбирають?» - здоровий глузд одразу запропонував виводити проректора з дізнавальної дороги, і я випалила:
- Тож показати вам Чорного принца?
Альваліс смикнувся, звузив очі і майже прошипів «кого?»
- Ну, того самого, що хотів одружитися.
- Покажи, - нарешті він звернув увагу на те, що моє свічення почало згасати, - у тебе надлишок магії, треба скинути.
- У кільце? - Рука витягнута в його бік, робила обманний фінт, поки я ховала глечик за спину.
- Ні, пішли, допоможемо твоїй феї.
- А ви давно бачили жінку з похміллям? – Чомусь мені категорично не хотілося демонструвати штампи на лобі феї, на кошику та його вмісту.
- Я почекаю тебе тут, але поспіши, у нас мало часу.
Фею я макнула в глечик з антидотом із головою.
Звідки тільки сила взялася у такої крихітної істоти.
- Тону, допоможіть-рятуйте, - репетувала вона, наковтавшись у перший момент чаю-антидота.
- В інструкції написано, що ти маєш випити склянку залпом! - Доносила я їй, коли вона дивилася на мене очима котика Шрека.
- Ти у своєму розумі? Де я, де склянка! Витягни мене звідси, недобра жінка! Я все!
Через пару хвилин, які я витратила на перевдягання у спортивну форму та плетіння двох кіс, Перла гукнула мене зі столу, на якому обсихала після витверезника.
- Ти куди зранку?
- Я потім все тобі розповім, я мушу віддати борг.
- Кому?
- Проректору.
- Ось і залишай тебе наступного разу одну, вже боргами обклалася.
- Перло, ти мені дуже потрібна будеш. Я навіть не уявляю, як тут усе, я тобі потім все-все розповім.
- Гаразд, йди, тільки заміж не виходь, ти ж пам'ятаєш?
- Пам'ятаю, - я хихикнула, - моє щастя – це виключно твоя турбота.
- Ага, турбота, - мені махнули рукою, і вже йдучи, я почула, як фея пробурмотіла під ніс "нагорода, чи каторга?"