Любий недруг

1. Очі кольору лате

11 років тому

 — Облизуй тепер!

Макс міцно тримав її за плечі, притиснувши до стіни. Його шиєю і сорочкою — від самого підборіддя майже до сонячного сплетіння — розповзлася червона пляма від томатного соку.

— Відпусти, придурок! Ти сам винен!

Таня борсалася, намагаючись його відіпхнути.

— Зіпсувала мені форму, а винен я?

Він лютував. Пухкі губи стиснулися в одну тонку лінію, а очі кольору лате аж потемніли, стали як щойно зварений еспресо.

— Хто вискочив на мене, щоб налякати? От і маєш. Відпусти!

Вона щосили вперлася долоньками у Максові груди, але він швидко перехопив її зап’ястя, ще сильніше притиснувши до стіни. Знову синці будуть. Ще попередні ледь встигли зійти.

— Знаєш же, що не відпущу.

— Я закричу!

— Тоді ота шмата для підлоги буде у твоєму роті замість кляпа.

Вони стояли в кінці коридору шкільного крила, яке якраз було зачинене на ремонт — трапилася халепа з трубами для опалення. На лихо, ремонт робили, коли закінчувалися уроки, тому навколо не виявилося жодної живої душі.

На підлозі були розкидані уламки труб, шмати для прибирання, навіть віник лежав. Поруч стояли стіл і шафки, винесені з класу навпроти. Все — у пилюці.

Таня знала, що він може протримати її тут цілий наступний урок, а навіть якщо відпустить, все одно настигне дорогою додому чи вже вдома.

Жити у сусідніх квартирах зі своїм найлютішим ворогом, мучителем і ходити в одну школу — ще те покарання. Мало того, що він зачіпає її без приводу, так тепер сама наразилася. Чорти б узяли їхню шкільну їдальню з тим томатним соком і Максом разом. Коли він вискочив на неї з-за дверей, вона з переляку щосили хлюпнула на нього соком, так що червона рідина фонтаном порснула вгору. Краще б уже на підлогу впустила.

— І що тобі від мене треба? Я ж не спеціально! Відпусти!

Борсатися було марно, вона чудово це знала. Макс не просто вищий на голову і старший на рік, він ще й із дитинства ходить на карате — сильний і меткий до чортиків.

— Заплач, тоді відпущу.

Він хмикнув і хижо посміхнувся. Очі потроху почали світлішати.

— Не діждешся, — прошипіла Таня.

Образа душила, викликаючи спазми у горлі, але вона чудово знала, що мусить бути сильною — нізащо не покаже йому своєї слабкості. Вона плакала через нього один-єдиний раз — дванадцять років тому, коли все почалося на дитячому майданчику.

Їй тоді було чотири, йому — п’ять. Більше нізащо не заплаче. Залишилося потерпіти ще зовсім трішки, якихось кілька місяців до його випускного. Ну, і ще кілька місяців, доки він поїде на навчання до Києва.

— Тоді вилизуй. Ну, чи висмоктуй. Щоб зараз же моя сорочка і шия були сухі.

Знущався. Добре ж знав, що його сорочці вже нічого не допоможе, але демонстративно випнув груди й наставив шию.

— Добре, оближу, раз так хочеш, — сказала Таня наскільки могла спокійно. Опустила очі, щоб він, бува, не вичитав у них, що задумала.

Макс повільно відпустив її зап’ястя, але не відступив, так і залишився стояти близько, очікуючи ефекту від чергового приниження своєї сусідки й улюбленої жертви.

Таня глибоко вдихнула. Несміливо спершись на його плечі, потягнулася губами до шиї. Точніше, зубами.

— Ай! — зойкнув він, коли її гострі зубки впилися у шкіру.

Вона швидко відхилилася і кинулася коридором геть, доки Мак, вхопившись за шию, бурмотів прокльони.

Проте він не кинувся слідом.

— Вдома за все отримаєш, — промимрив під ніс, дивлячись Тані вслід, а тоді знову посміхнувся.

 

Наш час, 2022р. 

Таня змивала з рук масажну олійку. Останній сьогоднішній клієнт пішов розім’ятим і задоволеним.

Її руки боліли, ноги підкошувалися, а голова розколювалася після важкого дня, але забита гарними купюрами каса салону нейтралізувала ці незручності. Якщо все так піде далі, до кінця місяця вони з Людою нарешті «відіб’ють» гроші, які вклали у бізнес, і почнуть заробляти.

На вхідних дверях брязнула музика вітру, і Таня поквапилася з туалету.

— Добрий вечір! — вийшла з привітною усмішкою. — О, це вже ти?

Роман стояв перед стійкою рецепції. Виглядав як нова копійка — у білій лляній сорочці на короткий рукав, купленій тиждень тому, і модних темних шортах. Навіть взув не свої улюблені протерті кросівки, а шкіряні сандалі, які вона ледб його вмовила купити.

Коли бачила свого хлопця таким, мимоволі думала: може, це вже нарешті цей день, може, нарешті сьогодні він простягне маленьку коробочку, у якій сяятиме заповітна каблучка.

Як і раніше, Роман розвіяв ці очікування кількома словами:

— Так, вийшов раніше. Нічого, якщо ми повечеряємо не самі?

— А з ким?

Таня не виказала розчарування, просто підійшла і поцілувала його у щоку. Вловила запах того противного парфуму, від якого її піднуджувало. От завжди Роман ним пшикається, коли йде в якесь важливе місце. Що зробиш, сама винна — подарувала пармуми з інтернету, не понюхавши. Мучся тепер, Таню.

— Пам’ятаєш, я розказував про крутий стартап з Києва? Вони ж перевозять офіс сюди до нас, у Рівне, — тріскотів її хлопець. — Я їм писав минулого тижня, а вони зранку зателефонували, сказали, що зацікавилися моєю грою. Я щойно від них, беруть до себе! Уявляєш? Домовилися повечеряти разом, так би мовити, випити за співпрацю, а завтра зранку — в офіс, до роботи!

Роман мав такий піднесений настрій, що Таня не втрималася, притулилася до нього, щоб набратися сили й собі. Якщо у нього все вигорить з цим стартапом, а гру, якою він горить вже кілька років, візьмуть в роботу, це буде великий крок вперед. Крок вперед для самого Романа і для їхніх стосунків.

— Зажди тоді, я приведу себе до ладу.

Таня знайшла косметичку і побігла у вбиральню, де за п’ять хвилин навела марафет — замазала тональним кремом ластовиння, підвела очі, нафарбувала вії. Розчесала молочно-біле волосся, подумки відзначивши, що кінчики відросли й час би пофарбуватися. А ще знайшла хвилинку, щоб написати Люді повідомлення і похвалитися успіхами свого хлопця.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше