перша і остання глава

04.10.19
...
Тоді я зненавиділа себе. Мої руки трусилися, мозок відмовлявся працювати... Проте у  той момент проруч себе я мала кількох людей. Людей, які підтримали мене. Їх було двоє... і одним з них був він...
Ми лишилися наодинці. Він — молодий чоловік, з яким ми ледь знайомі. Спершу мені було ніяково, я ховала погляд, закривала очі, проте він почав розмову. За кілька хвилин, я почувалася зовсім вільно, але руки мої все ще тремтіли і я накинула на них шалик, який злетів майже одразу. Я втупилася в нього, обмірковуючи чи спроможуся дістати. Але він обірвав мої думки, піднявши його і акуратно склавши на моїх колінах.
Ми розмовляли про все на світі. З ним я могла дозволити собі більше аніж вдома. Я мала повну свободу слова. Навіть іноді лаялася, хоча в колі моєї сім'ї це було неприпустимо...
Він провів мене додому, акуратно підтримуючи за руку...

20.10.19
...
Я стояла біля сходів і дивилася вниз. Переді мною пройшла знайома постать... Це він!

Він підняв голову і усміхнено запитав:
- Ну, що, злякана, руки ще тремтять?
Я жестом показала, що лише трішечки. Він повторив його і сміючись перепитав:
- Ще трохи?- і зник у темряві під сходами...

30.10.19
...
Він зайшов в кабінет.
- Навіщо ти так напружуєшся?
- Я не стомилася.
- Звичайно, не стомилася вона. Дай-но,- він потягнув руку до моєї руки, проте, передумавши, приклав кілька паьців до артерії на моїй шиї, щоб перевірити пульс. Серце вилітало з грудей.- Розказуй більше...
- Чому ви мені не вірите?
- На це є 5 причин...
- Яких?
- Потім розкажу...

20.11.19
...
Він знову провів мене додому, а я ненароком бовкнула, що через мій невисокий зріст, вдома мене часто називають грибочком.
Я зважилася написати йому в мережі, і тепер він завжди в переписці називав мене грибочком...

13.12.19
...
Поблизу луснула кулька - я аж підскочила зляку. Він стояв у дверному пройомі, і ця картина, здається, здалася йому досить смішною. Я швидко зникла в роздягальні, а коли вийшла знову, кулька раптом луснула ще голосніше - мене аж перекосило... Я поглянула на нього, а він, хапаючись за живіт, відверто не приховуючи цього, знову сміявся з мене... бачачи моє незадоволення, він на хвильку припинив і сказав: “Настя, заспокойся”, при цьому лагідно ворухнув у повітрі руками і знову зайшовся гучним сміхом.
І... єдиним, про що я думала у той момент було: “Він знає моє ім'я!!!!”

20.12.19
...
Ми грали у волейбол і від його удару, м'ячик зламав мені мізинець. Наклали гіпс. І я була викинута з реальності.

25.12.19
В його сторі почала з'являтися жінка... Відколи це мене стало бентежити його життя?  Відколи мене бентежить життя чоловіка? Яка мені справа до його життя?

26.12.19
...
Напередодні Нового Року все частіше почали транслювати романтичні фільми. Вигадки усе це. Не існує ніякого кохання. Це просто міф, вигадка, рожеві шмарклі. Я ніколи не закохаюся!

27.12.19
...
Він виклав нове фото, і я, сама того не усвідомлюючи, дивилася на нього близько десяти хвилин. Я вивчала темні лінії його обличчя, ямочки в куточках губ, густі чорняві брови...

28.12.19.
...
Я знову побачила в його сторі дівчину. Невже? Чому життя таке несправеливе? Але я ж сама не хотіла жодних відносин...

А хто сказав, що це через нього? Життя несправедливе тому... Тому, що тануть льодовики. Кінець грудня, а ззовні досі “плюс”...

29.12.19
...
Гаразд... Я зізнаюся тобі, мій щоденнику... Я дійсно закохалася, але що мені робити? Він не помічає мене, це дурне почуття зіпсувало моє життя. Краще померти, аніж страждати від кохання... Господи, нехай моє серце стане холодним, а розум — чистим. Я хочу контролювати, а не знаходитися під контролем...

29.12.40
Моє життя, любий щоденнику, склалося так, як склалося. Я маю мільярдний статок, керую фірмами у 50 країнах світу. Я маю великого кудлатого собаку. Від незнайомця на вечірці завагітніла і років десять тому народила донечку. Я ні крапельки не шкодую, про те, в яке русло потекла вода моєї річки. Кохання — це мотузка, якою зв'язують руки. І від тоді ти не можеш контролювати ситуацію. А я готова жертвувати майже усім, аби мати контроль в своїх руках.

Я цілком щаслива, кажу це з упевненістю і усмішкою, проте з надією на те, що моя донечка не повторить моєї помилки...