Частина 14. В якій випливають товсті обставини, і не лише.

Ніколи на мене ще не звертали уваги такі вродливі чоловіки. Ні, в принципі, відбою від чоловічої уваги я ніколи не мала. Руки, ноги та голови у моїх чоловіків були. Головне, не перебирати, і тоді міцне чи не дуже міцне плече, і на допомогу прийде, і в ліжку зігріє. Але красені на мене не клювали, це однозначно. Зайва вага, надто звичайне обличчя, говірка сільська, сміх заразливий, - і в їхніх очах одне відображалося. «Звідки це село виповзло?» Я ж все розуміла, ніколи вище за голову не стрибала, а тут…
Бебр був молодшим дізнавачем. І людиною, яка зуміла вимагати з Перли виконання одного бажання. Ця його чарівність, віртуозна рукоблудність та здатність розтоплювати жіночі серця – результат, який забезпечила фея. "Хочу подобатися жінкам і не знати відмови" - якось так, швидше за все звучало воно.
Магії в ньому була крапля, а от здібності, які посилила і прокачала, інакше і не скажеш, фея, дали йому унікальну нагоду. Він піднявся з постового службовими сходами, і досяг, практично вищого рівня. Старший дізнавач повинен був закінчити магічну Академію. А ось молодшим могла стати і проста людина. Саме він виконував роботу з допиту свідків, злочинців та постраждалих. І здебільшого – жіночої статі.
І цей красень мене цілував так, що в мене досі серце нерівно стукало десь в горлі, і здається, що це не зі мною було. 
- Перла Гонія, я коли тебе побачив, навіть не впізнав одразу! - Дізнаватель спритно підхопив чайник, налив у нього води і примостив у камін.
- І чого тобі треба? - Перла влаштувалася за столом, і з якоюсь лінню спостерігала за тим, як спритно дізнавач відшукав заварку, чашки, банку меду, і сервірував цим добром стіл.
- Так от, у гості, по-дружньому забіг!
- Тобто під вікном ти теж по-дружньому підслуховував? Під чужим вікном, на хвилиночку! Навумив хто, мене тут шукати?
- Ось так одразу з претензіями. Я, з чистим серцем, чи розумієш, у гості зайшов, давно тебе не бачив. - Він як фокусник, витяг з внутрішньої кишені картонну коробочку у вигляді червоного серця, - ось навіть цукерки купив.
Перла хмикнула.
Я почервоніла, бо він на мене знову котячий погляд кинув.
- Перла, - я протиснулася повз красеня, сідаючи на стілець навпроти феї, - ну, давай послухаємо його.
- Що, цукерками купив? - підморгнула фея, - так вони у нього в кишені завжди живуть. У нього ж в управлінні спеціалізація - спеціаліст з жінок.
Фея захихотіла від свого жарту, клацнула пальцями – і на столі блюдо з рум'яними пирогами з'явилося.
- А ось звідки вони? - Несподівано для себе запитала я.
Адже закон збереження ніхто не скасовував і в цьому світі. Якщо тут прибуде, то десь зменшиться? Чи не сама вона пироги пече, поки я сплю? А якщо й пече, то де береже?
Бібр спритно підхопив чайник, заварив чай, і тільки після цього сів за стіл, відразу відповівши на моє запитання.
- То знамо звідки, з палацової кухні!
Я поплескала віями, намагаючись збагнути, з якого дива на кухні фейського короля пироги з різними начинками печуть. Ну не як засіб для тортур? Якщо ними мене Перла катувала, а в кошику їх залишалося ще багато, то може вони саме з чарівного кошика? Була ж у нас у казка про чарівний горщик, який варив кашу, а тут кошик – який пироги пече?
- Ні, не з кухні, - Перла дивилася на мене дещо осудливо, і мені одразу перехотілося ставити запитання. - З пекарні за дві вулиці звідси «Пишечка Манюличка».
- Так знаю я цю пекарню. Тільки вони ж отакі пироги печуть, — показав дізнавач руками пиріг, розміром з велику піцу.
- А я замовлення на такий розмір зробила. «Два укуси» називається, їж давай!
Бібр напівнатяками розповів, що до нас його привела нагода. Начальник, до якого дошкуляла Перла на балу, чи то один, чи то в тандемі з таємним радником, вирішили, що за Перлою око та око потрібне. Тому що вже «надто бабця пожвавішала, не на добро це».
– Що за необґрунтовані інсинуації! - Фея потрясла кулаком у повітрі, - ви в мене спати не будете, поки свої слова назад не візьмете!
