Частина 2. У якій отримуємо будинок із сюрпризами

Перла Гонія, худенька, чи може все ж витончена бабуся, яка так майстерно розповідала анекдоти, що до кінця вечора ми стали неподільні, так би мовити, а саме через мою любов до цього виду народної творчості, з повагою зиркнула на баул, який мені вручили на виході.
- До тебе, - постановила вона, і лихо свиснула, заклавши два пальці у рота. - Гей, екіпаж для Любові Окаянної!
Жерти, вибачте за мою французьку, на балу не було чого. Якісь вафельні наперстки із мікроскопічним наповненням. А ось випити – на будь-який смак. І хоча я не велика любителька Зеленого Змія, але хіба Пеларгонії відмовиш?
Вона разів двадцять повторила, що вона не просто Перла, а саме Перла Гонія, що, зрештою, я її скоромовкою Пеларгонією називати стала.
Бабця косилася, але причепитися було ні до чого. Повним ім'ям кличу - повним, а то що не зовсім у такт потрапляю, то хто мене напував? За компанію?
- Я завжди себе в руках тримаю, - розповідала Пеларгонія, влаштовуючись на широкому сидінні кибитки, що під'їхала до нас.
Найбільше цей механізм нагадував паровий екіпаж Серполле, там де спереду за кермом водій, а ззаду пасажири на кшталт відкритої карети.
- І браслет зобов'язань – нічого не означає! Я добровільно його вдягла. А не тому, що клюкою сина містоправителя відходила. А ось нічого мені на вухо свистіти, я двічі попереджала! Один раз попередила, а вдруге пояснила так, щоб він зрозумів.
Плітки про бешкет на стадіоні я сьогодні чула в різних варіантах. Там взагалі не було зрозуміло, хто перший почав. Маги, які проводили розслідування по гарячих слідах, постановили, що у всьому винен Марсоніс. Виявилося, що це мале світило Радоніса, яке обертається витягнутою еліпсоїдною орбітою, і раз на тридцять років збурює ці їхні магічні потоки. А простіше кажучи, перетворює людей на агресивних звірів.
Рік виконувати умову контракту нудьга смертна, як сказала Перла. Вона минулого разу вдало в гості до своєї бабки з'їздила, а от цього разу так вдало не вийшло. Пов'язали іроди. Так і сказала. Це служба така, той у мундирі, що мене з туалету прийняв, був одним із них. Вони точно знають, брешеш ти, чи ні. І те, що на Марсоніс звалили її експресивну поведінку, взагалі-то удача, бо одним браслетом вона б не відбулася. Це саме вона тому балбесу носа зламала, а не ті, хто її захищати поліз, нам'явши боки і зламавши тому ще й три ребра. Знатна купа мала вийшла, частину дівчат відразу під вінець звідти відправили. Бо там де сваряться, там і миряться.
А найвеселішим у неї перший раз був, вона тоді в Академії навчалася, і той контракт був справді незабутнім.
- Це тільки по молодості в цю авантюру можна вплутуватися, розуму ще немає, гормони грають, будь-яка справа по коліна.
Я весело хихикнула і поправила стареньку, - по плечу діло, а море по коліна!
- Не перебивай старших! Так, а вдруге я взагалі в експедицію напросилася. До копиторогих.
Екіпаж загальмував на погано освітленій вулиці на околиці столиці.
- Це тут чи що? — Бабуся підсліпувато вдивлялась у вивіску над дерев'яною будкою, — тут, крамниця мадам Окаянної. Мадам, теж скажеш.
Вона вивалилася б на землю, але її в останній момент підхопив водій з довгими вухами.
Тільки тоді я розглянула його більш прискіпливо, коли він виконував смертельний номер - упіймати Перлу, яка не хотіла бути впійманою. На мій земний погляд, якийсь він не такий був. Але докопатись не вийшло.
- На, касатик, - бабуся вихопила, немов фокусник, звідкись монетку, - за завзятість! Завтра раніше приїжджай, нам з моєю подругою потрібно буде ще в одне місце заскочити, а це пристойний гак.
Екіпаж покотив, ми вдивлялися в морок за будкою. Я розумом розуміла, що в цій подобі сільського туалету жити точно не можу, бо я там буду, як слон в порцяляновій лавці. А якщо є лавка, на якій написано, що вона мадам Окаянної, то є і дім, десь там, у глибині саду, що неприязно шелестів у пітьмі.
- Пальцями клацни, чи що, - зовсім не п'яно скомандувала старенька.
Я й клацнула.
Від моїх пальців у повітря відірвався пристойного розміру світлячок – лимонно-зелений, який завзято почав плюватися на всі боки протуберанцями та іскрами.
- Мамо, - я дивилася на нього на всі очі, не наважуючись пройти по стежці, яка тікала в його дивному світлі у сад.
- І не вмовляй, - буркнула бабуся, - навіщо мені такий геморой? Одне бажання – це так, забавка, можна сказати, якщо вже ти така пильна вродилася, а ось родинні стосунки – на фіг, нафіг!
І підштовхнула мене у бік невидимого будинку.
Думка, що ми порушуємо кордони приватної власності, не моєї, на хвилиночку, та ще й вночі, неприємно холодила те місце, на яке випадають усі хоч аби як вдалі пригоди. Хміль вивітрювався зі страшною швидкістю, у міру того, як ми пробиралися крізь поклади хмизу.
- Ти що, сама це паливо на зиму заготовляєш? - Упустила бабуся, коли ми перелазили через колоду, що перегородила стежку.
- Економія має бути економною, - напівзадушено видала аксіому.
- Ага, а копитороги одразу все на акуратні чурочки та в сарай!
– Хто? - Я застигла відсапуючись перед сходами, що вели до масивних дерев'яних дверей.
Вся решта будинку губилася в густій, і я навіть сказала б загрозливій темряві. Хотілося заверещати і кинутися геть із цього місця.
- Давай уже, відкривай, скільки стирчати у цьому твоєму лісі? - буркнула Перла Гонія і тицьнула мене поміж лопаток.
Момент, коли моя долонька обхопила круглу ручку, яка практично в ту ж секунду добряче куснула мене, не гірше за дворового кота, був справді незабутнім.
Заголосити, як і відсахнутися не вдалося тільки тому, що стусан старої надав мені таке прискорення, що якби двері були відчинені, я б розтягнулася посередині передпокою, не встоявши на ногах. Худенька, маленька, а сили в ній, - навіть не встигла додумати цю думку.
Двері відчинялися чомусь у будинок тягнуючи мене за собою.
- Економія має бути економною? - Бухтіла старенька, пильно стріляючи очима на всі боки, поки під стелею догорав мій світлячок.
Тільки коли від нього згасла остання іскра, а я зачинила двері, лампа з восьми ріжків спромоглася ввімкнутися. Точніше порадувала одним із запалених світильників.
- Та вже й скупа ти до остраху, навіть не чекала, якщо що. - Перла дивилась на мене якось підозріло.
- Не правда!
Ледве не ляпнула, що це не я.
- Я планую та враховую усі витрати. Я думала, що ми весь тиждень у палаці житимемо.
- Так хто б про таке не подумав, - Пеларгонія відразу звернула на кухню, і там, як не дивно, тут же спалахнув вогонь, а над столом м'яко засвітилася велика лампа під зеленим абажуром. - Затишно у тебе тут!
Я дивилася на цю кухню і розуміла, що вона дійсно дуже затишна, така - по-справжньому влаштована для того, щоб з комфортом готувати і насолоджуватись результатом, ось за цим столом біля вікна.
На столі теж горіла невеличка лампа, ніби запрошуючи сісти й скуштувати чогось смачненького.
- І поїсти в тебе, у зв'язку з обставинами твого планування, нічого немає?
Мені так прикро стало, не за себе, а за ту Окаянну, що мешкала тут. Може поїхала кудись. Точно, поїхала, як і Пеларгонія, тридцять років тому до своєї бабусі. На цілий рік.
«Якщо завтра прокинуся, і все залишиться таким, як є, то значить житиму тут, поки господиня не повернеться. Приємно тут та затишно».
Я впевнено рушила у бік навісної шафи, там однозначно повинен бути хоча б чай.
Але кількість коробочок і мішечків мене трохи охолодила. Питання, з якого насипати, постало настільки гостро, що я навіть не помітила, як озвучила його.
- Давай я виберу, а ти може з льоху чого принесеш? Залишилося же з минулого року найсмачніше? А на безриб'ї і таке під чай піде.
Вийшовши в коридор, я завмерла, намагаючись збагнути, чи варто шукати льох на вулиці, або краще пошукати під сходами, що тікали нагору.
Моє хобі – смачно пожерти за чужий рахунок, не підвело й зараз, вказавши правильний напрямок. У підвал спускалася, підібравши поділ, і радіючи світильникам, що висіли на невеликій відстані один від одного, та загорілися без нагадування і маніпуляцій з клацанням  пальцями. Ніс відразу вловив знайомий аромат кислої капусти, і я з підскоком рвонула до пристойного розміру дубової бочки, що стояла у кутку.
- Ага, попалася! - Як чорт з табакерки через неї вистрибнув чоловік бандитської зовнішності.
А я ж не трепетна лань, і як там говорила Пеларгонія, я морду набиваю, якщо набиваються?
І кулак у мене, будь здоров. Та й нервова я була від сьогодняшнього вечора, з останнього пиріжка, нехай буде не останнім, макової росинки в роті не було, і тут він з такими провокуючими заявами.
Ну, я і врізала, та так, що він приклався потилицею об кам'яне склепіння, що упиралося в колону, складену з грубо обтесаних каменів. Грунтовний такий підвальчик у моєї тезки, ні віддати зайвого, ні взяти чужого.
Він навіть не вякнув, коли його відкинуло назад до бочки з капустою. На ній, рідній, він і завис.
- Такий салат зіпсував! - Буркнула роздратовано, прислухаючись до майже не помітного дихання, і, впевнившись, що я його не вбила, пішла кликати на допомогу більш компетентну в подібних ситуаціях даму.
Звідки я знала, що вона спец в таких питаннях? Інтуїція, а що ж ще!