Частина 9 Недоліки співіснування.

Доріжка до будинку була розчищена, гілки, стовбури та сміття, прибрані. І навіть світлячок, що повільно летів до будинку, вказував на те, що прогрес у наведенні порядку на садовій території – в наявності.
Біля самих дверей ми з подивом вперлися у вказівник-стрілку, що вказувала наліво.
"Прийом зубної феї" - значилося на покажчику.
У мене сіпнулася рука в бік вказівника. «Це мій дім, і нема чого з нього влаштовувати балаган» - промайнуло в голові, перш ніж я почула нервовий смішок від Перли.
- На додаток до гострого язика необхідно мати або сильні руки, або швидкі ноги, - недорікувато прокоментувала вона побачене.
Потім підборіддям смикнула ліворуч, і скомандувала, – вперед!
Навчена гірким досвідом про те, що сперечатися з нею марно, рушила в обхід будинку.
Завернувши за ріг, з подивом розгледіла арку з підстриженого куща плетистих троянд, крізь яку виднівся газон і долинала тиха мелодія.
- Видивляємося з-за рогу! - Підпхнула в заданому напрямку чергова команда, і в мене майнула думка, що мною прикриваються, як щитом.
Майже в самому кутку майданчика, біля непримітних дверей, що вели на луг, який я бачила з вікна, стояла біла медична ширма.
Перед нею, широко розставивши ноги, стояв Дроворуб, з якимось музичним інструментом у руках. Чи то віолончеллю, чи клавесином, чи то скрипкою. Грав саме він, повільно виляючи інструментом з боку на бік, як заклинач змій дудкою. Слухачі, а їх було понад два десятки, розташовувалися в два ряди, на зовсім різнокаліберних сидіннях. Тут були і табурети, і стільці, і кілька пуфів, і довга лава.
- З корабля на бал, - Буркнула фея, і смикнула мене за поділ.
Музика заворожувала, хотілося йти на її поклик, сісти поряд із музикантом, та слухати, слухати.
- Який талант! - Пробурмотіла я, а Перла відразу спустила з небес на землю.
- Ні, задавлені дитячі спогади.
Не пояснюючи більше нічого, вона повернула мене до парадного входу, а за хвилин двадцять я взяла участь у фарсі під назвою «Не вір чуткам».
Саме вони були результатом навали бажаючих обміняти зуби на бажання. Частина відвідувачів чоловічої статі була нейтралізована моїм білим халатиком. Щоправда розмір у халатика був замалий, але фея сказала, що переробляти ніколи. Засунула мені в руки тацю з столярними інструментами, і з манірним виглядом пройшла до чорного входу.
Мабуть саме він, а також молоток і здорові кліщі просвітлили розум частини тих, хто чекав. Той, хто тримав у руках молоток, чудово розуміє, що з ним може зробити така, як я. І тоді можна взагалі без зубів лишитися.
Жінки на нас із Перлою косилися з підозрою, особливо після того, як Дровосек кинув грати, і знову простяг своє сакральне «Любов!»
Мені було наказано мовчати, я й мовчала, тільки поглядом сяяла – не гірше за рентген. І чого, питається прилип до мене?
З жінками та особливо невразливими чоловіками виявилося складніше. Можливо, якби фея вирішила відкрити власне інкогніто, то така черга й була б приємною, але Перла сказала, що так це не працює, балаган, який влаштував Дроворуб, – докорінно неправильний. Зневажає якісь основи. І, відлякує потенційних носіїв відповідей на цілу низку питань.
Пам'ятаю жінку, яка сиділа поряд у черзі у банку і з дуже серйозним обличчям читала книжку в м'якій обкладинці — я думала, що вона зараз конспектувати прочитане почне. Коли жінка закрила томик, я змогла прочитати назву - "Методика зняття пристріту і зурочення".
Швидше за все фея досконало володіла цим талантом. Спраглі розсмоктувалися, Дровосік зітхав, а я міркувала.
Фея – жінка? Жінка! Її прагнення повернути молодість – зрозуміло? Безперечно! Значить і те, що вона вплуталася в договірні відносини зі мною, це передбачувано?
Ну так, щастя для такої як я, справа важка та невдячна? Може, це вона таким чином під крило батька відмовляється повертатися? Фейчат народжувати, заміж виходити?
- Чому люди так все ускладнюють? - Перла розпрощалася з останньою відвідувачкою, відправила Дровосіка прибрати покажчик, і зараз дивилася на мене.
- Віра в чаклунство ніколи не вмирає?
- Швидше в халяву! - Фиркнула жінка, а я ще раз подивувалася, як часто вона вживає слова та висловлювання із Землі. Збіг? Не думаю! Але питати було страшно.
- Ти поки займи Дроворуба. Похвали його, чи що. Він же старався стільки всього зробив!
- Та його ентузіазм тільки ще більше проблем у життя вніс! - Прогарчала я, - газон витоптали, клієнтів налякали!
– Яких клієнтів? – одразу поцікавилася фея.
- Ну, тих, яких допитувати треба?
- А, опитування з пристрастю! - Реготнула вона, і поманила за собою. - Не хвилюйся про газон, вночі дощ пригладить результати ентузіазму. Не засмучуйся, все буде добре!
