Розділ 1

— З чого починається історія кохання? З першого погляду? З усмішки? Чи може з перших слів, сказаних один одному? — мій погляд блукав посеред рівно складених різнокольорових пляшок за спиною бармена.

 Молодий хлопчина з русявим чубчиком вертівся туди-сюди, протираючи стакани. Час від часу ковзав поглядом довкола, вишукуючи нового спраглого клієнта. Він не чув мене, та й здається навіть не намагався, однак з добротою в погляді, кивав в такт. Іноді, комбінував кивки голови з легкою усмішкою на тонких губах. Вочевидь, намагався бути ввічливим й не кривдити одиноку дівчину з сумним поглядом, де бриніли сльози. 

— Коли ми розуміємо, що людина навпроти нас особлива? Ба більше — єдина та неповторна, унікальна. — зітхаючи, потягнулася губами до картонної трубочки. Зробила ковток лікувальної  рідини(поза сумнівом алкоголь зараз був єдиним способом заспокоїтися), й не чекаючи відповіді від хлопчини, продовжила: 

— Як розпізнати серед восьми мільярдів жителів планети, що ось саме цей чоловік — твоя споріднена душа? Та й взагалі, чи існують ті самі? Чи це все банальний рекламний хід з боку кмітливих маркетологів, аби підзаробити грошенят у святковий період? Або ж, це справа психологів? Їхній хліб та сіль, аби було кого слухати/лікувати у своїх просторих, дорогих та незручних кабінетах? 

Бармен вкотре співчутливо всміхнувся та подав черговому клієнту його порцію горючого. Чоловіча рука промайнула перед очима й вхопила шестигранний стакан. Довгі тонкі пальці стиснули його й злегка покрутили, даючи можливість янтарю виблискувати в кожній грані. Заворожено споглядала за магією кілька хвилин, роздумуючи про все й ні про що. 

— І знаєш, що найсмішніше? — не відриваючи погляду від бокала, запитала. Незнайомець, котрий нещодавно прийшов, хмикнув й всівся поруч на вільний стілець. В ніздрі вдарив запах сандалу. Лоскотав залози та викликав бажання принюхатися й відшукати джерело маленької радості.  

— Що? — зрештою промовив чоловік. Низький бас впевнено зазвучав посеред стишеної музики бару та гаміру відвідувачів й відгукнувся вібрацією десь в районі сонячного сплетіння, розливаючись патокою на руїнах душі. Він був незнайомий мені, проте, викликав змішане відчуття спокою та щемлячої радості. Вселяв впевненість та безпеку. 

— До сьогоднішнього дня, я навіть не замислювалася над такими речами. Просто жила — зустрічалася з гарним хлопцем — кохала, турбувалася, й щиро намагалася будувати своє жіноче щастя згідно зі стандартами та мірками сучасного світу. — випалила на одному подиху й махнула рукою бармену. Одного коктейлю не вистачить, аби очистити думки. 

— Це як? —  прозвучало поруч. Більше ніж впевнена, що незнайомець не збирався слухати моє базікання, але виявився більш ніж ввічливим, аби вдати, що не байдужий до чужого горя. 

— Намагалася бути ввічливою, милою, привітною, гарною господинею та вправною коханкою, а ще — аби ніхто не посмів назвати мене “утриманкою” — я працювала не покладаючи рук в рідній клініці. Крутилася, як муха в окропі, аби догодити йому та його сімейці. І часами мені здавалося, що все вдається. Життя — прекрасне. Більшого й годі бажати. Та у всесвіту свої плани на кожного з нас… — сьогодні, я як ніколи вірила в долю. 

— Гадаєш? — низький чоловічий голос пробирався в підсвідомість, подразнюючи ті мозкові клітини, котрі відповідали за логіку. Я на мить замислилася, та зрештою сказала:

— Впевнена. 

— Бо? — незнайомець опустив порожній стакан на дерев'яну поверхню й попросив бармена повторити. Не задумуючись, й собі замовила ще один рожевенький коктейль. Гуляти — так гуляти! Я ж тепер вільна пташка, можу собі дозволити.

— Так буває, коли ти гадаєш, що зумів спіймати зорі, приручити вітер чи полонити жар-птицю. Космос обурюється твоїй обмеженості та нахабності й посилає тобі випробування. Спочатку, це маленькі незначні незручності, потім — проблеми, що дошкуляють й псують настрій, а потім — катастрофи, котрі просто неможливо ігнорувати. Хоча багато хто полюбляє жити ілюзіями. 

Щось схоже трапилося зі мною тиждень тому. В день, коли всі мої мрії та сподівання мали б бути короновані діамантовою обручкою на безіменному пальці й задоволеною усмішкою на рожевих вустах. Та натомість обручки, я отримала відео, де було зафільмованого мого нареченого з іншою дівчиною, а замість усмішки — сльози. Така собі заміна, згідна.

І чому всесвіт раптово вирішив дати мені урок?

— Ніхто з нас не ідеальний. Кожен здатен на помилки.  

Те, що можна оступитися й забути про річницю, я могла б зрозуміти й визначити за невеличку помилку. Але от зрада! Дідько, до цього я себе не готувала. Та й взагалі, чи могла я коли-небудь уявити, що Алессіо виявиться таким гівнюком?

— Вірно. Кожен. Та бувають такі проколи, котрі пробачити неможливо. Бо це рівно тому, що втрати власну гідність. 

Мій потік філософських думок не припинявся й виливався в банальний викид власних проблем на голову того нещасного, хто посмів присісти поруч за барну стійку. Знав би чоловік наперед, що його очікує, мабуть, дав би драпака. Зараз же, він не мав вибору(хоча тут як подивитися) й продовжував смиренно слухати моє ниття. Я звісно ж була безмежно вдячна йому за психологічну підтримку та компанію в розпитті алкоголю (не дешевого, до речі). Бо йдучи на поводу власним емоціям, я не думала куди забреду, й що можу опинитися через це в небезпеці. Адже старенький прокурений клуб, де повно незнайомих чоловіків, не те місце, куди варто заглядати одиноким молодим дівчатам та жінкам.