1. "Я думала, що ти особливий..."

Міла стала посеред кімнати і обвела поглядом стіни, де  все було знайоме настільки, що навіть заплющивши очі, вона безпомилково вказала б, де що висить чи лежить. Покривало на ліжку в червоно-зелені квадрати ( дивне поєднання, але їй подобалося). Штори в смішних ведмежатах — це ще привіт з дитинства. І великий  плюшевий ведмідь на кріслі — коли їй було сумно, вона обіймала цього монстра і розповідала йому про свої проблеми. 

Але потім з’явився він. І ведмідь опинився на “лаві запасних”, сидів собі, похнюпившись, припадав пилом. Її кумир  дивився на неї з плаката, що висів прямо над ліжком. Такий класний, драйвовий, усміхнений, але в житті він був у сто разів кращий! 

Ех, Лука… Міла зітхнула і заходилася знімати зі стін плакати з улюбленими музичними гуртами та грамоти в рамочках. Цих грамот було немало, вона любила брати участь у різних конкурсах, а її викладачка була досить амбітна, тож відправляла ученицю, що подавала надію, на всі підряд змагання: як ті, що проходили “вживу”, так і в онлайні. 

Тепер ця сторінка її життя залишилася позаду. Міла рішучим вольовим зусиллям розпрощалася з музикою і співом. Адже батьки пообіцяли їй, що коли вона переможе в шоу “Нова зірка”, то зможе втілити в життя свою мрію і піти вчитися на співачку. Проте дівчина “вилетіла” із змагань за півкроку до визначення десятки фіналістів. 

І тепер їй нічого не залишалося, як подавати документи на факультет журналістики. Що вона й зробила кілька хвилин тому. А тепер їй спало на думку очистити простір навколо себе від усього, що могло нагадувати про колишнє захоплення. У велику картонну коробку відправився стосик рамок з грамотами, далі дівчина полізла на шафу, зняла звідти нагородні  кубки і, не розбираючи, скинула туди ж, а згори ще й притовкла згорненими в трубки плакатами. Озирнулася навколо, ніби бажаючи перевірити, чи нічого не забула. 

О, ще це… Підійшла до ліжка, простягнула руку, аби зняти зі стіни плакат з Лукою. І не змогла цього зробити. Сіла на килим, обняла руками коліна, тяжко зітхнула. 

 — Ну, хай повисить, — сказала вголос. — Один плакат — це ж нічого не міняє. Я все одно більше не буду співати. Стану журналісткою, буду писати про музику. А може, сама організую якесь власне шоу. І тоді вийду в сукні від відомого модельєра, така вся стильна, харизматична, всі зустрічатимуть мене оплесками. А я скажу: “Сьогодні у нас у студії — незвичайний гість. Це соліст гурту “Мейджорс”! Вгадайте, як його звуть?”

Цієї миті телевізор, що тихо бубонів на тумбочці у неї за спиною, немов прочитавши її думки, раптом видав знайоме ім’я. Міла нашорошила вуха. Простягнула руку по пульт і зробила звук гучнішим. 

 — Соліст відомого молодіжного гурту не виходить на зв’язок, — схвильовано розповідала молоденька ведуча, у якої був такий вигляд, немов її хтось дуже налякав перед самим ефіром. — “Мейджорс” відмінили всі заплановані на цей тиждень концерти! Що ж сталося? Поки що продюсери та інші учасники гурту на наше прохання прокоментувати ситуацію відповідають відмовою… Залишайтеся з нами, будемо тримати вас у курсі найсвіжіших музичних подій! …

Далі Міла вже не слухала. В голові почали розкручуватися різні сценарії. Раптом його викрали? Або він потрапив в аварію? А може, все значно простіше? Всього лише вирішив поїхати десь на відпочинок разом із якоюсь гарненькою шанувальницею? 

Дівчина підійшла до плаката і з докором поглянула на нього: 

 — Я думала, що ти особливий… А ти такий же, як усі…

За мить плакат зник зі свого звичного місця, залишивши тільки яскравіший прямокутник на шпалерах. Міла закрила коробку і віднесла її до комірчини. 

От і все. Нічого особливого. З цим етапом її життя вже точно покінчено. Попереду — половина літа, і вона точно проведе його якось незвичайно. Просто щоб утерти носа Луці. Думав, що він один може брати від життя усе, що йому заманеться? Так-от, Міла не відставатиме! 

Тільки для початку потрібно змінити імідж…