Частина 4 У якій роздають аванси.

- Ти ж розумієш, - мене відсунули плечем з дороги, відчиняючи двері до досить великої спальні. - Я не можу зараз виконати твоє бажання, втомилася я!
Сказано це було з виглядом "я дуже скромна, але я богиня".
Я сама втомилася, як собака, тому відповідно кивнула, прочиняючи двері в санвузол, розташований навпроти спальні.
Тут був рукомийник, білий друг, накритий волохатою зеленою кришкою і балія, з приставною драбинкою.
Навіть страшно подумати, як у неї залазити і як потім звідти вилазити, приймаючи до уваги мою статуру та об'єм.
Помивка накривалася мідним тазом, який, як не дивно, знайшовся над унітазом, і я тільки й змогла, що помріяти про лазню або сауну десь там, на задньому боці будинку. Хоча б у мріях.
У будь-якого будинка є задня сторона, не доречно згадалася ця сама сторона у мене на Землі. Непролазні ожинові зарості були німим докором мого прагнення розводити екзотичні види рослин. Мабуть, не тільки я сама продавала кінський щавель замість садового. Тепер туди навіть коти сусідські боялися лазити, щоб не застрягти назавжди, як у чорній дірі.

«А якщо її й нема, нехай цей, пристукнутий її мені побудує» - подумала я, повертаючись у тут і зараз, і не надто прислухаючись до монологу Перли, який доносився через причинені двері.
Ліжко в спальні було величезним, тому вона мене точно не стисне, а зобов'язання, вони ж можуть і до ранку потерпіти, тим більше, ніяк не збагну, про що вона.
Ми в інститутах не вчилися, атестат із середньої школи був весь у трійках, для торгівлі на базарі було з головою. Життя промайнуло, як поїзд повз півстанок, по накатаній колії і без сумнівів і роздумів.
І раптом тут, у цьому дивному світі, куди мене чи то занесло, чи то пронесло повз, якщо сподіватися на те, що прокинуся я на Землі у лікарні завтра, — я раптом зрозуміла, що жила неправильно, якось надто просто, чи що.
- Ти не думай, я б тебе удочерила, - достукалася до мого «Я» Перла, - але це не допоможе, діаметральні протилежності – це чоловік та жінка. А значить, у момент наростання, точніше наближення, вже тільки так і ніяк по-іншому.
- Та гаразд, чоловік, так чоловік, це ж не назавжди.
- Лише на рік. Головне, щоб у сумі шістсот шістдесят шість не вийшло.
– А чому? - я дивилася в майже порожню шафу, намагаючись придумати, у що обрядити стареньку до сну. Чудовий болотяний халат до самої підлоги та помаранчевий робочий комбінезон – ось і все, чим тішило нутро цього монстра.
Бабуся спритно роздягалася, при тому, що її фіолетово-жовту пишність зняти в одні руки можна було тільки розрізавши.
- Ну, як же, пара, яка має сумарний заряд, продукує спонтанні портали, може закинути не зрозуміло куди. Копитороги до нас саме так потрапляють. А чому?
- Чому?
– Тому що на критичному рівні не бажають мужики зупинятися. Ось ми, жінки як?
– Як?
- Ні, і не треба, - кивнула вона на половину ліжка, яке, навіть на вигляд було не обжите повністю.
Я на Землі любила спати ближче до глухої стінки, тієї, що без вікон, без дверей, так би мовити, тут же, половина біля вікна була на вигляд обжитою. Стрічка, залишена на тумбі, світильник, який запалився під час відкриття дверей.
- Я штовхаюся вночі, - повинна ж я була чимось мотивувати відсутність міцного і надійного плеча. Переконавшись, що Му-му тут і не пахне, простягла Перлі рушник і стиснувши серце – халат.
До речі, він виявився відповідного для мене розміру, навіть на виріст.
Я знову озирнулася на ліжко, відразу згадала про баул з покупками з АТБ, і поки бабуся тихо наспівувала в санвузлі, я поскакала переховувати надбання рідного світу.
Якщо Копитороги в резервації живуть, то мене туди теж можуть закрити, навіть мої 363 бали не допоможуть. І звідки тільки вони взялися? Ніколи за собою таких талантів не помічала.
З вітальні долинало мирне похропування, і я, не придумавши нічого більш божевільного, почала крастись до дивана.
"Сховаю під ним сумку, ніхто не ризикне красти, якщо зверху такий охоронець, - адже так?"
І навіть встигла заштовхати її під диван, коли від прочиненого вікна долинуло:
- І де цей кретин? Скільки чекати ще?
- Всю морду роздряпав, - прошепелявив тоненький голос, - зуб вибив, тепер зубну фею доведеться шукати!
Я так і завмерла в зігнутому положенні, попою догори поряд з диваном. І Му-му,  навпрочуд дивно затих. У мене від незрозумілості ситуації всі волоси на тілі дибки встали.
- А навіщо мене шукати? – Замогильним голосом пролунало від входу до вітальні.
Мої руки підламилися, і я розпласталася поруч  з диваном, намагаючись забитися під нього разом з баулом.
- Фея? – у нічній тиші перепитав тоненький голос.
- Ну чого тобі? Ні вдень, ні вночі не дають спокою. Я правда на пів ставки зубною підробляю, тож – час – зуби!
Я вирячилась у бік вікна, намагаючись зрозуміти, хто ж там, насилу зрозумівши, що тут у нас Перла, яка намагається говорити басом. І тут мене накрило прозрінням. Це ж я назвала її на балу хресною феєю, і після цього вона почала про одне бажання натякати, і заради нього в гості до мене набилася?
– Хочу горщик золота! - пискнув голос, а Перла зареготала так, що я мало не обісцялася, скоріш за все від захоплення.
Як ще Му-му не прокинувся, не розумію.
Другий, що шукав якогось кретина, відважив смачний потиличник своєму подільнику і зашипів на межі чутності, - вимагай хай віддасть Дроворуба! Зрозуміло ж, вона його взяла в полон!
- Ось вибий свій зуб і проси! – Спробував відбитися писклявий.
- Золото міняю один до одного, - перебила їх Перла, - і завтра приходьте, у мене робочий день скінчився!
– Це ти винен! – заверещав одразу писклявий. – Я не встиг обміняти!
- Циц!
Кущі під вікнами зашарудів, долинув придушений схлип, і нарешті настала тиша.
- Любаша, ти навіщо до Дроворуба тілеса свої підкочуєш? Я ж сказала, що не заважатиму тобі! У тебе ліжко, як місце для гріха!
Я сіпнулася, і приклалася маківкою об стіну. Розвернувшись і потираючи її, з подивом розгледіла царську постать у моєму болотному халаті, на тлі погано освітленого коридору.
- Перла, я не підкладаю себе, я перевіряла, як він тут, бідненький! А в нас його мало не вкрали! А він ще має їжу відпрацювати!
- Тоді вікно зачини, без цього захисний контур не активується. І знаєш, Любашо, у мене вранці до тебе буде взаємовигідна пропозиція!
Я дивилася, як піднімається вгору сходами її худенька постать, довгий, не по зросту поділ тягнеться з сходинки на сходинку, і думала, що на мене впало стільки авансів, хоч би в них не заплутатися.