Частина 28 А давайте – не давайте!

Нічна арена здавалася передбанником пекла. Чому саме це порівняння залізло в мою голову, я не змогла зрозуміти. Альваліс відпустив мою долоню і відступив від мене на кілька кроків.
Стало мерзлякувато і я обхопила себе за передпліччя, вдивляючись у темряву. Чомусь світла ніч не розганяла її над ареною.
- Ти маєш домовитися зі своїм вогнем, - коли пауза стала відчутною, упустив проректор. - До кінця твого життя він буде в тобі, тому це найголовніше, це те, що ти маєш зробити в першу чергу.
У мене свербіло на губах сакральне: "навіть якщо я повернуся?", але я прикусила щоку зсередини і опустила руки вздовж тіла.
– Я не розумію.
- Правильні медитації дозволять поринути у себе, і побачити, якщо можна так сказати, твою силу, душу магії. Але зараз, тут, в останню ніч Марсоніса, що росте, у тебе є унікальний шанс зробити прорив.
Я пожувала губу, тут же в деталях уявивши прорив. Звідси, і одразу на свій город. У мене там така гарна кропива вздовж межі з сусідом, а з неї такий чудовий зелений борщ виходить. Тут же город і кропива трансформувалися в мохноногого принца, що скакав через лавові поля, і волав щось на кшталт «один лише шанс». Чи це він так співав?
Я здригнулася, і придивилася до вчителя. Хреново у нього виходить пояснювати, судячи з того, куди мене заводить фантазія. І чому мені знову здається, що у нього роги, і чорний плащ, що струмує за спиною? Чи це сама темрява, що вклалася на його плечах важкою матерією, підморгує мені вже зовсім абсурдними кукарачами?
“Я Чорний Плащ! Я правиця долі! Всі негідники готуйте труни!» - заспівала в голові єхидна пам'ять, і я пирхнула.
На мене блиснули розжареним вугіллям, і я спробувала зобразити кніксен.
- Чи можу я запитати?
- Запитуй.
- Мені ж не загрожує вибух? Адже договір так і не укладено?
- Укладено!
– Коли? Я нічого не підписувала!
Чоловік кивнув мені на руку. Я підняла обручку до очей, і відзначила, що камінь дивно пульсує.
- І?
Я так і не зрозуміла суть цього договору.
- Я допоможу тобі поринути у транс, ти зможеш «поспілкуватися» з вогнем, прийняти його силу як основу існування. Домовитись про співпрацю. А ти мені покажеш того, хто пропонував тобі одружитися.
Я проковтнула, зовсім не чекаючи від нього такого прохання.
– Це обов'язково?
Мені страшенно не хотілося показувати чоловікові щось особисте. І чомусь головним лейтмотивом був сором.
– Ти мені, я тобі, – головний закон такого договору. Чи маєш інші пропозиції?
Він спитав це таким голосом, що в мене одразу затремтіли піджилки, затанцювали метелики в животі, а таргани вдарили в цимбали.
Про взаємне задоволення не йшлося спочатку. Перла стверджувала, що це скоріше необхідність «жити дружно». Щось про правильну течію потоків та циркуляцію енергій.
- Дивні у вас бажання, - губа сама собою виїхала вперед, і я засопіла, як маленька дівчинка.
- Ми зайшли в глухий кут, які б не були припущення, але краще переконатися самому.
- Ви що, ще й менталіст?
Майже ляпнула невиховано «до портальника та вогневика в навантаження».
- Ні, особливо у тому сенсі, в якому ця спеціалізація трактується магами.
Він здається не збирався нічого пояснювати, чекав на моє рішення.
- Добре, транс, так транс.
Він знову ступив до мене, простягаючи руки, долонями вгору.
- Довірся мені, у тебе все вийде!
Коли наші долоні з'єдналися, над ареною спалахнув захист.
- Дивися мені в очі, і повторюй за мною.
Мені трохи незручно було задирати підборіддя, щоб дивитися в ці  дивні очі, що навіть зараз горіли диким полум'ям.
