Частина 19. Рятувальники, спасителі та вогняні бойові пукальники.

Всю ніч я горіла.
Пробудження було недобрим, враховуючи стійкий запах гару, яким м'яко несло з прочиненого вікна, і скрючений вигляд феї, що спала в кріслі біля цього самого вікна.
- Пом'ята вона якась, - буркнула, нахиляючись над кріслом, і намагаючись з'ясувати, звідки гар.
– Хто? Де? - підскочила фея і заплескала віями.
- Ти, пом'ята! - Я тицьнула у пожований комір халата і в скуйовджену гриву волосся.
- Любаша! - Розтираючи спину, плечі та дупу, фея поскулювала і стогнала, - ти страшна жінка! Відчини вікно, зачини вікно, пити хочу, ой, погано мені, погано. Я що, слуга? Мені здається, я заплющила очі тільки тоді, коли в це крісло перебралася.
Я почухала грудину, - може я захворіла? Горіла всю ніч!
- Від тебе таким жаром несло, що не дивно з відкритим вікном спати. Це стає проблемою, ти вся з лиця спала! Схудла - кажу! Треба б на тебе браслетик натягнути, артефакторний, щоб раніше не рвонула. Свій не дам, – не знімається.
Промова феї була сумбурною, і виглядала вона втомленою, ніби всю ніч нянькою біля ліжечка новонародженого просиділа.
- Так що, мені комусь морду набити, - похмуро поцікавилася, розглядаючи чорні залисини на лузі, - щоб і на мене його одягли?
- Не треба! - Замахала на мене долонями Перла, - це погана ідея, ти і так нестабільна, ще й якийсь ідіот півночі волав на лузі «рятуйте – допоможіть»? Це не ти його?
– Не я. Я тільки хвіртку перевірила, чи замкнена, і пукнула, розвернувшись до лісу задом, - упустила задумливе.
Так на душі тужливо було, так мерзотно. А потім полегшало - зовсім небагато, але все ж таки.
- Ти що, вибач?
- Ну гази випустила, я стільки всього з'їла, ще й вино це дивне.
- Пукнула? Любаша, не можна в засмучених почуттях пукати!
- Тільки в радісних?
Фея від надлишку емоцій ляснула в долоні, розплескавши в кімнаті золотистий пилок. Запахло фіалками та нішевим ароматом дорогого парфумерного бутіка.
- Ні в яких! А то до засекреченого загону бойовиків заберуть!
- Пукаючих бойовиків? – Засумнілася я у реальності загрози.
- Пукаючих вогняних бойовиків, щоб тебе, та через коромисло!
- Та ну!
Фея потикала пальцем у вікно на луг.
- «Врятуйте-допоможіть» - це не гра слів, це газова вогненна куля високої щільності і смердючості, яка переслідує ворога до повної знемоги.
- Куля?
- Ворога!
– Це не я! – відхрестилася від сумнівної честі. Я не могла пукнути таким. Щоб воно ще й переслідувало когось? А кого, до речі? - І що, там десь ворог у знемозі? Ходімо, побачимо?
- Ага, і Берда покличемо, - погодилася фея, погрозивши мені пальцем, - пукати не можна!
Я жахнулася в голові. Пукати не можна, сексом займатися – не можна. Розкривати, звідки я – не можна. Навколо одні обмеження. «Допомагаю та спрямовую у бік щастя» - згадалися рядки договору.
«Якщо не можеш повзти, ляж і лежи у напрямку мети» - саме цей девіз промовляла я, коли ми снідали в компанії Берда. Тому що мої добрі думки тут, у цьому світі, закінчувалися якось не так. Дорога в пекло викладена ними ще не була, але все до того йшло.
Для того, щоб стати щасливою, не простягнути ноги, не загриміти в армію, не потрапити в полон і у в'язницю, слід було лежати цілодобово.
Тому що ми знайшли напівмертвого мужика, який стогнав і бурмотів «я більше не буду, і на таке я не підписувався».
Берд викликав своїх, підозрілу, частково обгорілу особу відвезли до тюремної лікарні.
- Якщо це злочинець, то там йому і місце, якщо випадковий постраждалий, то там його не доб'ють ті, хто з ним це створили.
Я мовчала і намагалася не відсвічувати.
Артефактор, який привіз половину своєї лабораторії, з деякою напругою втиснув це обладнання в мій підвал, довго журився, що не затіяв переїзд вночі.
Це його так засмутило, що обгорілий, не до нього в руки потрапив.
- А якщо припустити, що мадам Окаянну намагаються вкрасти дві протиборчі сторони?
Фея покрутила пальцем біля скроні, коли він почав будувати теорію, за якою пукаючий вогненний агент вступив у бій із спостерігачем від викрадачів портальників.
Мене напружило те, що він одразу визначив цього страшного фахівця, який вступив у протистояння.
- Мабуть ваш потенціал, Любов, не дає спокою деяким силам, - він крутив у руках банку з-під ананаса, а я дивилася, як фея щось обговорює  у саду з Бердом. – Але особисто мені цікаві ті, хто підозрює, що ви маєте вихід на портальника.
- Та не маю я, ні входу, ні виходу!
- Тоді, ловитимемо.
- Кого? Портальника?
Я все більше переконувалась, що це не я така, це оточуючі такі. Неадекватні вигадники, собі на думці.
Два ряди магічних артефактів для полювання на ведмедя, розташовані в шаховому порядку біля мого паркану, викликали скоріше зловтіху, ніж задоволення.
Капкани були із зовнішнього боку, мені довірили написати на паркані великими літерами «Обережно, охороняється!»
- Хто спіймався, я не винен, - бубонів Вінт, це так звали артефактора.
Він мав шляхетне ім'я Вінсентон, але він сказав, що Вінт, йому звичніше. Так його дружина кликала, і для швидкості нам з Перлою теж було дозволено.
- Ще треба викопати кілька ям, - розглядаючи рябий луг, упустив він.
- Навіщо? – Не зрозуміла я.
- Щоб у них потрапили ті, хто близько поки що не підходить.
- Навіщо такі складнощі? - Все ще не розуміла я.
- Ми, коли повернемося з балу, прийдемо сюди, і гулятимемо під руку, вздовж паркану. Туди, сюди.
Артефактор поводив пальцем туди-сюди, а моя бурхлива фантазія одразу намалювала цей променад уздовж напису «Не влізай, уб'є!»
Букв менше – сенс той самий.
- Мені б браслетик - вирішила, що за просто так гуляти вздовж паркану з ним не піду.
- Який браслет?
- Силу контролювати, нервую я, сильно.
- Нервувати не треба, у мене накопичувач є, - поскріб борідку маг, - можна зливати надмірну силу. Чи підійде?
Я закивала, уявивши, як вирішую одну із проблем малою кров'ю. І чого Перла таке не запропонувала.
- Тільки він, трохи незаконний, - відразу пояснив маг, тим самим відповівши на запитання, яким щойно себе мучила.
– Наскільки незаконний?
- Для домашнього користування.
- Так я і буду, тільки вдома користуватися, - заприсяглася я. - В оренду візьму, так!
– Ну, якщо в оренду...
Що не так з цією іграшкою, я вирішила потім у Перли з'ясувати, а поки що відмовила мага рити на лузі ще й ями. Це ж не моя власність, а раптом покарають.
І як згодом виявилося, я мала рацію. Берд повідомив куди треба, і наступної ночі на нашому лузі розгорнулося справді бородинське побоїще.