Чи то мені здалося, чи ні, але при цих словах світло в кухні блимнуло, і вітерцем-морозцем по ногах пробігло.
Не знаю, що там бігло, куди і як швидко, але здалося, що це вона на бабку більше образилася, ніж на те, що до неї із завтрашнього дня зовнішню охорону приставили.
Бібр видно з Перлою не шапочно був знайомий, бо прибіг одразу, як подібне розпорядження йому згори спустили. Щоб завтра у феї подиву не було. Фея та подив – речі не сумісні. Вона у відповідь може так здивувати, що зубів не збереш.
- Ось, значить, до кінця тижня, буду я за тобою Перла, тінню ходити!
- На здоров'я, - фея виглядала втомленою, а ще трохи задумливою. Вона дивилася на мене так, ніби міркувала, як найшвидше відвернутися від мене. І, враховуючи, що для цього мене слід щастям обдарувати, її погляди мене не радували.
Я ж не спеціально, я – раба нагоди!
- Тобто, ти точно знав, де мене шукати? - Озвучила вона чергове запитання дізнавачу.
- Ага, мені всі вступні прислали, і про Любов Окаянну, і про те, що ти її на поруки взяла, - він знову реготнув, підморгнув і облизався. – Щоб від ажіотажу захистити.
У мене очі – самі по собі з орбіт полізли. Що означає захистити?
А дізнавач продовжив, навіть не прореагувавши на зле шипіння феї.
- Вона ж унікальна, таких як вона - ніколи не бачив! Уявляєш, який у неї не використаний потенціал!
- Ась? - Якось не зовсім зрозуміла про що він.
- Любаша, ти йди, вкладайся, я гостя проводжу. І не хвилюйся, я тобі все поясню. Завтра!
Поки я піднімалася на другий поверх, все думала. Те, що фея не відкрила карти переді мною – це підлість? Чи вона навіть запідозрити не могла, що я чогось не знаю? До чого тут вага до потенціалу? Чи кількість, тобто зайва вага, переходить у якість, тобто силу? Я згадала сьогоднішню вогненну кулю, її розмір і відчуття, які відчувала після використання магії, і жахнулася.
То мені здалося, що за три неповні дні в моєму тілі якась підозріла легкість з'явилася. Так, першого дня я по цих сходах, у перевалку піднімалася, і на баддю в санвузлі з тугою дивилася, а зараз?
Зараз навіть не зрозуміла, як у ній опинилася, причому, як тільки я в неї залізла, так вона відразу водою наповнюватися стала. Ще й підігрітою. Якесь помутніння розуму, однак. Чи це мене фея зачарувала? Установку дала – митися та спати?
Питання множилися, нервували, свербіли комарами. Я відчинила віконце і подивилася на двері, що вели на луг. Згадала, що забула розповісти про дивну лугову луну Перлі. Про список.
І раптом помітила, як темна тінь на тлі світлішої стіни хитнулася.
"Ого який у мене зір!" - на мить здалося, що я бачу того, чого немає.
Але тут той, хто чатував біля хвіртки, запалив вогник, і помахав ним над головою.
"Це хто це там?" - цікавість свербіла і свербіла, наче й не приймала я десять хвилин тому магічну ванну.
Я підскочу до тебе на вороному коні,
Коли на небі буде два місяці.
Прийди ж діво, юна до мене,
Я чекаю на тебе – сумуючи і страждаючи.
І кінь з бузку гілки об'їдаючи,
Чекає, щоб забрати тебе до мене.
Співали далеко, але досить голосно, щоб я відчула всю невимовну тугу і закоханість співака в юну діву.
«Не годиться такого коня без принца…» - промайнуло в моїй голові, коли він приступив до приспіву.
Чомусь мені здавалося, що серенади співати юній діві – в порядку речей. Себе юною не рахувала. Бо вже забула, коли нею була. У голові крутилося, що швидше за все це залицялися до справжньою мадам Окаянної, і просто по-звірячому хотілося подивитися на того, хто запав на неї.
«Одним оком!» - Вирішила я, замоталася в ковдру і спритно поскакала до чорного ходу. На газоні я можу крастись безшумно, а постояти за себе зможу, якщо що. І скажу красеню, чомусь я була впевнена, що там красень, що він помилився, і юною дівою тут і не пахне. Нехай за рік приходить, якщо що.
І кінь з бузку гілки об'їдаючи,
Чекає, щоб забрати тебе до мене.
Якраз на останніх рядках романсу мене спіткала неприємність спіткнутися, і влетіти всією своєю немаленькою масою в співака зі спини.