«Один із найсильніших вогненних магів» – випливали спогади, сказані голосом Перли.
«Ти маєш домовитися зі своїм вогнем» – холодними, твердими акордами звучали інструкції чоловічим впевненим голосом.
Момент, коли я провалилася в цю медитацію, я не відстежила.
«Чого ж так холодно?» - ахнула, коли усвідомила себе у дивному засніженому лісі.
Дерева росли на стелі печери, звисаючи вниз кронами. Чудернацькі, вигнуті гілки, вкриті величезними голками поморозі, тяглися, намагаючись взяти в полон.
Я здавалася маленькою, тендітною і загубленою. Холод проникав усередину з кожним вдихом.
- Шукай вогонь! - прошепотіло над головою, зачіпаючи сплетені гілки і обсипаючи мені на голову голки паморозі.
Вони жалили руки, якими я спробувала прикрити голову і обличчя, боляче кусалися за шию, намагаючись прогризти шкіру і оселитися всередині. Не хотілося навіть думати про те, хто скидає на мене ламану паморозь, тому що фантазія норовила наділити істоту трьома хвостами, шістьма лапами і пащею, повною іклів.
- Закочовряжитися не вистачало, у цьому неправильному лісі, хто тільки додумався до такого? Щоб навіть хмизу не могла зібрати? Іроди безсердечні! - погрозила кулаком вгору, намагаючись не звертати уваги на змащені тіні, що переміщалися там угорі.
Злість спалахнула всередині, змушуючи припустити по білій субстанції, найбільше схожій на кисіль. Поки скачеш гірською козою, вона не засмоктує, але варто зупинитися, і асоціації із зануренням виникають неприємні.
Над головою зраділо завило, та так, що мене не тільки морозом по спині пробрало, а й жаром обпалило. Аж надто веселим це виття здалося. Загалом, помчала я, як у попу укушена. Згадалося відразу, що в дитинстві я так від сусідського собаки бігла. Відірвалася вона тоді з ланцюга, і шмигнула за мною через щілину в паркані. Як згадаю, так здригнуся. Це був єдиний раз, коли зрештою переслідувач у кінці дивився на мене матом, впавши в пилюку ґрунтової дороги, виваливши на бік язика, і всім своїм виглядом демонструючи, що в мене не всі вдома. А я потім ще тиждень шкутильгала від болю в м'язах, а з ліжка злазила голосячи ай-яй-яй і ой-йой.
Молодша сестричка, думаючи, що я співаю хіт того часу, із запалом починала підспівувати:
Ай-я-я-яй! Вбили негра
Вбили негра. Вбили
Ай-я-я-яй! Ні за що ні про що суки замочили.
Спогади про ті дні, раптом відгукнулися всередині гомеричним регітом. У мене навіть сльози на очі навернулися від того, що я намагалася не заржати вголос. Головою я розуміла, що тоді зіб'юся з неймовірного кроку, і певно потону в туманному киселі.
Мертва змія не шипить
Не щебече дохлий щиголь.
Мертвий негр не йде
Грати в баскетбол.
Згадавши слова дивного хіта з 2000-х, я прискорилася, ніби за мною справді гналося минуле. Сумне, веселе, добре та зле. Нескінченне у своїй віддаленості та нереальності. Начебто не зі мною і не в мені.
Коли я вивалилася на майданчик із величезною газовою конфоркою посередині, я попрощалася з усіма та відпустила все.
Кришечки на конфорці не було, і кудись вгору ревіло блакитне полум'я, з помаранчевими і червоними сполохами по краях пелюсток, що плескали у верхній частині вогняного стовпа.
Я намагалася перепочити, вдивляючись у гору полум'я. Зазвичай, я робила подібне, щоб обпалити пір'я обскупаної курки, Кого ж збиралися позбавляти покриву тут?
За спиною засмучено заскулили, повискуючи і підвиваючи на різний лад, ніби нарікаючи мені.
- Чур мене, - впоравшись з диханням, я вдивлялася в дивні картини, які малювала моя невгамовна уява.
