Глава 10. Ферзевий гамбіт та перо сирін на додачу

Вперше за багато років Ігор повертався не до пустого холодного дому. Щоправда, й на затишне сімейне гніздечко він все ще не був схожим, та зараз його туди тягло, попри те, що ніхто не чекав його із завмиранням серця. Хоча, серце в декого, можливо, й завмирає у передчутті відплати. У нього практично не було сумнівів, що Валерія спробує вломитись до його лабораторії, якщо один, з невимовно нестриманим язиком, домовик натякне їй, як це зробити. А вже на що вистачить її фантазії – можна було лиш здогадуватись з тим самим завмиранням серця, та вже від страху дещо іншого плану: якщо не скалічиться та нікого не скалічить, й те добре.

Він навіть не намагався аналізувати, як так вийшло, що це нестерпне дівчисько, яке чотири роки мало зухвалість відповідати йому у неприпустимому тоні, замість цілком обґрунтованого роздратування викликало в ньому почуття абсолютно протилежні. За ці декілька днів вона встигла залізти в його душу й влаштуватися там настільки, що якщо її звідти видерти – залишиться зяюча дірка, наповнити котру він вже не зможе ніколи. Тому він не випустить її з рук, хіба що надто завзято буде видиратись. Та поки що її й так кидало з одного боку в інший, і навряд чи вона сама повною мірою усвідомлювала, що з нею відбувається, оскільки дивились вони одне на одного з дещо різних точок сприйняття.

Чекати належну добу адаптації задля переходу другого порогу Ігор не став, незважаючи на бурчання Власія. По-перше, він достатньо спокійно зносив подібну процедуру, в усякому разі – вдома відлежиться. По-друге, зсередини скреблося якесь занепокоєння. Ні, у Денисі й Данилі він був цілком упевненим: два сильних бойових мага, що пройшли багато випробувань, й в умовах Лукомор’я у їхній присутності можна було загалом нічого не боятися, окрім них самих, та вже точно не тому, кого вони охороняють. Навіть посягань у бік флірту не буде. В Данила голова й так забита іншим, точніше, іншою. А Денис, який був великим любителем постріляти очима у бік дівчат, був однозначно попереджений: як що – голову відірве йому особисто.

Та от Лєра! Ця, як він вже зрозумів, могла утнути будь-що. Тому втрачати добу він не збирався, оскільки тортури невідомістю з’їли б його сили скоріше, ніж перехід. А з’ясовувати через Власія з Тимошем йому не хотілось.

Варто було переступити поріг дому, як усе його блаженне бажання побачити деяке миле кудлате створіння миттєво вивітрилось, трансформувавшись в інше, більш звіряче, бажання: відірвати голову, і теж кудлату, хоч вже й зачесану. Навіть у передпокою було чутно запах «Маніпулятора» у суміші з «Pretiosa», до того ж такої сили, що слона можна було легко змусити танцювати вальс. Бісове дівчисько! Невже ці двоє попались, немов два дурні?! Чому він їх тільки вчив?!

Ігор непомітно дійшов до отвору у вітальню. Його ніхто не помітив – яка чудова охорона! Лєра сиділа у кріслі спиною до нього, судячи з мідяно-каштанової потилиці, що ледь виглядала з-за спинки. Данила видно не було: мабуть, на другому поверсі. А бурчання Дениса долинало з дивана навпроти дівчини – крісло його закривало.

– Шах і мат! – пролунав задоволений голос Валерії. – Все, Денис, сьомий програш!

– Так не чесно! – обурився хлопець.

– Не чесно?! Якби ми з тобою на роздягання грали, тобі вже знімати було б нічого! – реготала вона. – Ну, ж бо!

– І скільки?

– На скільки сил вистачить, – пирхнула дівчина.

Споглядати те, на що там кому повинно сил вистачити, в Ігоря бажання не було й він ступив у вітальню. Денис, що якраз підвівся з дивана, збліднув, як тільки побачив свого наставника: невже його вигляд був таким красномовним? Тим краще:

– Розважаємось?

Над спинкою крісла з’явилось мило усміхнене обличчя головної винуватиці того, що відбувалось:

– У шахи граємо.

Дивилась цілковито невинними очима, начебто не вона вломилась до його лабораторії, настворювала там біс його знає що, та ще й тестувала на власних охоронцях, диявол їх забирай! От вже дійсно: невідомо кого від кого охороняти треба було. Катастрофа ходяча!

– У шахи? Яка краса! – навмисне зробив наголос на останньому слові.

Розумна дівчинка: одразу зрозуміла про що річ, й жваво зістрибнувши з крісла, почала переміщатись за диван у міру наближення головного чудовиська її життя. Чорт! От дійсно розумна, тільки енергія не в тому напрямку хлище.

З другого поверху виглянув Данило:

– Ігор? Привіт. Усе в порядку?

Колвін ковзнув по ньому поглядом:

– А це ви мені скажіть.

– В нас без пригод! – відрапортував Денис, сумно поглядаючи на переміщення Валерії.

– Через дві години – докладний звіт мені на стіл. Вільні! – ледь не гаркнув він.

Навіть придивлятись не було потреби, щоб зрозуміти: обидва знаходились під впливом «Маніпулятора» й готові були сальсу відплясувати з першої команди цієї кудлатої зухвалиці. Таж, вони були одними з найкращих! Давно не ганяв.

Хлопці пішли, а Лєра причаїлась за диваном в очікуванні розв’язки. Напевне прораховувала варіанти, як на ньому випробувати той самий фокус. Ну-ну! Допомогти?

– Хочеш про щось мене спитати?

Дівчина приречено посміхнулась:

– З вами цей номер не пройде? Я права?

Ігор насилу стримав сміх: все одно спробувала лазівку знайти, лисиця. Добре, він підіграє. Трохи. По-своєму. Нехай посушить голову.

– Звісно, права, – він миролюбно посміхнувся їй та кивнув на шахову дошку. – На що грали?

Дівчина напружилась, намагаючись зрозуміти: спрацювало, чи ні? Її гарно окреслені брови вигнулись крилами, демонструючи посилений розумовий процес. Вона невизначено знизала плечима:

– На віджимання від підлоги.

Всього лиш? А йому до голови вже лізло хтозна-що. Зіграти з нею також, щоб трохи відволіктись від кровожерливих думок, котрі обіцяли одному тутешньому пройдисвіту вкоротити його надто довгий язик? Скільки разів вона виграла у Дениса? Сім? Але ж той добре грає. Вони не раз влаштовували шахові баталії, і не завжди Ігор виходив переможцем. Так, Лєра, ти просто наповнена сюрпризами!