Частина 3 У якій жінки отримують відповіді, але зовсім не ті, на які очікували.

- Лісом-лісом і полем-полем, - це два різні напрямки, - я здула пасмо волосся, що вибилося з зачіски, дивлячись скоса на все ще несвідоме тіло на дивані у вітальні.
Тіло злодія, або ким там був цей несподівано недієздатний, довелося витягнути нагору. У підвалі стояли блокатори магії, і навіть браслет на руці Пеларгонії перестав працювати. Або це стіни і колони підвалу складали з каменів, які мали подібну властивість, або магії туди було вбухано стільки, що бабуся почала принюхуватись, наче пес Сірко на Великодній кошик. Я тут же зрозуміла, що візиту перевіряючих органів краще чекати нагорі, ніж засвітити настільки цінне місце.
Бабуся в перший момент зраділа, що браслет перестав підморгувати різнокольоровими камінцями, але потім зітхнула, і повідомила, що відсиджуватися в моєму підвалі не стане.
- Нудьга смертна, а на балах можна нові знайомства поглибити. До чогось вони й виїдуть.
І так широко посміхнулася, що я відразу зрозуміла в якому напрямку поглиблювати стане, і до якого кінця прагнути, трохи не розчувши її останнє слово.
- А років тобі скільки Перла, - хміль вивітрився, і я не бачила іншого виходу, як почати називати жінку так, як має бути, - Гонія?
- Давай просто Перла, ми з тобою тепер бойові подруги! - Вона штовхнула носком туфельки по нозі чоловіка у відключці.
- Тоді і ти мене Любашою називай.
- Домовилися, Любаша! Ти це, відступи на крок, а то я, звичайно, майстер побудки, але браслет, сама розумієш, раптом зрикошетить!
Ну, а я що, попросили, відійшла. Чоловік-то був не маленьким, поки дотягнули - спітніли обидві. Навіть принюхатися довелося, бо нести почалося звідкись. Ну, знаєте, таким своєрідним. По перону пробігла, незрозуміло у що вляпалася.
Бойова подруга склала перед носом у безпам'ятного долоні, а потім ривком розвела їх убік.
«Оплески навпаки?» - майнула думка.
Так, були ще якісь слова, але вони мені більше народний епос нагадали на х і з п'яти літер.
Тіло смикнулося, застогнало, і не розплющуючи очей промичало.
- Му-му, - заїкаючись озвучив він власний фізичний стан, розплющив очі і сіпнувся від старенької геть.
Геть на крихітному диванчику виглядало справді надзвичайно - він не пробив головою стіну тільки тому, що одночасно і підскочив верхньою половиною, переходячи по дотичній до сидячого положення.
І ось зараз він сидів на круглому валику, підібгавши під себе ноги, упираючись широкими плечима в стіну, і витріщаючись на нас величезними смарагдовими очима.
- І чого ти, Му-му, у гості приперся? - Висловила я власну претензію, яка випливала з місця, де я його знайшла. 
Ну, не в засідці ж він сидів, у підвалі.
– Ти хто? - Ініціативу допиту перехопила Перла., тому що по виразу обличчя чоловіка було зрозуміло, що він не може сказати, чому саме до нас він прийшов в гості.
Не знаю, чим вона його так професійно лякала, але він намагався погляд від поважної жінки не відводити.
- Му-му? – по виду чоловіка було зрозуміло, що взагалі нічого не зрозуміло.
- Му-му? - Мабуть амнезія від удару об стелю в цьому світі була рідкісним явищем, тому що його адекватність Перла, яка вела допит, вирішила перевірити абсолютно нестандартним методом. – А ми тоді хто? - Додавши в голос меду, пішла вона на дедуктивний таран.
- Бабуся та мамуся? - Видав припущення цей жлоб та перевтіливши нас з Перлою в дві статуї.
- Ні, ну ви і нахабні! – одразу обурилася бабуся. – Одна матусею намагається зробити, другий бабулею, а от на, викуси! - І сунула йому під ніс дулю.
- Недобрі ви, - шморгнув чоловік носом, - а я вас, а я до вас, за що!
- Так що ти у підвалі, іроде, робив! – Закинула нову вудку «бабуся», натякаючи на приналежність до контролюючих та каральних органів цього колоритного чолов'яги. 
Я відмітила, що з іродам моє тіло не дуже хоче мати справу, бо згадка про них викликала холодний піт та озноб.
– Я? У підвалі? Їсти, напевно, хотів.
У мене в животі, при згадці про поїсти, гулко забурчало невідоме чудовисько, збивши з думки Перлу.
- Там капустка, квашена, - вирвалося з мене неконтрольоване, - і картопля!
- Запекти, маслом полити, - замріяно прокоментувала бабуся, і махнула на «дитину» рукою, - спочатку поїмо, раз ти у нас на стадії Му-му, може  в процесі й спуститься просвітлення на твою хвору голову!
- Давай колись, що ти вмієш робити? - Сито відвалившись від столу повернулася Перла до питання ідентифікації неврахованої робочої сили.
Ніч перевалила глибоко за північ, і від щільної вечері, снодійного чаю, не інакше, і вражень, вище за дах, по-звірячому хилило в сон.
Перла сказала, що залишати дитину в стані неосудності - це наражати себе на небезпеку.
Але мені було настільки ліньки, що вирішення цього питання я делегувала їй. Слово яке красиве, - делегувала!
- Дрова можу колоти, - напрочуд радісно повідомив безіменний.
- Можу колоти, можу не колоти, - сонно хихикнула я.
- Видно його теж уразив в саме серце стан твого саду, - пограла бровами старенька.
- Ну, десь же ти жив до того, як ми тебе тут знайшли! - Зайшла вона на нове коло.
Дитина спробував почухати вилицю, і ойкнув. У нього взагалі бінго у плані синців утворилося. Фінгал під оком і шишка на потилиці. Така, пристойна, я сказала б, яка тягне на струс і відвідування лікарні.
- Лікувати не можу, - видала мені Перла, коли я заїкнулася, що синє на його обличчі якось не сприяє апетиту. Аж надто бандитською стає його пика від мого подарунка, при тому що він якось дуже дивно проявився у цьому кольорі. Не-поземному швидко перейшов у стадію синця.
- Може мене звідти вигнали? – Напрочуд корисливо припустив він, додавши у погляд якогось дитячого смутку.
- Спати тобі тут нема де! – відрізала я, припускаючи, що на другому поверсі є лише спальня мадам Окаянної, тобто мене. І якщо навіть припустити, що цей дитина все ж чекав на мене, як залишена в підвалі іграшка, то з погляду дорослої жінки майже під п'ятдесят, він, з тридцятником на вид, був, так би мовити, екстремально-нереальним.
- Я на дивані, - хитнув він головою у бік вітальні, скривився, швидше за все шишка так швидко на шлях одужання його голову не відпустить.
- Може, ну його, - я позіхала, і мріяла прийняти душ, якщо він тут існує, і залягти, так би мовити, як медвідь в сплячку
- Облишмо вирішення цього питання до ранку, - стукнула по столу долонею Перла. - Ти, - тицьнула в чоловіка пальцем, - у сортир і спати, а ми, - вона задумливо підняла голову вгору, перш ніж ухвалити доленосне рішення. – Ми також спати. Справи, так би мовити, – при денному світлі вирішуються сміливо.
«Дивні у неї якісь приказки з примовками» - зазначила перед тим, як випробувати на міцність сходи на другий поверх.