Глава 15. Зимолісся

Я влетіла до кімнати з відчуттям, що не те що руки, я сама зараз спалахну полум’ям. До того ж уся. Та спочатку – губи. От вони горіли справжнім пекельним вогнем! Й утихомирити цей вогонь, схоже, може тільки те, що його й розпалило. Ось це й лякає. Відчуваю себе таким собі метеликом, що бездумно мчить у палаючі язики безжальної стихії. Згорять і крильця, й сама згорю. А що потім? А нічого! Купку попелу розвіє вітерцем, і ніхто й не згадає. Та й згадувати буде нікому.

Наречена?! Серйозно?! Ну, так, фіктивна. Щоб відпочити. А коли казка закінчиться, захочеться вити. Досить, Лєра, не з твоїм щастям вірити у казки. Краще й не починати, щоб потім здохнути не хотілось. Стягла обручку з пальця: гарна. Камінець дійсно такого ж кольору, як і мої очі… В мене ніколи не було прикрас… Ну, то й нічого звикати! Нехай лежить поряд з одягом, що мені приготували для Зимолісся: навіть розглядати його не хочу, щоб не засмучуватись. Піду краще прогуляюсь. Щоправда, йти доведеться через балкон, аби з Колвіним не зіткнутись, бо ж назад потягне. А мені голову провітрити треба. Навіть дуже.

Я підійшла до поручнів, глянула донизу: вже стрибала. Головне, приземлитись вдало. Перекинула праву ногу, закріпилась ступнею на виступі, й тільки зібралась перекидати ліву, як у спину вдарився вихор, міцні чоловічі руки вп’ялись у мої передпліччя, й мене доволі безпардонно втягли назад, відтранспортували до кімнати, розвернули до себе обличчям і всадовили на ліжко, присівши навпроти.

– Лєра, – Колвін продовжував утримувати мої руки, – нічого не хочеш мені пояснити?

Відчувалось, він ледве стримується, щоб не зірватись на гарчання. А мені, якраз, взагалі говорити не хотілось. Я спробувала відкинутись на спину, та мене миттю повернули у сидяче положення:

– Ні, ти мені відповіси! – мало не прошипів професор, висікаючи блискавки зі своїх очей.

– Мені нема чого вам відповісти.

– А ти спробуй! – пролунав такий собі рик.

Сам напросився. В мене теж нерви не залізні і я також вмію ричати:

– Ви коли-небудь гладили вуличну кицьку, чи собаку?! Може, навіть пригощали чимось смачненьким? А потім розвертались і йшли. Озирнутись не пробували, щоб побачити, як в їхніх очах вмирає надія на щось більше, й приходить усвідомлення того, що це була: разова! Акція! Доброти! Ви не розумієте, що краще тоді взагалі її не знати?!

Я все ж висмикнула руки з його хватки, й впала на ліжко, закривши обличчя долонями, тому що бісові сльози потекли, не питаючись мого дозволу.

Колвін раптом обхопив мої коліна й уткнувся в них, глухо промовивши звідти:

– Лєрка! А чому ти вбила собі в голову, що я поведусь саме так?

– Тому що, в моєму випадку, всі мої казки закінчуються суворою реальністю, – схлипнула я. – Полюбляє життя, знаєте, зайвий раз нагадати мені, що я не з розряду його улюбленців.

Професор відірвався від моїх колін, сів на ліжку, схопив мене за руку й потяг на себе, змушуючи таки підвестись. У його долоні блиснула обручка, що я зняла, й він надів її назад мені на палець, сердито буркнувши при цьому:

– Сказав же – не знімати.

– Звідки ви взнали? – розтирала я сльози по щоках.

– Що ти намилилась вчергове бігти стрімголов не зрозуміло куди? – хмикнув він. – Моя обручка схолодніла. А це могло означати лиш одне: ти свою зняла.

– Обручки між собою пов’язані?

Колвін хитнув головою:

– Ні, Лєра, це ми пов’язані. Обручки тільки провідники цього зв’язку.

– Через заручини?

Він розвернувся до мене, і я влетіла в його бурхливі очі: здавалось, що в них зараз вирує ураган – ще трохи й знесе. Зовсім. Краще відвернутись, поки цей ураган не налетів на мене.

– Не зовсім так, – важко зітхнувши, відповів професор. – Якщо між людьми нема взаємності, артефакт не визнає заручини дійсними, або ж надасть на роздуми декілька років. Тож, – осміхнувся він, – Соколовська Валеріє Євгеніївна, ви собі вибору не залишили, а я – тим більш не залишу.

В мене від цих слів навіть сльози висохли, а зсередини все моє невгамовне комашине стадо разом впало у кому, а, може, й взагалі вимерло:

– У якому сенсі? – втупилась я в нього.

Колвін підвівся й дещо навис наді мною:

– У прямому сенсі: в тебе три місяці відносно вільного життя й десять хвилин, щоб переодягнутись. Або ж, заприсягаюсь тобі, що, як через десять хвилин ти не спустишся, я піднімусь і особисто! Тебе! Переодягну! – останні слова він вже відкарбував.

Поки я ошелешено перетравлювала почуте, з його руки вилетіла маленька яскрава кулька й полетіла у бік балконних дверей, котрі миттю гучно зачинились, а по їхньому периметру побігло щось на кшталт електричних іскор. З їдучим осміхом він повернувся до мене:

– Можеш не намагатись відчинити: це – не домашня магія. Не зламаєш.

Колвін пішов до виходу зі спальні, а мені страшенно так закортіло жбурнути в нього чимось важким, та нічого важчого за подушку не знайшлось, і я потяглась до неї, та так і завмерла, коли він, стоячи у дверному отворі, озирнувся, а його брова вигнулась шикарною півдугою у відповідь на мій намір:

– Час пішов. Чи моя обіцянка – для тебе недостатня мотивація?

Подушка все ж полетіла в нього, та він встиг вискочити за двері, єхидно сміючись. Бісів професор! З нього станеться! Він в нас любитель виконувати обіцянки: плавали – знаємо! Підвелась й обійшла ліжко, щоб роздивитись наряд. Та-а-к! Комусь в дитинстві теж казок не вистачило? Я в цьому, здається, за Снігуроньку зійду: білий светр, білі легінси, бірюзове напівпальто з лазурною вишивкою, облямоване білим хутром, чобітки під колір пальта й біла хутрова шапка. І кого обідрали?! А, ні – тканинна основа, хоча так і не скажеш. Добре, піде: живність не постраждала. Йой! Навіть шкарпетки додаються з рукавичками. Білі. Яка турбота!

Поки судомно натягала одяг, прокручувала у голові все почуте. Що він там про вибір казав? Що в мене його нема? Це така завуальована пропозиція заміж вийти, чи що? Якщо не жартує. А, якщо не жартує? Яка галантність, чорт забирай! Та ви – романтик, професоре! Тигр – тигром! А що я хочу? Тигр – він і в Африці тигр, хоч вони там і не водяться… Дресувальника на вас нема. Так я – перша у черзі! А яка в мене пам’ять чудова, Ігоре Дмитровичу! Завиєте! Вісьмома роками не обійдетесь: рік за чотири – не менше! Деспот!