Частина 2

Південне сонце стояло в самому зеніті, випалюючи залишки ранкової свіжості й перетворюючи повітря на густе, гаряче марево. Після обіду, коли спека стала зовсім нестерпною, дівчата разом із молодшими дітьми зібралися на пляж. Малеча радісно бігла попереду, здіймаючи босими ногами маленькі хмарки сірого придорожнього пилу, а Юля зі Світланою йшли трохи позаду.

Дорога пролягала через невеликий місцевий магазинчик — одноповерхову цегляну будівлю з вицвілою вивіскою. Всередині пахло свіжим хлібом, дешевим пластиком та солодким фреоном із холодильників. Там вони вирішили трохи охолодитися й купили по рожку простого ванільного морозива. Воно почало танути миттєво, щойно вони переступили поріг магазину, стікаючи липкими краплями по пальцях, і доводилося поспішати, сміючись із цієї солодкої незграбності.

Поки йшли далі вузькою стежкою, затіненою дикими деревами, Юля помітила під ногами щось темне. Прямо на розігрітій сонцем, потрісканій землі лежали вишні, що впали з перевантажених гілок. Вони вже встигли добре підсохнути під променями й стали зморщеними та солодкими, як справжні родзинки, тільки з легкою, ледь вловимою кислинкою. Дівчата почали збирати їх прямо з трави, обтираючи об одяг. Боже, які ж вони були смачні! Набагато кращі за ті, що зриваєш свіжими з дерева. Цей смак пильного сільського літа на мить подарував Юлі відчуття абсолютної, дитячої свободи.

Проте спокій закінчився, щойно вони нарешті прийшли на берег. Виявилося, що тихий сільський пляж сьогодні був зовсім не тихим - там уже щосили купалися й дуріли сільські хлопці. Вони стрибали у воду з саморобної кладки, підіймаючи фонтани бризок, кричали й штовхалися. Серед галасливої компанії Юля одразу впізнала двох братів, які жили по сусідству з будинком її бабусі, але решта хлопців були їй геть незнайомими.

Побачивши дівчат, компанія миттєво пожвавішала. Хлопці переглянулися, заусміхалися і почали голосно кидати в їхній бік задиристі репліки та жарти.

- О, сусідко, привіт! - гукнув один із сусідських братів, витираючи мокре від бризок обличчя й хвацько зачісуючи пальцями мокре волосся назад.

- А ти чого в халаті на пляж прийшла? Розтопишся ж, спека яка! Знімай давай, ми не кусаємось!

- Дівчата, рятуйте, ми тонемо! - театрально закричав інший, незнайомий хлопець із широкою посмішкою, здіймаючи руками цілу хмару бризок у їхній бік.

- Ходіть до нас, ми вас плавати навчимо! Тут глибоко, триматимемо, не бійтеся!

Вся компанія дружно й голосно зареготала. Від цих закликів, гучного сміху та пильних, оцінюючих поглядів Юлі стало неймовірно ніяково. Вона відчула, як гаряча хвиля сорому миттєво вдарила в обличчя, змушуючи щоки спалахнути густим рум'янцем. Вона так сильно засоромилася, що через це навіть не наважилася зняти свій легкий халат, попри задушливе, важке повітря. Юля просто залишилася стояти осторонь на гарячому піску, кутаючись у тонку тканину, як у захисний панцир, і мріяла лише про одне - стати невидимою, розчинитися у цьому розпеченому повітрі.

Тільки коли хлопці врешті накупалися, з шумом вийшли з води, сіли на свій старий, гучний мотоцикл і поїхали геть, залишивши по собі запах бензину та хмару пилу, Юля нарешті змогла розслабитися. Вона з полегшенням зітхнула, скинула халат на покривало й увійшла в прохолодну, чисту воду.

Тепер пляж належав тільки їм. Вони зі Світланою з якою Юлі було неймовірно класно, легко й затишно, плавали, голосно сміялися, бризкалися прохолодними краплями й пірнали наперевипередки. Водночас вони суворо й відповідально наглядали за малечею, яка радісно хлюпалася біля самого берега, будуючи незграбні замки з мокрого піску. Світлана своєю легкою енергією ніби змивала з Юлі всю напругу останніх днів.

Але спокій тривав недовго. Раптом крізь дитячий сміх і плескіт хвиль донісся знайомий, важкий гуркіт мотора. Мотоцикл розвернувся на дорозі й поїхав назад до річки. Дівчата помітили це занадто пізно, коли хлопці вже знову загальмували прямо біля пляжу, піднявши пісок, і з гучним криком з розгону забігли у воду.

Світлана анітрохи не зніяковіла. Вона навпаки весело кричала їм у відповідь, сміялася з їхніх дурних жартів, підхоплювала розмову й почувалася абсолютно впевнено, вільно та красиво. А от Юлі знову захотілося провалитися крізь землю. Вся її невпевненість повернулася з новою силою. Скориставшись тим, що увага хлопців була повністю прикута до яскравої та сміливої Світлани, Юля непомітно відпливла подалі від берега, туди, де на дрібних хвилях погойдувався невеличкий, старий дерев'яний човен, прив'язаний до іржавого кілка.

Юля міцно трималася за його вологий, порослий зеленим мулом борт, ховаючись у прохолодній воді, як у єдиному надійному сховку. Вона плавала навколо човна, намагаючись тримати на поверхні лише голову, доти, поки не відчула, що зовсім змерзла. Гаряче сонце більше не гріло воду на глибині. Шкіра вкрилася дрібними сиротами, а зуби почали тихо, але виразно цокотіти від холоду. Пальці на руках посиніли й майже не слухалися, залишатися у воді більше не було сил. Потрібно було виходити на берег.

Але сама думка про те, що їй доведеться йти по відкритому піску повз усю компанію хлопців, викликала всередині справжню паніку. Мокрий купальник безжально облягав тіло, виділяючи округлості, які здавалися Юлі занадто великими, незграбними й зовсім не пропорційними. Вона страшенно соромилася своєї нової, раптово подорослішалої фігури, вважала її якимось безглуздим непорозумінням і тепер мріяла лише про те, як непомітно дістатися свого халата й загорнутися в нього з головою, сховавшись від усього світу.

Вийти все ж таки довелося. Зціпивши зуби, Юля швидко вискочила з води. Майже не дивлячись у бік компанії й опустивши очі в пісок, вона миттєво схопила великий рушник і замоталася в нього, наче ховаючись під важким бойовим щитом. Серце калатало десь у самому горлі, заважаючи дихати. Вона гарячково, тремтячими від холоду пальцями почала збирати малечу, яка ніяк не хотіла вилазити з теплого прибережного піску.