Лялька

Мирослав залишився після пар прибирати в каптьорці кімнати під клуб, котру йому надали в універі. Хлопець був трохи дивний, в універі він носив старовинний фрак, а ще його називали “блондинкою” за довге світле волосся. В універі нещодавно провели ремонт, але схоже в каптьорці ремонту і не було, і сюди скинули всі речі - старі телевізори, колонки, гучномовці. Мирослав хотів щоб у них в універі була своя студія історичних танців, а каптерка підходила під переодягальню тому і потрібно було її прибрати бо вже сьогодні він планував розпочати тренування студії. В кутку кімнати лежала ледве помітна коробка забита до верху всяким лахміттям. Хлопець підключив свій плеєр до колонки, котру знайшов тут. Включив музику, але нічого не звучало. Динамік був зламаний

- Цікаво, що я тут знайду, - подумав хлопець. І, о диво, на самій глибині коробки він знайшов пакунок, доволі не маленький, з пів-метра завдовжки і важкий. - Може там який скарб , головне щоб не «клад» про які пишуть на стінах будинків, - подумав хлопець. Розгорнув, там була доволі вже не нова на вигляд лялька, звісно не раритет, а сучасна і совість підказувала що потрібно знайти власника чи власницю. Славко взяв ляльку, щоб роздивитися, розгорнув пакунок - виявилось що іграшка доволі реалістична, з деталями - кісточки, ребра, м’язи, красиві конусоподібні груди і інші деталі жіночого (дівочого) тіла думаючи про котрі хлопець трохи зашарився. Прообразом “іграшки” була явно молода дівчина. Як тільки хлопець доторкнувся до неї йому раптом захотілось спати і він провалився в темряву...

В темряві хлопцю приснилось що він йде крізь темряву поки не побачив калюжу, калюжу крові. Придивившись Мирослав побачив що там розтрощена вщент лялька, та котру він знайшов в каптьорці. Від жаху хлопець прокинувся… Ляльки поряд не було.

Звучав якийсь вальс. Вже було темно, лампа котра горіла в каптьорці відкидала трохи світла і на залу. Чи то фантазія грала з хлопцем, але хлопцеві здалося що там хтось танцює, судячи по тіням то була жіноча фігура.

- Невже хтось прийшов на тренування і я проспав, - промайнула думка у хлопця, - і куди поділась лялька...

Мирослав вийшов і зомлів, в залі танцювала дівчина, дуже схожа на ляльку, котру він знайшов і в той же момент це не була вона. Струнка, з довгим русим волоссям та блакитними очима, дівчина танцювала повністю оголеною, пальці її ніг ледве торкались долу, немов казкова фейрі вона зачаровувала своїм легким еротичним танцем.

Проте, танцівниця побачила хлопця, почервоніла і вмить заховалась за дверима каптьорки, з іншої сторони дверей.

- Не дивись, - мовила дівчина

- Ти хто, прийшла на тренування і чому танцюєш так…

- Я не знаю хто я… вже давно не знаю. Знаю, що колись кимось була, але вже не пам’ятаю. А чому танцюю так - ну я почула музику…

- Я про те, що ти без одягу.

- Ну ти мене сам розгорнув…

- Не зрозумів.

- Коли ти мене витяг з тієї коробки.

- Ти лялька? Не зовсім схожа.

- Не знаю, може в мені дух моєї минулої власниці…

- Все одно, ти не схожа на ляльку…, простягни мені свою руку.

- Навіщо, - спитала дівчина.

- Я перевірю...

Дівчина трохи нахилилась, так що змогла простягнути зі свого прихистка руку хлопцеві, а іншою рукою прикрити свої груди.

Хлопець взяв долоню дівчини в свої долоні, вона була дуже холодна. Але відчуття було не як у пластику. Мирослав провів пальцями по долоні, по зап’ястю, коли спробував далі рухатись своїми пальцями дівчина висмикнула руку і знов заховалась за двері.

- Збоченець!

- В тебе нормальні руки, нема шарнірів... , тільки дуже… холодні, - з цими словами хлопець знов провалився в темряву. Звідти хтось його гукав по імені.

- Мирослав, прокинься, що з тобою!

Коли хлопець відкрив очі він побачив своїх друзів. Він показав їм свою знахідку, дехто порадив продати її, хтось назвав його наївним йолопом. Звісно про дівчину, котра танцювала, він нікому не розповів - скажуть ще що це еротичний сон і Мирославу потрібно знайти дівчину або замиритися з його бувшою.

Пошукавши в інтернеті, хлопець вирішив попросити про допомогу у людей котрі ці ляльки колекціонують, можливо вдасться вийти на магазин, а ті можливо допоможуть знайти адресу власника, все ж таки в Україні не так багато купують цих “іграшок”. Знайшовши спеціальних форум - він там і створив тему, де хлопець просив у користувачів допомогу з впізнанням.

Вранці, взявши ляльку до універу хлопець вирішив дізнатись, що було в залі до його “гуртка”. Підійшовши до зав-кафедри він це і спитав.

- Ольго Валеріївно, підкажіть, а що було до ремонту в тому приміщення котре ви надали для моєї студії.

- Ну, те приміщення було закрите… а до того, там наче була художня студія.

Коли хлопець повернувся до зали, йому чомусь закортіло дістати ляльку, цього разу не розгортаючи її. І він відразу провалився в сон, як тільки доторкнувся до неї.

Мирославу знов снився кошмар - цього разу це був якийсь подвал, зверху були підвішено ціпок , з котрого на землю крапала… кров.

Знов напівтемрява. Світло з каптьорки освітлює залу. Цього разу там ніхто не танцює. Цього разу дівчина сидить поряд з ним.

- Ти такий милий коли спиш.

- А чому я тебе бачу тільки тут, в універі?

- Не знаю… може я якось зв’язана з ним…

Мирослав знов занурився в темряву якогось сну в сні, а потім прокинувся.

- Славко, можливо тобі потрібно до лікаря, - спитав один з друзів.

На вечір хлопець перевірив свою тему та тематичному форумі про ляльок. Багато користувачів просили подарувати ляльку їм, багато казали щоб хлопець залишив її собі, а от декотрі почали дебати якого виробника ця лялька. Судячи з шарнірів та деталізації тіла - це скоріш за все робота корейського виробника DollCity, такі тіла були там десь 3-5 років тому назад. Знайшовши адресу виробника, Мирослав написав листа, додавши туди (чомусь) і про свої сни пов’язані з лялькою. Містер Кім написав що він звісно не може розголошувати дані клієнтів, але також не може стояти осторонь коли хтось бажає зробити благородний вчинок і тому пошукає в старих архівах.