Частина 1

Я гикнула, з жахом опускаючи погляд на своє оголене декольте, хаотично міркуючи, коли мене встигли переодягнути, і чи не був пиріжок з снотворним ефектом.
"Мати моя, жінка" - мене потягло у відчинені двері, ніби це були не мої ноги. Хоча тіло, ніби моє, може трохи здавлене ліфом, через що в мене почало закінчуватись терпіння. Дихати було важко. Дякувати всім богам, хоч нижче грудей сукня була вільного крою, струменіла по ногах невагомим шовком. Жодного разу в житті такої не одягала.
І нижня білизна на мені якась не моя. Я в султанках на базар їздила. У сукні б так розтерла між ніг, що не приведи Господи!
А тут під сукнею протягом від увитої квітами арки волосся на ногах піднімає, і тягне до величезної зали, заповненої казково публікою.
«Це що ж, на невинність перевірятимуть?» - жахнулася перспективі зганьбитися. Але загальмувати не виходило, чим більше не хотіла йти, тим швидше ноги перебирали по підлозі, викладеній строкатою мозаїкою.
«Бабі під п'ятдесят, яка до біса невинність!» - я навіть губу прикусила від натуги у спробі хоч на мить загальмувати перед абсурдним провалом.
З того боку арки на мене витріщалися всі кому не ліньки. Якби тільки баби, тобто жінки, так ні, і чоловіки, різного віку, від юних, до вибілених сивиною. 
«Що за зоопарк такий?» - ще встигла промайнути думка, перш ніж мене незримою силою в арку заштовхало, навіть на секунду здалося, що хтось невидимий ще й легенького копняка дав, скоріш за все за те, що я так героїчно впиралася.
У вухах задзвеніло, в очах вибухнув феєрверк, а той, хто зустрічав з того боку, прокричав мені у самісеньке вухо:
- Вітаю, у вас 363 бали особистісного рейтингу.
- Дякую, я дуже рада! – замість закономірного «йди лісом» відповіла йому. Чомусь на другий варіант язик не повертався, немів, кобилин хвіст, щоб йому було порожньо. 
У правій половині зали товклися розряджені дівчата. Хоча ні, розгледіла я дам і старшого віку. Навіть одна стара, зі зморшками, з сивими буклями та поглядом «підійдеш – уб'ю» була присутня.
Саме в той бік мене понесли туфельки. Прямо чаклунство якесь.
І найріднішою мені чомусь стара здалася. Саме до неї з приклеєною на губах посмішкою я й пробралася.
Зупинилася лише тоді, коли вона на мене зашипіла, один в один, як Прокопівна, наша сільська відьма. Не в плані професії, а за характером.
- Пішла геть, Окаянна! Усім, хто в подруги набивається, я морду набиваю!
Мені так захотілося її сколопендрою шаленою обізвати і штурхонути в бік, чи хоч на ногу наступити, але губи в посмішку розтяглися і я - теж мені хрещена фея знайшлася! – видала.
Скільки невисловленого у неї в погляді промайнуло, стільки бажання влаштувати скандал з мордобиттям, ось не дарма ж мене до неї тягнуло, як до рідної, але ця мудра жінка в темно-фіолетовому платті з жовтими мереживами тільки видихнула крізь складені качечкою губи.
- Увечері порахуємось, не по літах ти розумна тут узялася! – Здалося навіть, що вона це просвистіла, а не прошепотіла злим тоном.
Мені ще ніхто в житті такого компліменту не відважував, я й дар мови втратила. А вона відвернулася і почала розглядати чоловічу стать на іншій половині зали.
Ну, я теж туди свій погляд перевела. А чого не подивитись. Я так розумію тут якийсь зліт божевільних, аж надто різномасні представники хоч жіночої, хоч чоловічої статі. Точно не відбір наречених, бо так би інший дрес-код був би. І які вони всі «своєрідні» - цей епітет підібрав внутрішній голос, який вже деякий час підозріло нагадував вчительку зі школи  панянок. Моє око сіпнулося від цієї думки.
Гаразд, я висловлювалась культурно в голос, але щоб не висловлюватися по-простому в голові, це вже підозрло. 
На моє підморгування відреагували одразу три чоловіка.
Чоловік у блакитному, чимось схожий на нашого священика, розтягнув губи в усмішці і схилив голову, притиснувши долоню до грудей. Стоячи трохи ліворуч, денді в мереживах по коміру сорочки, але в піджаку, схожому на військовий, приклав руку до лисої голови, віддаючи честь і теж підморгнув. Третім був хтось, що ховався ззаду усієї цієї божевільні. Але чи то він погано ховався, чи мав відповідний зріст, але я відразу помітила його примружений і полум’яний погляд.
Таким демона зображують в серіалах. Просто забула - спокусника чи звабника?
Я погляд на батюшку перевела, точніше на того, що у синьому.
Хрещена фея пирхнула і прокоментувала мій вибір єхидним, - Приходить до графа стрілець і повідомляє:
— Батюшка ти наш, сумна звістка... Виявлено таємний підземний хід, який веде до спальні вашої дружини...
"Переворот готують іроди!" - подумав граф. "Ідіот!" - подумала дружина.
Я пирхнула, не втримавшись, скосивши погляд на стареньку, це як треба було допекти її, що вона цього красеня так неприємно охарактеризовала.
- То може хай він із дружиною спальнями обміняється?
Чомусь ця ідея здалася привабливою. Адже тоді можна провести тестування. Без зобов'язань, так би мовити. Люблю я цю справу.
- І не сподівайся, цілий тиждень ці, - кивнула підборіддям у бік чоловіків, - ночуватимуть у казармах незважаючи на чини та регалії. Це, щоб не впливати на вибір.
– На вибір? - Не зрозуміла я концепцію і формат заходу.
- Наприкінці тижня всі мають бути в парах. Весь наступний рік, що проходить під впливом Марсоніса, збурення магічного фону провокуватиме одинаків на жахливі справи та вчинки. Тому всіх неодружених та незаміжніх і зігнали в цю клоаку, — бабуся хихикнула, якось надто божевільно, — усіх хто не сховався.
А я, тільки й змогла, що поплескати віями, нафарбованими та завитими, навіть здивувалася від такого усвідомлення.
Це ж який пиріжок мав бути, що штирить мене не по-дитячому, і ось це все сниться, не інакше як.
"І як можна було пиріжком з капустою отруїтися?" - Подумала перед тим, як мене оглушили фанфари.
І гримнув, так би мовити, бал.