Глава 26. Маскарад. Небажані зустрічі

Чекати, поки в салоні-ательє Лєру приведуть до ладу, довелось довго, та залишати дівчину одну в Ігоря бажання більше не було, з огляду на її приголомшливу здатність знаходити пригоди на рівному місці. На превелику силу йому вдалось стримати себе й не накинутись на Малену учора, коли він взнав, що Лєрка зникла буквально за пару хвилин до його повернення. Благо, він заздалегідь потурбувався вбудовою пошукового закляття до їхніх обручок, зв’язавши ті спільною енергетикою.

Костюм (цього разу він віддав перевагу чорному), пошитий для нього, він вдягнув за п’ять хвилин, і тепер сидів та неуважно слухав Стрельницькі новини, що йому переказувала хазяйка салону, більшість з котрих він і так знав.

Коли, нарешті, Лєра випурхнула з чіпких рук майстринь, в нього навіть дихання перехопило: декілька хвилин він просто сидів і дивився на неї, відшуковуючи дар мовлення. Виглядала вона карколомно! Її витончену фігуру облягала сукня кольору живого вогню, що перетікав до верху у практично чорне полум’я. При тому, колір було підібрано таким чином, щоб він не зливався з її волоссям, укладеним в ефектну зачіску, але й вигідно його відтіняв, акцентуючи на ньому увагу. А бурштиновий гарнітур, замовлений ним у Свана, вдало доповнював, створений Маленою образ дівчини.

У міру яскравий макіяж ще більше підкреслював красу Лєриних очей, виринати з яких тепер не хотілось взагалі, а манливі вуста без кінця приковували погляд, викликаючи мимоволі нервові спазми у горлі. Ігор розвернувся до хазяйки ательє:

– Ваш салон заслужено має репутацію найкращого у Вранці.

– Дякую, пане Інгвар, – вона зі штучною скромністю опустила очі. – Ми завжди будемо раді бачити вас та вашу обраницю.

Колвін подав руку Валерії та, розкланявшись з Маленою, вони вийшли на вулицю. Він трохи схилився до дівчини:

– Виглядаєш приголомшливо!

Лєра нервово повела плечима:

– Відчуваю себе не у своїй тарілці, – вона здійняла на нього погляд. – Це не надто кричуще?

– Це не кричуще, – зітхнув він, озираючись навкруги та ловлячи прискіпливі погляди, більшою частиною чоловічі, спрямовані на Лєру, – це – волаюче. В мене з’явилось стійке бажання утягнути тебе назад додому.

Дівчина здивовано повела бровою:

– Тобто?

– Щоб не витріщались, – пробурчав він собі під ніс, притишивши голос.

Та вона почула його й втупилась так, наче вперше бачила. Ігор усміхнувся:

– Тебе дивує, що в професора Колвіна маються у наявності звичайні людські емоції?

– Такого штибу – так особливо, – ошелешено кивнула Лєра.

– Поздоровляю! – він розвернувся до неї, намагаючись посміхнутись. – Тепер ти остаточно впевнилась, що я – жива людина і, – він помовчав, – навіть трохи власник.

– Угу, – буркнула дівчина, – у просторіччі – ревнивець. Мені вже боятись?

Ігор нервово поправив зачіску, усвідомлюючи те, що сам ляпнув. Вільною рукою він торкнувся пальців Лєри, що вчепились в його лікоть:

– Не кажи дурниць, – подивився він на неї цілком серйозно. – Я ніколи не зроблю тобі боляче. А те… що я зараз ніс, не більше, ніж… прояв тупого чоловічого єства, – вичавив він з себе не без зусилля.

– Здатність критично оцінити себе, та ще й прилюдно – дорого коштує, – задоволено кивнула дівчина.

Відповісти їй він не встиг, оскільки вони якраз підійшли до центральної площі, щільно заповненої народом, що веселився під звуки музики, яка линула звідусюди. Та не це відволікло його, а Лєра, що стрімко влипла в нього, тихо чортихнувшись при цьому через те, що прямо над ними пролетіла величезна драконяча туша. Ігор торкнувся губами її скроні:

– Це лиш ілюзія.

– Я пам’ятаю, – поморщилась вона. – Все одно – несподівано.

Дівчина скинула догори голову, з цікавістю спостерігаючи за кружляючими над площею крилатими велетнями. У небі ширяли: один чорний дракон – найвеличніший та могутній, пара сизих та три бронзових. Їхній рух не був хаотичним, а, скоріш, нагадував танок, за котрим, немов зачарований, спостерігав натовп.

Він простежив за захопленим поглядом Лєри: вона милувалась польотом чорного дракона – саме він чомусь викликав в неї особливий інтерес. Ігор згадав свій нічний жах, і по його спині мимоволі пронісся холод. Щоправда, він одразу ж себе заспокоїв: чорних драконів давно нема. Та чому ж її увага прикута саме до нього?!

– Подобається? – він обійняв її за плечі.

– Дуже! – кивнула вона, не відриваючи очей від неба. – Чорний дракон просто незрівнянний!

Пальці Ігоря ледь не вп’ялись в плечі Лєри, та він вчасно зупинив себе: «Це – не більше, ніж збіг. Чорний дракон дійсно вирізняється на тлі інших, й за ним, напевне, так само спостерігають багато глядачів. Врешті решт, чорних драконів дійсно вже нема. А от розмову про можливих дітей – краще не відкладати. Про всяк випадок».

Гамір навколо стояв такий, що йому довелось схилитись до самого вуха дівчини:

– Залишимось тут? Чи йдемо далі?

Лєра озирнулась на нього:

– А що тут ще буде?

– Імпровізований бій, танці. У палаці – все те саме, тільки більш ефектніше. До того ж, я тобі казав про дещо цікаве, що повинно тобі сподобатись.

Дівчина хитро примружилась, трохи схиливши голову на бік:

– Інтригуєш?

– Ми завжди можемо повернутись сюди, якщо захочеш. То як?

Лєра кинула погляд у небо на драконів, що кружляли у химерному танку й, підхопивши його попід руку, скомандувала:

– Ведіть, професоре!

Ігор повів її крізь натовп, що аж рябив в очах яскравими фарбами різноманітного вбрання та масок. Та навіть у такому скупченні народу він примудрявся помічати погляди, що аж притягувались оригінальною сукнею Лєри та її витонченою фігуркою. І ще невідомо, що привертало увагу більше. Колвін поморщився: от дійсно не вистачало стати схожим на якогось лося у період гону, щоб остаточно розгубити усю свою пристойну репутацію, а заразом і самоповагу! Ігор покосився на дівчину: вона просто роздивлялась навкруги, задовольняючи не більше, ніж цікавість тим, що відбувається. Врешті, він досить добре вивчив її, щоб зрозуміти: вона здатна на будь-яку дурість, та не на підлість. Не було в ній хитрощів. Тільки зухвалість: провокаційно посмикати тигра за вуса, щоб задоволено послухати його сердите фиркання, котре на неї не діяло взагалі.