Любити Амаю

Розділ 67. Легкість

Похорон минув тиждень тому.

За цей час Вінтерхауси встигли владнати більшість справ, пов’язаних зі смертю матері Девіда. Вони трималися разом, допомагали одне одному й, на диво, майже не сварилися. Навіть старі непорозуміння на якийсь час відійшли на другий план.

Того дня вони вирішили прогулятися неподалік океану. Батьки пішли трохи вперед, везучи Еміліана у візочку. Хлопчик уже встиг стомитися від дорослих розмов і тепер уважно розглядав усе довкола, час від часу щось радісно вигукуючи.

Девід та Амая неквапливо йшли позаду.

— Як у тебе справи з Даміаном? — запитав він.

— Як завжди. Нічого нового.

— Біля твого лікарняного ліжка він обіцяв бути найкращим чоловіком, батьком і партнером.

— Останнє непогано виходить.

Девід пирхнув, а потім сумно додав:

— Мені так шкода, що ти вийшла за нього.

— Мені теж.

— Чому тоді тримаєшся за нього?

Амая трохи помовчала.

—  Зараз не за нього, а швидше за шлюб, у якому в нас є спільна дитина.

— Дитина, яку він не любить і про яку не дбає.

— Він стабільно заробляє гроші для сім'ї.

— І що з цього має Еміліан? Вечори з батьком? Прогулянки? Спільні подорожі? Чи, може, шопінг за ті зароблені гроші?

— Шеєр просто хоче, щоб син не виріс розбещеним спадкоємцем.

— І тому тримає його на відстані? — Девід похитав головою. — Ну і що з того, що Еміліан спадкоємець великої бізнес-імперії? Він зараз маленька дитина, якій потрібні мама й тато, а не чергова партія готівки.

— Спадкоємець у нас Даміан, — сухо зауважила Амая.

— Господи, вразуми цю жінку! — Девід театрально підняв очі до неба. — Ти ще тримаєшся за того бовдура в надії на добрі зміни?

— Я чекаю на Божий суд.

— Чи на те, коли він усі свої статки перепише на Мармеладку?

Амая ледь помітно всміхнулася.

— Він, у принципі, не знає, хто йому настільки рідний, щоб поділитися з ним своїми скарбами.

Девід зупинився й подивився на сестру.

— Я тебе не розумію.

— Просто я не зможу залишитися в Австралії, якщо зараз подам на розлучення. Він використає Еміліана, щоб утримати мене у Штатах. А поки ми одружені, я вільна бути з сином там, де хочу.

— Ти впевнена, що все так просто?

— Ні. Але зараз я не збираюся починати війну, якої можу уникнути.

Вона подивилася вперед, де батько нахилився до візочка, щось показуючи Еміліанові. Мати йшла поруч і сміялася.

— А ще я навчилася терпінню, — додала Амая. — Не знаю, як поверне життя. Не хочу більше намагатися передбачити кожен його крок.

Девід деякий час мовчав.

— Ти завжди була надто терплячою з людьми, які на це не заслуговують.

— Можливо.

— І що ти збираєшся робити далі?

— Поки що? Бути тут. З тобою. Дати Еміліанові трохи сонця й океану. А там побачимо.

— Знаєш, мені подобається цей план.

— Тобі просто подобається, що я нарешті під твоїм наглядом.

— Саме так. Хтось же мусить стежити, щоб мамин принц не перетворився на справжнього мазунчика.

Амая засміялася. Ця розмова про шлюб  із Шеєром чомусь не залишила після себе звичної гіркоти.

Девід міг говорити різко, іноді несправедливо, але він сьогодні, як і завжди до того, залищався на її стороні.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше