Частина 25 Ах, яка жінка, мені б таку!

Кількість красивенних і здоровенних на квадратний метр перевищувала всі мислимі та немислимі параметри. Тих, що набилися в кімнату для переговорів, було стільки, що мені, залишеній напризволяще на незручному стільці в куточку кімнати, було трохи непереливки. Звичайно ж від нестачі кисню, а не від підвищеного збудження. Чи все ж таки від збудження?
Я знову важко зітхнула, - яке тяжке життя, особливо коли на тебе валиться таке різноманіття представників протилежної статі у твоєму ментально зрілому віці.
Ледве слиною всю підлогу не закапала, коли спостерігала, як ці красені збиралися на нараду. "Селективно їх тут чи що розводять?" - билася в голові думка, поки я відзначала розмір плечей, підтягнутість фігури, довжину ніг та породистість облич. Ставало зрозумілим, що на цьому святі життя більшість вже давно і грунтовно одружені. Були б неодружені, - обтиралися б на балу. Те, що всі присутні на зборах – сильні маги, навіть з браслетами мені було зрозуміло.
"Караул, все пропало!" - У виконанні феї виглядало настільки феєрично, що управління таємних справ, або як там називалася ця контора, - відразу прийшла в броунівський рух.
Я з жахом зрозуміла, що знаю, що це таке. Безладний рух мікроскопічних видимих ​​зважених частинок твердої речовини в рідині або газі, що викликається тепловим рухом частинок рідини або газу, - однозначно були не тими знаннями, які я усвідомлювала на старенькій Землі. Тепер же, вони вивуджувалися з якихось потаємних закутків пам'яті, і наполегливо лізли в очі, вуха та рота.
Моментами хотілося прикрити то одне, то інше. Особливо очі, щоб сказати, не бачити плюси наповнення магією. Саме думка про плюси засіла в мені колючим їжаком. Якщо ти користуєшся магією, вона не тільки робить твоє тіло ідеальним, тому що жир на тобі не затримується у зв'язку з високим обміном речовин, але й подовжує життя! А у фей ще й звертає час назад!
Перла, одягнена у верх на зразок військового кітеля і штани, що обтягували її дупу, відривалася на повну силу.
Розкладена на столі карта усіх розвіданих територій була пройдена її вказівним пальцем уздовж і поперек.
Вона говорила про початкову розрізненість появи копиторогих, пошуки, які велися для того, щоб їх не вбили, як породження невідомих сил, улаштування спеціальної резервації. А потім, потім все вказувало на те, що цим питанням перейнявся Ставрус Горделивий.
— Послухайте, ось не схожий він на мізантропа, — тицяла вона пальцем у гористу місцевість, — тут мінімальне природне магічне тло, зона аномалій. Замок Ставруса збудований в оазі, якщо можна так сказати. Там вихід природної магічної жили. У замку магія є, а в окрузі – на кілька днів шляху – ні. Його сусіди не інакше як божевільним нелюдимим і не називають. Він пересварився з усіма, до кого дістався. Жодні портали в тій місцевості не працюють, - близько трьох днів доводиться добиратися до замку простим механічним способом.
- На верблюдах? - Уточнив таємний радник, я навіть трохи з стільця не впала.
Верблюди та гори в моєму розумінні зовсім не поєднувалися, але виявилося так.
«Це що виходить, там навіть води немає? Якщо верблюди – значить витримують шлях з мінімальними ресурсами. Але ж у горах холодно вночі?»
Верблюди з сідоками на горбах, що скачуть по горах, не додавали моїй психіці спокою. Я почала нервово чухати зап'ястки під браслетами. Хотілося дуже багато чого уточнити.
Сверблячка посилювалася, поки охоронець, чи наглядач, що ошивався поруч, несподівано не закричав «горимо!»
Яка сволота пульнула в мене водяною стрілою, та ще й охолодженою до точки замерзання, я не розглянула.
Я ще почула слова Перли "спокійно, тільки спокійно" і чиєсь зауваження "стримуючі браслети плавляться".  А потім до мене кинувся якийсь смертник, не інакше, тому що всередині мене шаленіли злість, незадоволеність, цікавість і гарячкове бажання. Коктейль вирував, гудів і вимагав.
Від поштовху, який припав мені в груди, я похитнулася на стільці, все ж таки пам'ятаючи, що за спиною стіна, і впасти я не зможу. Але чужі руки на передпліччях, чорний мундир та вугільні очі без зіниці - вирішили по-своєму.
Мене перекинуло на землю, смертник тут же відскочив кудись убік, а я, здається, рвонула.
Навколишній світ спалахнув божевільним полум'ям, прориваючи браслети, що повинні були стримувати, розплавляючи їх до стану плинного металу, який, не надаючі мені шкоди стікав кудись під ноги. Стілець розсипався піді мною попелом і я встала з піску, ще більш зла та кипляча емоційно.
«Мене, будити?!» - билася в голові абсурдна думка, скручуючи нутрощі та розпалюючи серце.
