Частина 8 У якій щастя обіцяє бути ще більш непередбачуваним

Ніколи не скаржилася на бажання. Як говорила моя бабуся, справжнє полювання - це якщо і у нього бажання, і у неї бажання. Тому, якщо в одного це бажання відсутнє, слід його розбудити. Дуже добре по молодості допомагали півлітра. І як у тій казці, напоїти, нагодувати та спати вкласти.
У палаці зі спати були невеликі проблеми. По-перше, не знаю, яким вони способом перетворили простір за парадними дверима на подобу дикого лісу, але реалістичність цього лісу вражала найшаленіші очікування. Запахи, відчуття, подихи та сумніви - кружляли голову. Страшно заблукати, продираючись крізь косми моху, вдивляючись у галявини, на яких були накриті частуваннями величезні пні, а в просвітах миготіли затишні прогалини, вистелені мохом і з видом на зоряне небо. Так і підмивало полежати, та не одній в такому-то антуражі. Прямо гостро згадалась юність, така темпераментна та божевільна, що навіть сльозами очі зволожило.
Але Перла – перла напролом.
- Нічого не їсти, - бубоніла вона, прокладаючи одній їй зрозумілий маршрут. – І краще нічого не пити, сьогодні найнестримніші можуть зайняти мою перспективу, зіпсувати гру та нагадити, не зі зла, а через незнання.
Я кивала, дотримуючись мінімальної відстані та виконуючи її настанови – головна з яких була не відставати.
Звичайно, плани підкорення світу – це добре, якщо не ти їх будуєш і в них ніяким боком не береш участі. Мені трохи не пощастило, я підписала цей план - не дивлячись, і зараз з сумом проводжала поглядом затишні місціни, приємні галявини і німф, в еротично-прозорих шатах. Мисливці або сиділи в засідці, або їх ще не випустили з загону.
Щоб осягнути весь ступінь попадалова, слід вибратися на височину - саме так озвучила наші плани на вечір хресна фея.
- Там подивимося, прицінимось і виберемо!
Я дуже сумнівалася, що з височини можна щось розглянути в лісі, але хто я така, щоб сперечатися?
Найкращий вибір – це те, що робиться зосліпу, оскільки у цьому разі, найчастіше, цей вибір диктує інтуїція. Я багато разів переконувалася, що вона не обділила мене своєю присутністю, тому що жодного разу за все життя я не потрапляла у великі неприємності.
Так, але якщо не брати до уваги те, що відбувається зараз зі мною. Бо якось це все під статус приємностей дуже погано підпадає.
Перла завелася з кимось, що стояв попереду. Судячи з усього, дискутували на предмет готування. Я, правда, не зрозуміла, навіщо обговорюється хрін, тому що в моєму світі цей корінь використовувався в дуже обмеженому списку страв. Хоча моя фірмова хріновуха - це чарівний афродизіак, не інакше. У мене завдяки її чарівним властивостям і тіло, і душа, і город завжди у повному порядку.
І як там зараз кум поживає? І сусід? І колишній обіцяв зазирнути! А ще новий батюшка, от стільки усього не роблено! Є у мене таке відчуття, що та сама Окаянна не до мене на город подалася. 
- Дозвольте, - дихнуло чоловічим голосом мені на вушко, та так, що в мене мурахи строєм по троє промарширували вздовж плеча, стекли у декольте під намисто, і оселилися десь у районі шлунка, викликавши одночасно зневіру та бажання.
- М-р?
Напевно, через те, що в мене пересохло в роті, відповідь не відрізнялася багатослівністю.
Мене потягли кудись убік зі стежки і тут же притиснули до якогось дуба.
- О, ти така апетитна! - Не двозначна твердість намірів притиснула мене ще щільніше, змусивши застогнати від передчуття.
Гарячий південний чоловік, що злегка упирався видатним носом в улоговину між персами, зацмокав повними губами, хаотично мацаючи лапками по моїх неосяжних тілесах.
На тлі азарту та передчуття розслаблення та задоволення, у душі закрутилося невдоволення. Все ж таки потенційний мисливець був дрібнуватий на мій смак.
- Киш, - несподівано просто у вухо викрадачу закричало дурниною, зносячи того від мене на пару кроків. - Бач чого надумав, - моя фея погрозила оглушеному кулаком, - а чи не злипнеться у тебе? Руки розпускати?
Я розчаровано розглядала з-за спини Перли все ж таки мисливця. Оце мене добре пронесло повз неприємностей! На нього без оскомини не поглянеш. Он як слиною бризкає, намагаючись довести, що не злипнеться.
- Дрібний ти для нас! - Відбрила наміри гарячкового індивіда Перла, - іди лісом, і дивись не спіткнися, а то копита поламаєш!
Ніколи б не повірила, що слова мають таку цілющу силу. Громадянин південної зовнішності стрепенувся, отупіло витріщився на нас, а потім рвонув кудись, перебираючи гострими копитцями. Нижня половина його тіла була вкрита шерстю, бадьоро махала коротким білим хвостиком, а ось спереду я не роздивилася цього дива. Згадалося, що у нас сатирів з такими розмірами малювали, що дух забивало і фантазія починала буксувати.
– Це як? - Вирвалося з мене оторопіле, тому що втрачені просвітницькі можливості, вони шкрябают, десь глибоко всередині.
- Жвавий він до біса, - буркнула Перла, - нічого, хвилин через двадцять його попустить, а за цей час, дивишся, і знайдеться на його натуру вдячна шанувальниця.
Я пересмикнула плечима, намагаючись розбачити мрію зоолофілки. Неясні томління геть-чисто злизало, і я бадьоро побігла підтюпцем за хресною феєю.
Але не пройшли ми і пару метрів, як влетіли в трьох жінок, що досить гарячковито сперечалися.
Вони оточили красеня, на півтори голови вище за мене. Він поблажливо прислухався до лайки, підкручуючи шикарні вуса, і час від часу кидаючи важкі погляди на околиці.
По тому, як спалахнув його погляд, коли впав на мене, я зрозуміла, що худорляві теж не в його смаку, і саме я, в помаранчевому, з томлінням у грудях і розпаленому багатті в стегнах, - це те, що він так довго чекав.
Перла відсунула його вбік, і почала диктувати напрямки жінкам, куди кому йти.
Красень облизав нижню губу, не відриваючи від моїх очей погляду, поманив мене пальцем, прочиняючи за гілками плакучої верби чудесний альков з диванчиком, столом з частуваннями і світлячками-ліхтариками.
- Прошу, - мовчки здригнулися його губи в запрошенні.
Усередині щось завмерло на секунду і озвалося у відповідь.
Я зробила два кроки, і мене обдало солодким бажанням, що інколи дурманить голову до втрати розуму.
Як я опинилася на дивані, і сама не зрозуміла. Мене полоскотали вусами біля шиї, пройшлися біля мочки вуха, прикусуючи і розсипаючи зірочки під прикритими повіками, і в ту ж секунду мене безцеремонно висмикнули за ногу з-під кавалера, що навис наді мною.
- Не час розлежуватись! - Ніби й не бачачи красеня видала Перла, - шлях розчищений, вперед до вершин!
Чортнувшись від невдоволеного бажання, я піднялася з підлоги і побігла геть, тому що ззаду Перла мене не залишила. Напевно, їй набридло мене втрачати, не інакше.
- Ліворуч, праворуч, три кроки вперед, - і ми вискочили на болото.
- Так, хто це у нас тут такий талановитий, - виловивши мене за поділ, перш ніж мене мало не засмоктало в повільно потопаючу купину, сказала Перла. - Стривай тут, а я поки що пару слів скажу цьому самородку.
Вона бадьоренько заскакала з купини на купину, задерши поділ сукні вище колін. Сюрреалізм того, що відбувається, спонукав і до того збуджене лібідо до чергового стрибка, і я млосно зітхнула.
- Допомогти? - З найближчого куща висунулася голова пітона. Він продемонстрував віртуозне володіння роздвоєним язиком, майстерно складаючи з нього літери, сердечки і обіцянки. У мене від побаченого зволожніло знизу, і навіть те, що я гадів на дух не переношу – не допомогло.
– Перепрошую?
- Я покажу тобі небо в діамантах, крихітко!
Чи то заїжджений жарт, чи то біблійна притча, а може, дивина власного сприйняття, але я чомусь категорично відмовилася. Ще й згадала, як Перла говорила, що не можна, щоб у сумі у потенційних партнерів було 666. А в нього над головою 303 зелененьким підсвічувалося.
- Прошу вибачити мені, але в мене невідкладні справи! - Я розвернулася на підборах і рвонула по стежці, що звивалася в дивному мерехтінні флюоресцирующих болотних рослин геть.
- Куди ти, жорстокосердна, - мчало мені слідом, - у мене ж немає лапок!
- Розуму в тебе немає! - Захекавшись, я зупинилася біля розкішного куща малини, з пожадливістю дивлячись на ягоди. - Жерти не можна, але ж збирати можна?
Я відстебнула з пояса миленький гаманець, або все ж таки крихітну сумочку з незрозумілою моєму розуму місткістю, і почала зсипати у відкритий зів ягоду.
- Якщо самій не можна, то продам! - Розмірковувала я вголос.
- Кого? - пролунало з того боку куща тихим чоловічим голосом.
– Щастя! - Ну що за дурні питання?
- Філософськи - це нездійсненно!
- За правильного укладення договору – на раз!
Чомусь мені хотілося посперечатися та довести, що щастя теж можна купити чи продати.
- Ви не розумієте, - обурилися, навіть рикнувши від обурення з того боку.
– Це ви не розумієте!
- Любов Окаянна! - розлетілося луною над лісом, і я від несподіванки стрибнула в кущ, навіть не подумавши, що подряпаюся.
Чоловік у шубі, який ховався в ньому, завалився назад, в останній момент вполювавши мене в оберемок.
- Злізь з мене, ненормальна, - тут я ховаюсь! - Повідомив він мені, насилу дихаючи під моєми тілесами і шубою ймовірно.
- Ох ти ж, - пролунало над нами Перлиним голосом, - Бонусе, краса яка! Любаша, ми в шоколаді!
Вночі, біля лавки мадам Окаянної, ми вивантажилися в обіймах з величезним плюшевим ведмедем.
Виявилося, що організатори цього року не лише зобов'язання на магів накладали, а й призи, бонуси у процесі роздавали. Знайдений мною ведмідь не лише приніс мені приз – іграшку з мене на зріст, а й можливість обрати тварину з магічного розплідника.
Перла всю дорогу захоплювалася перспективами, а я – я відчувала незадоволеність. Потискати - потискали, обіцянок надавали, а спати ми їдемо знову до мене, і в ліжко хресна фея точно нікого чоловічої статі не допустить. Що за невезуха, хоч би нерви полікувала, бо скоро сама гарчати почну.
- Ти його поки що в лавку сховай, - запропонувала фея, коли ми вилізли з транспорту. - Вночі, через сад, з ведмедем, ненароком ще в неприємності вступимо.
Я трохи подумала, і погодилася. За ведмедем точно не можливо розгледіти неприємності. Як цього не розуміють малолітні дурепи, коли віддають свою цноту дарувальникам великих м'яких іграшок? 
Дивні думки мене відвідують останніми днями...