2

Влад їхав додому. В голові ще крутилися свіжі ідеї, котрі треба було в будь-що записати. І він це робив керуючи однією рукою а іншою записуючи. Йому так можна. Адже, він референт.

Владові пригадалася недавня розмова з Андрієм, його кращим другом, і заразом і сусідом по кімнаті. Той у свою чергу теж був «не з простих». Тож і не дивно, що ці «два титани» студентства жили в мирі і злагоді між собою. Бо ж і Андрій багато чого міг.

– Я щось не зрозумів. То Наталі живе з тобою? – здивовано запитав Андрій.

– В моїх батьків. А що?

– Та нічого. Круто собі живеш. – усміхнувся той. – Жінка вдома, а ти тут доброчесного студента кладеш з себе.

– Тобі то що? – буркнув Влад.

– Мені нічого. Але якщо ректор десь про це дізнається!

– Забий. Всі про це знають. – усміхнувся Влад. – Що в тому поганого? Я ж не гуляю, закон не порушую, нікому поганих прикладів не показую, роботу старанно виконую. А те, що в мене за парканом робиться – яке кому діло!

Втім, Андрій був такої ж думки. Тому говорити з ним можна. Він же ж теж з тих «святіших». Сам подібно крутиться. Лише з однією різницею – у нього є тато зі знайомствами і брат. А у Влада лише чуття і везіння. А в усьому іншому вони цілком подібні.

Зараз ідучи додому, Влад згадував цю бесіду. Він усміхнувся про себе. За цих три роки він дуже змінився. О, ще й як. А в тім, це цілком нормально. Він же росте. І не можна стояти на тому, що колись. Часи міняються. Міняються і виклики. Головне, треба бути готовим до того аби вчасно застрибнути в потрібний вагон. Хіба не так йому казали на першому курсі? Ось він і застрибнув.

Втім, не вагоном єдиним. І тому Влад вчора відіслав за кордон, в одну міжнародну благодійну організацію лист. Це розробки літніх занять з дітьми. Але для цього потрібні гроші. Багато грошей. Він так і написав. Тому він і просить міжнародну спільноту посприяти йому в організації цього «богоугодного діла», в котре сам якось так і не дуже вірить.