Глава 17. "Танці" на льоду

Ігор прокинувся з першим звуком, що долинув від вхідних дверей. Він миттєво підскочив на… Чорт! Лапи! Так і заснув, заколисаний Лєркіними пальцями…

Поки обертався у звичний стан, почувся знайомий голос:

– Ну, від тебе такої безтурботності…, – фраза раптом обірвалась.

Він ледве встиг звестись на ноги, коли побачив дві пари очей, що втупились в нього. Безпардонно розбуджена Лєра також спробувала підскочити, та спросонку похитнулась й, не злови він її, полетіла б у камін. Її очі розплющились і одразу ж заплющились знов, а сама вона тицьнулась носом у його плече, сплівши руки в нього за спиною, і явно намагалась, вже стоячи, додивитись якийсь свій сон, судячи з розміреного дихання.

Ігор обхопив її однією рукою за плечі, а другою лагідно потріпав волосся:

– Лєра.

– У-у, – мугикнула вона.

– В нас гості.

– Угу, – продовжила вона мирно сопіти.

– Здається, ми не вчасно, – похитала головою Ольга, смикнувши чоловіка за лікоть.

– Сам же на цей час і домовлявся, між іншим, – осміхнувся Олег.

Ігор винно посміхнувся друзям:

– Все нормально. Дайте нам десять хвилин.

Мабуть, звуки голосів все ж досягли Лєриної свідомості, й вона здійняла таки голову, мружачись на нього спросонку:

– Тигр закінчився?

Він закусив губу, щоб не розсміятись:

– А я не влаштовую?

– У якості подушки – ні, – смішно поморщила вона свого носика. – Тигр однозначно м’якше.

– А дівчина розуміється, – пробасив Олег, – на подушках.

– Ой! – Лєра, нарешті усвідомивши, що вони не одні, напружилась, потягла руки на себе, схрестивши їх на грудях, і повільно розвернулась. – Доброго…, – вона втупилась у темне вікно. – А що зараз?

Ольга розсміялась:

– Взагалі-то ранок. Та у Зимоліссі тепер період довгої ночі.

Лєрка зовсім розгубилась, судячи з того, як вона влипла лопатками у його груди, наче хотіла там сховатись. З одного боку – приємно, хоч не сахнулась. З другого – ідіот: забув попередити. Та й прокинутись мав намір раніше. Зовсім з контролем стало погано. Навіть двері зачинити забув. Такого з ним ще не було.

Він обійняв дівчину за талію й кивнув друзям на диван:

– Ви поки розташовуйтесь, а ми зараз, – і потяг Лєру до ванної кімнати.

Як тільки двері за ними зачинились, Лєрка пробуркотіла:

– Можна було хоча б попередити?

Він ткнувся губами у її скроню:

– Пробач. Забув сказати. Останнім часом в мене явні проблеми із самоконтролем.

Брови дівчини злетіли граційними крилами:

– У професора Колвіна?! Бути не може!

Ігор схилив голову набік і стражденно скривився, заглядаючи Лєрі в очі:

– Вважаєш мене машиною?

Вона вивернулась з його рук й відступила на пару кроків, помахавши в його бік пальцем:

– Періодично така підозра закрадається.

Колвін опустився на край ванної та, поки дівчина умивалась, згадував минулу ніч. Єдиною жінкою, що бачила його тигром у мирному житті, була його мати, та навіть їй він не дозволяв себе гладити й, тим більше, тискати, як кота. Та коли він побачив в очах Лєри дикий захват від його звіриної іпостасі, він зрозумів, що зараз готовий дозволити все, що їй у голову збреде, зважаючи, що у той момент вона бачила в ньому кого завгодно, та не власного викладача, й була цілком розкута: у погляді не було звичної вже йому напруженості та бажання сховатись у мушлю при першому ж необережному його русі чи слові.

Її тонкі тендітні пальці мордували його тигрячу плоть, а йому здавалось, що вона зараз замордує його душу. А коли Лєрка обвила своїми руками його шию, ткнувшись у неї обличчям, одночасно впиваючись п’ятірнею у загривок, він ледве стримався, щоб не обернутися собою знов. Тільки думка про те, що вона одразу ж тоді відсторониться, зупинила його від цієї безглуздої ідеї, і він дозволив собі замуркотіти задоволеним… чорт!.. котом! Так і поснули. Не дивно, що після такого, він проспав усе!

Умившись, Лєра ковзнула по ньому поглядом і відвела очі у бік. В принципі, очікувано: флер чарівної ночі розвіявся, і тепер вона знов бачила того, хто чотири роки віщав з університетської кафедри. І от як з цим боротися?! Варто хоч на крок просунутись у її бік, як вона майже миттєво відстрибує на два.

Він рушив до умивальника. Ну, хоч щось, та він з’ясує прямо зараз:

– Лєра, я можу тебе спитати?

– Про що? – її голос був насторожений до краю.

Ігор з задоволенням обдав обличчя крижаною водою й, потягши рушника, розвернувся до дівчини:

– У мене є хоч маленький шанс дочекатись миті, коли ти перестанеш мене сахатись?

Вони так і застигли одне проти одного: він з вологим обличчям і вона, щось напружено розмірковуючи. Те, що відбулось після цього, Ігор ще декілька хвилин потім перетравлював. Лєра мовчки висмикнула рушник з його рук, обережно промокнула вологу на його ошелешеному обличчі, повернула йому той рушник і, з цілком незрушним виглядом, промовила:

– Так.

Крутнувшись на п’ятках, дівчина прудкою птахою випурхнула з ванної кімнати. Та вона знущається з нього! Хоча, чому дивуватись: обіцяла ж – рік за два. В неї непогано виходить.

На ту мить, як він вийшов з ванної, уся компанія вже пила чай з бутербродами, котрі, судячи з усього, принесли Дубовські. Його чашка також димилась приємним ароматом.

– Так, чоловіки! – окинула всіх поглядом Ольга. – Ви обіцяли розваги. З чого починаємо? У кого-небудь є план?

– Дами вперед, – зітнув плечима Олег.

Лєра перевела погляд на Ігоря:

– Я взагалі тут вперше: куди поведуть – туди й гуляю.

Довелось брати ініціативу до своїх рук:

– Я декому обіцяв навчити на ковзанах кататись. Пропоную почати з Льодового містечка.

Лєра явно не чекала такого розвитку подій:

– Прямо сьогодні?! Я на ковзанах у житті не стояла!

Ігор подумки потер долоні, їдуче усміхаючись:

– От сьогодні й станеш, радість моя. Ковзани я припас завчасно, – не дав він їй і слова вставити далі. – Ну, не в останній же день вчитись.