Частина 26 У якій випливають нюанси обмеження волі

- На поруки він мене погодився взяти, благодійнику ху ..., хороший кажу ви благодійник, так! Дякую, що уважили! - Друга половина пропозиції була вигукнута, підкреслено щасливим голосом.
Голос, що розбудив мене, належав Перлі, це було зрозуміло. Але на які поруки її взяли й головне хто? Цікавість підняла хвіст, і я розплющила очі, підскакуючи на ліжку.
«Нічого собі я вчора погуляла» - промайнула думка, розпихаючи ряди сонних тарганів.
Прокинулася я у стильно обставленій спальні. Чоловічий, судячи з лаконічності обстановки та переважанні чорного кольору.
– Де це я? - Вирвалося мимоволі.
- В Академії, - від вікна відлетіла крихітна фея, і замолотивши крильцями опустилася на мою зігнуту ногу. - Любаша, ну ось якого хрону? Навіщо так було нервуватись? Зовсім трохи залишалося до щасливо і вдало.
Я з якимось буддійським спокоєм згадала все. Ну, в тому сенсі, як зап'ястя почали свербіти, збудження накочувати, як перенеслася під вагою чорнооких обставин, як мало не згоріла.
- Я не спеціально!
- Ага, саме вийшло, не інакше як тебе принц заморський вогненний, якимось вибуховим апломбом нагородив!
- Не нагороджував він мене, - я зігнала фею з ноги і піднялася, - м'ясо їла, це так, але ж голодною я була! А більшого він і не встиг, наш договір спрацював. А тут, що тут? От ніби ти не погодилася б, якби тобі пропонували таким голосом, - я згадала як цей не зрозумій хто, пропонував, і мурашки промарширували від голих п'яточок під поділ короткої сорочки з тонкої тканини. «Зовсім не пам'ятаю, як роздягалася» - пошкрябалася на задвірках свідомості швидше за все совість.
- Так, вже. Таким голосом якщо пропонують, то ситуація абсолютно безвихідна. - Чи погодилася, чи поскаржилася фея, - яка ганьба! Я, як фамільяр, мої бідні предки, обірвуть на собі все волосся.
- Ти ж казала, що на поруки тебе взяли! А хто, до речі?
- Та пройдисвіт цей!
Тут же феї прилетіло звідкись іскрою та під п'яту крапку, вона ойкнула, і виправилася, - проректор цей, Альваліс! Довгих йому років життя!
Я підозріло подивилася на фею. Дивно якось вона поводилася. Та й розмір цей мікроскопічний. Я звикла з нею нормально спілкуватися.
– А чому ти така?
- Кажу ж – фамільяр я твій, для всіх, хто тут навчається, бо жодних підстав бути тут у мене немає. Я ученицею не погоджувалася. А в нас є договір. Непорушний, - хихикнула фея. - Ось мене на поруки і взяли, щоб позбавити браслетів, енергію врівноважити, і близькість другої сторони забезпечити.
– А чому ти не записалася на якийсь курс? Наприклад, шпигунства?
Як із язика знялася ця пропозиція. Я просто уявила, що було б простіше з такою легендою, ніж бути фамільяром у вогняного мага. Вона що, мене буде драконити, щоб у разі чого я могла залік на п'ятірку здати? Чи крильцями полум'я роздмухувати?
– І взагалі, це надовго?
Я згадала, як кіт провів мене чорними ходами до апартаментів проректора, мотивувавши це тим, що їжу до нього можна замовити, не пояснюючи, навіщо і чому.
Я не дрібнилася, і замовила стільки всього, що Балбес під кінець на кшталт сови перетворився.
– На рік. Підготовчі курси. Пощастило відбитися, бо ти згоду дала лише на те, щоб бути його ученицею.
Останнє слово Перла виплюнула, як лайку.
- Я стільки грошей на тебе поставила і програла! Очі б йому подряпати. - В останній момент вона прикусила язика, а потім махнула рукою. – Якщо не називати імен, можна оминути заклинання покарання!
- Ну, рік, це ж небагато. - Я дивилася на фею і думала. Балбес сказав, що поспати я теж можу у проректора, тому що в такому стані мене на територію Академії тягти небезпечно великими неприємностями. Тому облаштування мене, такої гарної, слід відкласти.
Я засинала на ходу, і тому лише кивнула на дозвіл. Здається, навіть спальню не розглядала, або швидше не бачила. Ліжко та подушки бачила – а все інше, ні.
- Перла, - нарешті у моїй голові сформувалася потрібна думка, - мені ж п'ятдесят років, хіба таких старих до Академії беруть?
Фея закашлялася.
– Ти себе у дзеркалі давно бачила?
- Ну, - я покрутила головою, і рушила до дверей, які вчора так і не перевірила.
За ними опинився гардероб із дзеркалом. Спочатку ми з феєю вирячилися на ряди чоловічого одягу, коментуючи враження поглядами. Чомусь нам здалося, що краще рота не розкривати. Потім я витріщалася в дзеркало. Більше тридцятника цьому тілу дати навіть сама не наважилася б. Вчорашня подія злизала з мене залишки надмірної ваги, пощадивши лише верхні округлості. Зменшивши їх все ж таки до D-ки, або все ж таки повноважної С-ки. Натягнуло шкіру в області очей, розправило її на лобі, позбавило другого підборіддя, брилів та прожитих років у погляді.
- Саме перше повноліття, - прокоментувала побачене фея.
- А друге коли?
- Друге у сорок, перше у тридцять.
- Мені що тепер тридцять?
- Ага, зовсім молода. У цьому віці якраз до Академії вступають, або до Школи благородних дівчат, або до ремісників на навчання. Загалом – вік громадянської дієздатності, і з сорока – магічної. Якщо екзамени складеш, - навіщось додала вона, якось дивно розглядаючи мою постать.
– Що?
- Раніше було простіше, - зітхнула вона, - оберігати кажу простіше було тебе!
Я поплескала віями, не зовсім розуміючи.
- Ти себе у дзеркало бачила?
- Ну, так!
- Апетитна?
- Фігуриста, - досить щиро усміхнулася, усвідомлюючи, що такої гарної постаті у мене навіть у молодості не було.
- Ось, тепер думаю, як від тебе бажаючих побратися відганяти, з таким моїм розміром і обмеженнями на застосування магії в стінах Бойової Академії.
- А пилком?
- Хіба що перцевим, о! - Фея захихотіла, що божевільна, - а це ідея!
- А кільце, яке мені подарували, хіба не захист?
Фея подивилася на обручку і скривилася.
- Швидше додаткова проблема у соціальному середовищі. Але твій вогонь під контролем цей артефакт тримає ідеально. Все ж таки Альваліс найсильніший вогненний маг цього світу. Чи пощастило? Поживемо – побачимо.