Глава 36. Око Стрибор'я

Лєрка спала на його плечі, обіймаючи однією рукою, та й ногою теж, як зазвичай вона це робила, окупуючи по повній. Вона завжди бурчала про те, яке те плече тверде, і завжди засинала на ньому. А от він не спав вже третю добу, накачуючи себе тоніками. Не спав, боячись проґавити хоч яку зміну у її стані та, на щастя й подив, той лише покращувався після жаху, який довелось пережити, поки вона, палаючи жаром, намагалась вчергове втекти від нього на той світ. Тоді, у ту мить, коли він почув, як завмерло її серце, він вже ладен був завити від безсилля, та проскочив удар… потім другий, третій… і вона затремтіла…

Він боявся, що після такої радикальної водної процедури Лєра може застудитись, та де там! Не встигла оклигати, як в ній прокинувся вулкан життєдіяльності. Чи то від довгого вимушеного лежання, чи від побічного ефекту антидоту, але вона вся бурлила і вимагала задовольняти її невгамовну цікавість.

Першим ділом вона змусила продемонструвати їй весь замок Драганарів, дослідивши його знизу догори. А, коли вона побачила фамільну бібліотеку, що займала цілий поверх, аж затремтіла від захоплення та бажання дотягтись своїми лапками до всього одразу. Він ледь вмовив її обмежитись трьома книгами, доводячи, що все це добро нікуди не подінеться і доступ до нього в неї буде завжди.

На якийсь час її увага була переведена у більш творчий напрямок, а саме: на весілля Алєлі й Сигвальда. Ігор і сам ошелешено вислухав новину про це, ледве перетравивши. Ні, в їхньому світі усяке бувало, але про подібний союз він чув вперше.

Сирін обдала його бузковим серпанком своїх очей:

– От від тебе такого точно не чекала! – пирхнула вона сердито.

Він здійняв догори руки:

– Я взагалі мовчу!

– Саме так! – підібгала вона губи, складаючи руки на грудях, ще й ногою тупнула.

Її гарні чарівні очі заблискотіли підозрілою вологою, а він ніяк не міг второпати, що такого зробив, щоб повноводні сирінські води з берегів вийшли. Та не встиг хоч щось мовити, як на нього шикнула Лєрка, підхопила Алєлю попід лікоть й потягла на балкон. Хвилин двадцять вони про щось утаємничено перемовлялись, і Лєра періодично погладжувала ту по спині, заспокоюючи. Від чого?!

Раптом вони швидко рушили до дверей, і не встиг він хоч щось сказати чи запитати, як зникли за ними обидві. Поки Ігор до них дійшов, Лєра повернулась, якось ніяково при цьому ховаючи очі.

– Що вже сталось? – піймав він її за плечі, розвертаючи до себе та намагаючись зловити втікаючий від нього погляд.

– Ну-у-у, – дівчина прикусила губу, замислено її пожовуючи, – місяців через вісім… по замку… можливо… літатиме маленький крилатий гвардієць, – почервоніла вона наостанок.

Сказати, що він здивувався – нічого не сказати. Його брови, здавалось, вирішили злетіти за межі чола, намагаючись виразити крайній ступінь подиву. Ні, сама по собі вагітність його не дивувала б. В Алєлі вже було двоє дітей від її «коханого», як вона сама казала, гаруди, та з’являлись вони на світ, як і у всіх сирінів: по-пташиному. Та щоб сирін завагітніла від людини?! Таке було вперше!

– Алєля тепер не може обернутись собою. В неї не виходить, і вона нервується, бо ніхто не знає чого чекати взагалі, – продовжила Лєра, знов ховаючи погляд.

Здається, дівчинка нарешті замислилась про можливі наслідки відношень з чоловіком, виходячи з чарівного окрасу дівочих щік. Ігор обійняв її, притискаючи до себе, та ковзаючи губами по оксамитовій шкірі шиї:

– А ти чого почервоніла? Чи ти теж?.. – напружився він, з острахом чекаючи відповіді.

– Що?! – її аж пересмикнуло. – Ні! Тільки не це! – вона трохи розвернула до нього обличчя. – Тобі мене мало?

– Поки що вдосталь, – видихнув він з полегшенням.

– Уяви мою зменшену копію, котру постійно буде хотітись прикувати до непід’ємної гирі! Я до такого не готова! – фиркнула Лєрка, уявивши, мабуть, дуже мальовничу картинку повноцінного сімейного життя.

– Навіщо мені уявляти? Я й так пам’ятаю, якою ти була: мала, противна й усюдисуща!

На мить вона навіть дихати припинила й Ігор ледь встиг перехопити її руки, поки вона їх у хід не пустила.

– То я була противна?! – спробувала виборсатись з його хватки.

– Не те слово! І, повір, прикувати тебе хотілось не тільки мені! – сміхотнув він.

– Так ось звідки ці зазіхання на свободу мого пересування! – продовжувала видиратись вона.

– Але я готовий змінити умови твого обмеження, – трохи куснув за вухо.

– О-о-о! Я навіть знаю, що ти мені запропонуєш! – обурювалась вона, поки він нахабно досліджував губами її плече.

– Просвіти, – вкрадливо прошепотів він, захоплюючи у полон кінчик мочки.

Лєрка таки примудрилась розвернутись в його обіймах, палахнувши на нього синьо-зеленими блискавками:

– Прикувати мене…, – її губи опинились у надто небезпечній близькості від його губ, – до більш горизонтальної площини…

Про площину вона точно вгадала, та приковувати не довелось, і на свободу пересування зараз зазіхав дехто інший, та не на її – з огляду на те, хто ким був окупований. Все, як завжди: обурювалась на обмеження вона, та обмеженим виявлявся він. В усякому разі, в цій площині – то точно.

Ігор, легким рухом, провів самими подушечками по її руці, ніжно окреслюючи до самих пальців. Лєрка ворухнулась і очікувано застогнала:

– П’ять хвили-и-и-н!

– Коли їх вистачало? – усміхнувся він, вже лоскочучи її спину.

Лєра сповзла з нього й, не розплющуючи очей, почала відшукувати ковдру, щоб закутатись в неї:

– Тоді, коли їх надавали, – буркнула вона, намагаючись сховатись від його рук.

– Ти сама вимагала від мене, щоб я розбудив тебе, не прислуховуючись ні до яких відмовок, – потягнув він з неї покривало.