Частина 5 Ідіть лісом, батечку!

- Ну, привіт, донечко моя!
«Не дай, Господи, прокидатися від такого басу вранці!» - промайнула в голові думка, коли я натягувала на свої тілеса залишки ковдри, в яку у вигляді ляльки за ніч закрутилася Перла.
Очі відмовлялися розплющуватися, рань була, несусвітна, а чоловік, що тільки що говорив у кімнаті не виявлявся, на мий напівсонний погляд. Я, навіть, у перший момент подумала, що хтось серіал на телевізорі на усю гучність ввімкнув, і хотіла Хтося добре так відгамселити.
Але звернула увагу на те, що якісь метелики майоріли перед очима, але я грішила на брак сну, а не на комах-паразитів.
- Ідіть лісом, батечку!
Чомусь саме це вирвалося з мене, скоріше, як аналог «чур мене, цур!»
- Не з тобою, дитино говорю! – Метелик застиг у повітрі, обсипався сріблястим пилком, і огладив пристойних розмірів бороду.
У сенсі, у мене в спальні виявився мужик, у каптані, з сивою бородою до пояса, в короні, от розумієш, з очима розкосими, і з палицею, трохи вище його зросту. Ще й мене, майже пенсіонерку – підлітком обзиває.
Я хрюкнула від несподіванки, і потягла на себе ковдру.
Бум.
З того боку ліжка долинуло експресивне вказівне бурчання.
Деякі епітети, кинули мене в жар, при тому, що я й до того була червоною. Ну, так, постати перед чоловіком у одязі на кшталт нічної майки, це формене неподобство. Особливо якщо він король.
- Татусю? - З підлоги піднялася Перла, якась занадто свіжа на її вік і стан жінки, яка тільки-но прокинулася.
Вона так і не зізналася скільки їй. Але якщо прикинути, що до Академії вступають в двадцять, потім плюс тридцять від експедиції та ще тридцять від поїздки до бабусі, і зараз ще тридцять, то вже сто десять замальовується. Може, справді, я зі своїми майже п'ятдесят на її тлі дитя мале?
З підлоги вона піднялася при повному параді, тобто мабуть у ранковій сукні, яка чимось віддалено нагадувала мій халат, але була прикрашена багатою обробкою у вигляді широкого, ручної роботи мережива.
- Чому ти вчора не прибула, дочко моя?
Король-тато, косився на мене, але при цьому допитував Перлу.
- Так не могла, - та поторохтіла браслетом перед носом батька.
- Ти обіцяла, наречені чекають, ти зобов'язана виконати обов'язок! Мені доведеться для вирішення цієї ситуації звернутися дипломатичними каналами!
Я погано розуміла, навіщо стареньку віддавати заміж, до чого тут борг, і яким боком до цього ще й дипломати.
- Так не треба каналами, - відмахнулася від батька Перла, - я вже знайшла!
– Що знайшла?
- Так Любов!
- Ти не маєш права виходити за смертного! – Ррозкричався довгобородий, трясучи палицею.
- То я й не виходжу!
- А як же ти тоді? - На мені знову зупинили погляд, ніби підозрюючи у всіх смертних гріхах.
- Знайомся, тату, це Любов!
Я гикнула, і спробувала сховатися під ковдрою. Надто шалено дивився на мене фейський король, якщо все, що я пам'ятала відучора - правда.
– Перла! - Загарчав король, і потягнув на себе мою ковдру.
- Я чоловіків люблю, - заголосила одразу, вчепившись у слабке прикриття, - врятуйте-допоможіть!
Враховуючи, що ми з його донечкою ночували в одному ліжку, він же бозна-що про нас міг подумати.
- Татусю, - тупнула ніжкою Перла, і він залишив ковдру у спокої. – Я стану хресною феєю Любові! – З патетикою та звірячим виразом на обличчі проскандувала напів божевільна бабуся. - Любові, тату, Окаянної!
- Твою ж! - Видав батько і сів.
Я думала на підлогу, але в нього під дупою звідкись намалювався трон, і саме на нього він вмостив свою п'яту точку опори.
- А може, не треба? - Я згадала її натяки виключно про одне бажання, специфічне сприйняття феями людського щастя, епос народний, казки земні, загалом перейнялася власним буттям загалом і зокрема. – Може я якось сама?
- Е ні! – Відрізав тато Перли.
"Це скільки ж йому років!" - простогнала внутрішня жаба, давлячись перебиранням у пам'яті натяків, які робила Перла вчора.
- Бути тобі хрещеницею! Дочка моя за рахунок такого процесу зможе омолодитися! І найближчі тридцять років пролетять, як одна мить! А ми за цей час нових дипломатів підготуємо, бо існуючі не потягнуть. Якось про браслети я й не подумав. Думав, що ти нарешті нагулялася!
"Вона що, вампір?" - Очі у мене полізли на лоба, коли я уявила, якими методами його донька за мій рахунок омолоджуватиметься. Озвучити їх не встигла, тому що Перла влізла з поясненнями, чи все ж таки виправданнями?
- Татко, ми з нею вчора познайомилися, і відразу ж вона в мені хресну фею розгледіла. Ніхто не зміг би, а вона змогла! А вночі мені пропонували зуб!
Якось це мені нагадало звіт підлітка перед суворим батьком, і я навіть головою з боку в бік помахала, намагаючись відігнати абсурдний висновок.
Фейський король підвівся, розгорнув обійми, і покликав, - іди вже, молодша моя, обійму! Скучив, сил немає!
І я випала у черговий осад. Як там кажуть, змішалися у купу люди, коні, і залпи тисячі гармат?
Ось і в мене зараз у голові гуло і, здається, іржало невимовним багатоголосям.
Якщо прогулювати в школі фізику - світ буде наповнений чудесами та чарами. Якщо математику - ймовірно, дебет не буде сходитися з кредитом. А якщо літературу, то тебе однозначно догоне колись чимось таким, нереально епохальним.