Частина 23. Економічна обґрунтованість та ресурсна необхідність

- Шкарпеток йому не треба, та й взуття – яка колосальна економія!
Любаша озирнулася на матір, краєм свідомості відзначаючи дивину того, що відбувається.
Мамуся любила підраховувати не отримані бариші, тримала в голові вартість неймовірної кількості речей, при цьому, якщо десь була акція, їй відразу ставало відомо про це.
Першого чоловіка Любаша теж пустила до хати завдяки її рекомендації.
- У колгоспі працює на фермі, а отже наші свині завжди будуть з їжею. На мотоциклі мішок завжди привезти зможе. На вигляд він буде порожнім, але якщо по стінках пошкрябати, саме пів відра комбікорму насиплеться. Головне обприскати мішковину водою, тоді до неї необхідна кількість намертво прилипне, ніхто й не підкопається.
У спогади та рефлексування Любаша впасти не встигла, бо маманя знову почала захоплюватися економічною доцільністю сказати «так» такому вигідному нареченому.
- А якщо його підкувати! – Передчуття в голосі матері сочилося на всі боки, зачіпаючи якоюсь сюрреалістичною неправильністю. - Ти тільки уяви, дочко, на ньому ж можна вантажі возити безкоштовно! Не витрачаючись ні на бензин, ні на запчастини, ні навіть на олію!
Любаша смикнулася від усвідомлення, що маманя померла, досить давно, щоб забути всі ці її кривляння та специфічні вміння. Але саме її «наука» - шукати зиск у будь-яких відносинах, зараз навіяла цей сон.
Я лежала на ліжку, усвідомлюючи, що все це мені наснилося. Точніше розмова з матір'ю, а ось те, що мене якимось абсолютно неймовірним вжухом перемістили на далеку, я б сказала космічну відстань – це так, у концепцію сну жодним чином не вписувалося.
- Шашлик він смачний робить, - ніби продовжуючи діалог з покійною, впустила я. - Кажуть, якщо чоловік добре готує м'ясо, то й у сексі він віртуозний.
- Ну, тут я з тобою погоджусь.
Просто перед підвіконням виникла фея, сьогодні одягнена в блідо-блакитну сукню, що робила її по юнацькому милою і безпосередньою.
«Юною та безпосередньою?» - замахали черговими транспарантами таргани у моїй голові.
Там було щось про «руки геть» та «невміч».
Чи «не могти»? Розглянути не вдалося, тому що дуже молода Перла повідомила, що сьогодні вона прийме пропозицію таємного радника.
- Ні хріна собі розклади, - вирвалося з мене.
- Можливості, - закотивши погляд під стелю, заспівала фея, - такі перспективи!
- Ти хоч заміж за нього не назбиралася? - Я підозріло косилася на її обличчя. Бо розум буксував, намагаючись зрозуміти, ким в такому випадку був би таємний радник для мене, бідненької.
Це ж скільки вона мала бажань виконати, щоб так різко помолодшати?
Фея виринула з ейфорії, де перебувала, і голосно пирхнула.
– Я не ти! Заміж не напасть.
- Пам'ятаю-пам'ятаю, - перебила я її, - аби за мужем не пропасти. Знайшли принца?
Фея примружила око й уточнила у мене, - а тобі навіщо? Види якісь маєш на нього?
- Килимок хочу собі такий.
- Який килимок? – не зрозуміла фея.
- Ну той, що вжух, і ти за тридев'ять земель.
- Килимок? - знову повторила Перла, швидше за все не в'їжджаючи.
- Ну, живий пледик? — Я ледве могла згадати, як саме називали ту істоту, що спочатку дивилася совиними очима, трясла лахміттям, обіймала й кутала, а там, у тронній залі, розвернулася і заповзла в темряву.
- Потрібна у господарстві річ.
- Але ж тебе порталом перемістили! Дуже дорога річ – одноразовий портал.
- Ні, килимок сказав «вжух» і ми опинилися на планеті зі збільшеною силою тяжкості, значною вулканічною активністю та сильною ментальною магією у представників, які її населяють.
Я замовкла від того, що фея закашлялася, вкрилася червоними плямами, бризнула сльозами.
Я підскочила до неї, і спробувала постукати по спині.
Фея у відповідь схопила мене за грудки і почала трясти, як козу сидорову.
- Ти, ти ... - намагалася сформулювати якусь думку, ця недоумкувата хрещена продовжувала вибивати з мене печінку і зубний дріб, - ти звідки це знаєш?
«Ні, сили в неї все ж таки неміряно» - помітили таргани, сховали транспаранти і розбіглися по норах, давши наказ розбиратися самій.
– Так атмосфера – специфічна, – у момент, коли вона на секунду припинила трясти, видала я.
«Від такого масажера не тільки жир розтрясеться, а й каміння з нирок випаде» - думала я, намагаючись віддерти її долоні від моєї нічної сорочки.
– Атмосфера? - Простогнала фея, - чому ти така розумна стала?
- Магічні канали прочистились, нейронні зв'язки запрацювали? Повітря у вас тут живлюще і просвітлююче. А про атмосферу нам у школі розповідали.
- Отже, шукати принца в резервації безперспективно?
Я кивнула, дивлячись на фею, яка про щось інтенсивно міркувала.
- Живий килимок-телепортатор, ніколи про таке не чула, - зауважила фея, - це ж розуму не збагнути! Ми вважали, що вміння будувати портали – це виключно здатність розумних істот.
- Він теж може бути розумним, точніше, точно розумний, він саме мене хотів перемістити!
- Виведений штучно? - Закинула припущення фея.
Я покрутила головою з боку на бік. Я дуже сумнівалася, що в краї лави і рельєфу, що постійно змінюється, можна займатися селективним розведенням подібних тварин. Та й економічна цінність подібної тварини? Переміщення на один кінець? Чомусь мені здавалося, що до нас цю істоту закинули за програмою обміну. Ну, того самого, де магів переміщає туди, а копиторогих сюди.
- Може, він мутант? А що? Високі температури, ментальні маги, стрибки через небезпечні території, обмежені для виживання ресурси.
- Ресурси? - Ахнула фея. – Обмежені ресурси ведуть до загарбницьких війн! Нестача їжі, води, корисних копалин, підданих, зрештою. Резервація у нас на планеті вже перевищила півтори тисячі особин. І тоді виникає закономірне питання, чому її перенесли?
- Резервацію? Куди?
- У дуже віддалене місце. Там страшні умови життя. Гори, єдиний замок Ставруса Горделивого у безпосередній близькості. Вони довбають у скелях свої будинки, вирощують оливки та виноград, і розширили популяцію диких кіз. Саме з них вони роблять приголомшливий шашлик!
Фея виринула зі спогадів і подивилася на мене.
- Це все змінює, збирайся, ми поїдемо до Таємного радника зараз. Той, хто зміг скористатися настільки неймовірною твариною, швидше за все, планує захопити якщо не світ, то королівство, в якому розташована резервація. А такий сусід нам ні до чого.
- Краще превентивний удар, ніж спочивання на лаврах?
- Краще винюхати і рознюхати все до того, як рвоне, - чи то погодилася, чи то пояснила фея, - і тепер стає зрозумілим, чому їхній бог носить ім'я Верховного.