І так вона це сказала, що в мене в голові тут же намалювався рідний ґанок, Дроворуб, голий до пояса, з сокирою, готуючий дрова для лазні.
- От же ж, - зітхнула я, - і помитися досхочу ніде.
- У чистому тілі – здоровий дух, – знову засміялася фея, – як скажеш.
Вона заплющила очі, стоячи посередині коридору, наче прислухаючись до себе, але тут же пирхнула.
- Не можна тут нічого міняти. Сам будинок опирається. Цікавий він у тебе, Любаша! Цінний!
І так вона це сказала, що в мене одразу ж у голові мішки з повноцінним золотом намалювалися, і тут же про свою торбу згадала, заховану під диваном.
- Тобі ліворуч, - штовхнула вона мене ліктем у бік на кухню, - а я покараулю одного балакучого клієнта. Не хвилюйся, вечеряй спокійно!
- Ти не мусиш робити те, чого тобі не доручали! - Бухтіла я, намазуючи на скибку білого хліба товстий шар вершкового масла.
Ось що означає світ, не поцілований технологіями та результатами розробок хіміків.
Дроворуб не лише порядок на доріжці до будинку навів, а й вечерю приготував. Кашу з гарбуза зварив, булку хліба спік, і масло з вершків, куплених у сусідки збив.
Прямо Попелюшка, а не мужик Дроворуб.
Зараз він дивився на мене розчуленим поглядом, кивав головою і час від часу кидав, - ти їж, їж!
– І гроші, де ти взяв гроші? - Спитала його, коли скибка закінчилася. Смачно було це факт.
- То бартер, - я їй, вона мені!
У душі закрутилися ревнощі. Погане таке, зла, чи що. Що це за непорядок!
– Який бартер?
- Дерево покосилось у неї, я його й зрубав. І з дільниці прибрав, все до тебе в сарайчик. Так вона за працю не тільки дерево віддала, а ще й вершків глечик!
- Ну гаразд! - Я дивилася на нього, і в душі раділа, що так вдало відбила пам'ять. Залишилися, як каже Перла, дитячі спогади, а значить його хороше ставлення, це підлабузнення, прагнення порадувати, корінням з дитинства? Тоді чого він похилою покотився? Адже не інакше, як бере участь у банді, не зрозумій кого. Чогось він у хату заліз! Щось від мене, тобто Окаянної хотів! Жаль, що я свого часу на Землі романи любовні читала, а не детективні. А ось Перла!
Я від несподіванки навіть поперхнулася чаєм, закашлялася, коли в голові ідея намалювалася. Про те, що Перла це агент під прикриттям.
А що? Сидить тут уже не перший рік, виловлює всякі дива, татко її теж, щось там таке про контрабандистів говорив!
Мене м'яко поплескали долонею поміж лопаток, і співчутливо запитали, - може водички?
Я згрібла сорочку на грудях Дроворуба, що нахилився, і просипіла гучним пошепком, - у підвал, за мною! Ать. Два! 
Мимо прикритих дверей у вітальню ми прокралися навшпиньки. Я сподівалася, що Дроворуб не надусає собі не зрозумій що, якщо я його тет-а-тет у підвалі почну допитувати. Ще я сподівалася, що місце може вплинути на згадку. А якщо не допоможе, спробую ще раз стукнути.
Але взагалі я хотіла дізнатися, чи немає у підвалі таємного ходу. А обертати бочки – не жіноча ця справа.
- Слухай, - я знову спіткнулася на його ім'я.
- Клич мене Дорі! - Промуркотів цей здоровань, а я хрюкнула, від несподіванки.
- Ти згадав своє ім'я?
- Так, - кивнув він, - мама мене кликала Дорі, а бабуся, - Дормідонт!
- Музичне в тебе ім'я, - тільки й змогла видавити із себе. Несподівано згадавши дитячу лічилку та ноти «до, мі, до».
– І сім'я у мене музична! - повідомиі він радісно, ​​поки не побачив бочку, у якої в нього відбило пам'ять.
– Була! - Якось надто глухо додав, розвертаючись у мій бік.
- Дорі? – Я дивилася на чоловіка, який якимось дивним чином змінився за одну секунду.
– Де замовлення? – Очі Дроворуба стали вузькими, підборіддя він випнув уперед, і в цілому, зовсім не був схожий на милаху, який годував мене вечерею.
- Яке замовлення?
- За яке аванс плачено! Ти мала господареві за списком предмети принести!
Я проковтнула, лякаючись якоїсь незрозумілої сили, яка проривалася з цієї доброї на вигляд людини. «Це життя його помотало!» - майнула в голові думка, перш ніж я ляпнула, не подумавши.
- А якщо за списком, то в баулі під диваном, на якому ти вчора спав!
Гуркіт, верески, матюки, виття і навіть локальний землетрус я переживала замкненою в підвалі.
Просто Дорі посадив мене на діжку з капустою. Акуратно та беззаперечно посадив. І я в ній застрягла.
- Залишок грошей, якщо все гаразд, біля задніх дверей завтра вночі залишу. Там де й аванс забирала! – повідомив він на прощання. І подивився так дивно, у мене навіть серце від цього погляду завмерло.