«Цей вогонь твій» - намагалася переконати себе в недоведеному. «Якщо я тут, то я його знайшла!»
«Ні хріна собі багатство» - чухав у потилиці здоровий глузд, пропонуючи поставити газову вежу і підключити до неї газопровід. Знання зі шкільного курсу хімії заскакали рядами формул про ентропію та наростання хаосу.
"Дихай глибоко і повільно" - випливло з пам'яті, і я раптом зрозуміла, що я завжди могла домовитися з будь ким. Але як домовлятися з тим, що навіть не чує мого голосу?
Я вдихнула, і видихнула повільно, склавши губи трубочкою.
Головне – представитися. Якщо пропонують вгадати, то чому б не спробувати?
"Джин?" - десь глибоко у мені пролунала вібрація, яка намагається підібрати ключик до спілкування.
"Вогневик?" "Фенікс?" "Саламандра?" «Абабіліні?» «Роріг?» - Список варіантів був мізерний, тому що містикою я ніколи не захоплювалася, а казки, на яких виросла, не надто балували вогненними істотами.
- Сонечко? – голос здригнувся, коли вогонь заревів протестуюче.
У мене відразу в голові спливли зовсім нереальні знання з астрономії.
Блакитні зірки - найбільші та яскраві зірки в галактиці, блакитні зірки - найгарячіші та наймасивніші з усіх. Висока температура блакитних зірок у поєднанні з їхньою високою світністю означає, що вони постійно викидають у космос величезну кількість енергії.
Якщо назвати тільки три відомі блакитні зірки, то це Регул, найяскравіша зірка в сузір'ї Лева, Спіка, найяскравіша зірка в Діві, і Рігель, найяскравіша в Оріоні.
- Серце Лева, Кальб Аль-Асад (у давнину арабською Регул називався саме так), Регул!
Грізний смолоскип спалахнув, зібрався у величезну кулю, і повиснувши перед моїм носом підтвердив, що я знайшла ключик до розуміння неймовірного явища.
- Який ти неймовірний, Регул! - Покатала на язиці знайдене ім'я, а потім зовсім не розуміючи, що роблю, з пафосом видала, - ми з тобою однієї крові, ти і я.
Мене відразу обплювали розсипом блакитних іскор, які не завдали жодного пошкодження ні тілу, ні духу.
- Давай дружити? – Вже усвідомлюючи, що з силою так не поводяться, але зовсім не розуміючи, як комунікувати з подібним явищем, шмигнула носом.
Куля мигнула, блиснула, а потім шандарахнула мене в груди, та так, що я закашлялася від нестачі повітря, тут же усвідомивши, що стою на арені, тримаючись за проректора.
- Здуріти просто!
- Це точно, - хмикнув чоловік. – Синьо-білим вогонь стає тоді, коли його температура перевищує 8727°С.
– Едрична сила!
- Не знаю таку, розкажеш?
– Потім. Давай закінчимо із виконанням обов'язків за договором.
Мене трохи хитало, хотілося нарешті завалитися на ліжко, і банально відпливти у сон.
- Добре, тоді що тобі найбільше запам'яталося?
- Ноги! - буркнула, намагаючись відірвати погляд від його дивовижних очей.
- Ноги?
- Так, вони в нього з такими копитами були! Уявляєш? А якщо його підкувати?
- Навіщо? - Сипло спитав чоловік, намагаючись не дати від здивування впасти щелепі.
- Так, з перспективою використання в господарстві!
Альваліс випустив мої долоні і заржав, зігнувшись навпіл.
Я, позбавлена ​​підтримки, і виснажена надміру бігом по пересіченій місцевості, похитнулася, і смачно шльопнулася дупою на арену.
- Ай! - Вирвалося з мене, - убили негра! - Додала зовсім не контролюючи те, що несу.
Проректор різко перестав сміятися, блиснув на мене поглядом і гаркнув, - точні координати, час смерті та тип впливу!
Я нервово проковтнула слину, і впала на арену в непритомність.
Напевно, надто багато на мене одну всього навалилося.