Любити Амаю

Розділ 69. Стабільність

Старі Вінтерхауси повернулися до Америки. Амая вирішила залишитися в Австралії. Спочатку йшлося лише про  ще кілька додаткових тижнів, але тепер вона вже не бачила причин поспішати.

Вона працювала онлайн, виконувала свої обов’язки перед Booki, брала участь у робочих обговореннях і надсилала необхідні матеріали. Ніхто особливо не цікавився, звідки саме вона працює. Та й сама Амая не вважала за потрібне щось пояснювати.

Даміанові вона так і не сказала, що вони з Еміліаном в Австралії. У компанії теж цього не знали.

Час від часу вона надсилала чоловікові фотографії та короткі відео сина. Еміліан на пляжі, Еміліан із піском у волоссі, Еміліан на руках у бабусі та дідуся. Еміліан із Девідом.

Даміан переглядав їх, іноді ставив коротке запитання або відповідав кількома словами.

Він навіть не зауважив, що навколо сина змінилося все. Для нього все було стабільно. 

Океан як океан. Пісок як пісок. Дитина усміхається, ну трохи підросла. Отже, усе гаразд.

Одного вечора Амая перебирала старі фотографії. Випадково натрапила на весільні знімки й затрималася на них довше, ніж збиралася. На одному вони з Даміаном стояли поруч, усміхнені й красиві. Вона пам’ятала ту сукню, квіти, гостей, його руку на своїй талії. Пам’ятала й те, скільки надій тоді покладала на цей шлюб.

Тепер дивилася на фотографію й не могла зрозуміти, чому так довго намагалася прив'яати до себе цього чоловіка.

Вона збільшила знімок, подивилася на обличчя Даміана, а потім вимкнула екран.

— Я справді ледве витримую шлюб, у який затягла того, хто мене ніколи не любив.

Це не було сказано зі злістю. Радше як остаточний висновок щодо її подружнього життя.

***

Даміан час від часу цікавився, чи все гаразд у дружини та сина. Запитував у повідомленнях як почувається Амая, чи не виникає проблем зі здоров’ям, чи дотримуються вони призначеного лікування. Питання були короткими й цілком конкретними.

За весь час, що вона була у Австралії він зателефонував лише раз. Без відеозв’язку.

Амая спокійно відповідала на його запитання. Не скаржилася, не розповідала про життя в Австралії, не намагалася тягнути розмову. Даміан, зі свого боку, теж не виявляв бажання до довгого спілкування. Він не хотів, щоб дружина почала розпитувати про його справи, а тим паче розповідати про чергові ідеї чи фінансові «авантюри». На це в нього не було ні часу, ні особливого хотіння.

Тож дзвінок закінчився швидко.

Його життя в Единбурзі було насиченим. Лекції, зустрічі, робота над дослідженнями, нові знайомства. Він звик до власного розпорядку й не збирався дозволяти сімейним питанням порушувати його.

Щовечора о сьомій Даміан відкривав месенджер. Він чекав на повідомлення щодо заповіту Амаї.

Зазвичай усе було коротко: без змін. Саме таку відповідь він хотів бачити. Вона означала, що його становище залишається незмінним, а всі попередні домовленості — чинними.

Того вечора він відкрив повідомлення, але не встиг прочитати його до кінця.

Спершу в грудях закололо. Даміан відклав телефон, спробував глибоко вдихнути. Біль не минув. Навпаки, швидко наростав, стискаючи повітря у грудях. За хвилину стало важко дихати.

Він спробував підвестися, але не зміг. Телефон лежав поруч. Даміан потягнувся до нього, намагаючись набрати номер допомоги, та пальці вже погано слухалися.

Біль ставав нестерпним. Здавалося, ніби зсередини його охопило полум’я, від якого неможливо було врятуватися. 

Він не зміг... Він не встиг...

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше