Розділ 10. Чемпіон у ринзі

— Ну гаразд, чемпіоне, іди вже тренуйся, поки я не виклала твої фото з рушником-єдинорогом у мережу, — підколола Мія, сидячи на дивані.

Алекс закотив очі, але замість того, щоб щось різке відповісти, усміхнувся хитро:
— Ти зі мною підеш.

— Куди? — насторожилась вона.

— На тренування. Раз уже така дотепна, подивишся, як я «м’язистий індик» працюю.

— Ні! — заперечно замахала руками Мія. — Я що, схожа на фанатку боксу?

— Ти схожа на боягузку, — кинув він із викликом.

Вона спалахнула.
— Ха! Добре. Йду. Але тільки щоб переконатися, що твої «кулачки» — це не лише понти.

У залі

Коли вони зайшли до боксерського клубу, Мію наче прибило. Просторий зал, мішки, запах крейди та поту, чоловіки у рукавицях, гуркіт ударів.

Алекс одразу змінився. Його усмішка-бабій зникла, постава випрямилась, погляд став зосередженим. Це був інший Алекс — серйозний, зібраний, справжній боєць.

— Сантос, сідай і не відволікай, — кинув він коротко, вже перемотуючи руки бинтами.

Вона слухняно вмостилася на лавці, але очей не могла відвести. Його рухи були точними, спокійними. Коли він вийшов на спаринг, зал завмер. Удар за ударом — швидко, чітко, без зайвих рухів. І кожен з них мав силу, від якої навіть глядачів проймало.

Мія відчула дивне тремтіння.
«Ого… так ось який він насправді», — майнула думка.

Її внутрішній голос, що завжди кепкував, цього разу мовчав. Бо вперше вона побачила не просто зухвалого хлопця з м’язами, а людину, яка щодня бореться, працює до знемоги й заслуговує поваги.

А коли після тренування він зняв рукавички, спітнілий, але з переможною посмішкою, Мія раптом відчула, що посміхається й сама.

— Ну що, пані перукарко? — підморгнув Алекс, помітивши її вираз. — Все ще вважаєш мене індиком?

Вона скривила губи в усмішці.
— Можливо… але тепер ти принаймні індик із серйозним ударом.

Алекс розсміявся, але в його очах був той вогник, що змушував Мію нервово поправляти волосся.