«Всіх порву» та «яйця на кулак намотаю» - були найпристойнішими виразами, які намагалися зірватися з язика.
- Яка жінка! - ахнуло чоловічим басом за моєю спиною, перебиваючи гомін вогню і мої думки в голові, - мені б таку!
І все. Вогонь погас, як за помахом чарівної палички, залишаючи всередині порожнечу і божевільний голод. Я повільно обернулася у той бік, у якому про мене мріяли.
"Зараз як поцілую" - промайнуло в голові, поки я розверталася. Все ж таки він утихомирив зрив, а я тільки зараз усвідомила, що могла згоріти до купки попелу. Фея кілька разів говорила, що симптоми «виходу з себе» – треба вивчити напам'ять.
Місце, в якому я опинилася, найбільше було схожим на арену цирку, накриту непрозорим куполом. Біля купола, що дрібно вібрував і переливався вогненними сполохами, стояв демон.
Ні, не той, що хотів одружитися, я б точно впізнала його. По очах, напевно.
Або по ногах? Я опустила злегка погляд на дірки в штанях, через які виднілися чоловічі волохати ноги.
"Брюнет" - навіщось повідомили мені таргани, і додали вже зовсім непотрібне, - "темпераментний!"
"Куй залізо, поки гаряче!" - почали скандувати невбивані тварюки.
Темпераментний брюнетистий демон відвалився спиною від купола і зробив кілька великих кроків у мій бік.
Я все ще стояла стовпом. Вирячилася на дивовижно гармонійні риси обличчя, на роги, що росли з черепа над вухами, на губи, волосся, стягнуте в тугу косу, перекинуту кінцем на ліве плече. На шпильку череп, з червоними камінчиками очей, якою був прикрашений кінець химерно плетеної коси.
"А може він не демон, а мутант?" - Спливла здорова думка. Так-то він точно більше схожий на бодібілдера-початківця. Або все ж таки бодібілдера на пенсії, судячи з його віку. На молодика цей індивід точно не тягнув.
- Будеш моєю? - проворкував він таким сексуальним голосом, який зазвичай обіцяє, зачаровує і водночас п'янить, що моє «так» вискочило перш, ніж я зрозуміла, що я порядна жінка і на першому побаченні не даю.
Відразу ж після мого «так» над ареною вивалилася крихітна фея, яка гаркнула драконячим голосом «ні».
З появою феї роги на голові чоловіка зникли, а зіниці повернулися на місце. Тобто райдужка залишилася чорною, але білки, якщо можна так сказать, посвітлішати до сріблясто-попелястого.
- Ученицею, - видихнув спокусник одночасно з моїм «так», «ні» від феї, та оголошенням, що промайнуло над ареною.
Чоловік тут же стягнув з пальця одне з кілець і спритно вдягнув мені на палець, під гучний вереск феї.
– Я що? - Ошелешено подивилася на товстий обідок з чорним каменем, розділеним червоною смугою посередині.
«Вищий захист з арени номер три знято проректором Альвалісом Реградіром. Тривога закінчена».
- Ти тепер адептка, - муркотнув проректор, - Бойової Академії, і моя персональна учениця.
Щелепа в мене відпала сама собою.
- Я вражений у серце, і ми обов'язково з тобою поговоримо, але пізніше. І я поки що прихоплю твою фею, не заперечуєш?
Я заперечливо похитала головою. Фея продовжувала верещати, ганьблячи Альваліса такими словами, що в мене закрадалися сумніви. А раптом вона народилася на Землі? У якомусь портовому кварталі? І тому сипле добірними лайками, не повторюючись, ось вже як кілька хвилин.
- Балбес! – тихо покликав він, і тут же з повітря виткався пристойних розмірів кіт із крилами. Лисий, і навіть більше схожий на біса, натякаючий своїм виглядом, що виведені на Землі сфінкси, це його лап справа. - Придивися, допоможи і влаштуй за вищим розрядом.
Кіт кивнув, просканував мою обгорілу сукню, перемістившись поглядом на кільце на пальці, здивовано вилупив свої очиська, та ще й нявкнув, швидше за все мимоволі.
Проректор перемістився до феї, відгородженої від мене якимось блакитним серпанком, махнув рукою, як сачком, і зник з невеликим пшиком.
- Ну, привіт, частина душі!
"Звідки він знає?" - забігали таргани під черепною коробкою.
- Чому частина?
- Тому що кільце не активоване. 
Діалог був дивним, втома та спустошення – сильними.
– А коли воно активується?
- Спочатку митися, потім їсти, потім селитися. - Перебив мене Балбес. - Душові там! - Показав він кігтистою лапою, - а я поки що білизну та комбінезончик тобі організую, вогненна ти моя.
Я кивнула, раптом усвідомлюючи, що він озвучив найприголомшливіший план у моєму житті. Митися, їсти та спати.
А про неприємності я подумаю завтра.