Київ. Осінь
Повітря пахло мокрим листям і кавою, що долинала з кав’ярень. Люди поспішали у справах, як завжди. Алеїна стояла нерухомо – мовби світ навколо неї, а вона в центрі.
Пальці ковзали по старій книжці, яку щойно купила на ринку біля Золотих воріт. Книга була переплетена в потемнілу шкіру, без назви, без автора – лише сріблястий символ, схожий на зірку, що розривається навпіл.
Вона купила її майже випадково. Але коли Алеїна доторкнулася до палітурки, то щось укололо в грудях. Дівчина побачила спогади яких ніколи в неї не було
- Це не просто книга, - прошепотіла стара продавчиня , з очима, схожими на море зірок. – Це карта. Але не землі… часу.
- Що?- вигукнула Алеїна
- Ти ще згадаєш мої слова, коли все піде не так. І коли знову зустрінеш його. - відповіла стара
- «Його?»- подумала дівчина
Алеїна хотіла спитати ще, але жінка вже зникла в натовпі. Як і завжди, коли з’являються речі, які змінюють долю.
Вона повернулася додому, розгорнула книгу – а там … нічого. Лише пусті сторінки. І тільки коли вона доторкнулася пальцем одного символу, сторінка засвітилася слабким синім сяйвом, і слова самі почали з’являтися.
«Той, хто шукає час, знайде серце.
Той, хто шукає серце – загубить час.»
У цей момент вона помітила, що годинник на стіні спинився.