6

А от в школі Влада ще більше почали хвалити. І це в той час, коли інші хлопці розвалилися і шукають собі пригод на п’яту точку. Але лише не Влад. Чемний, послушний, тихий, скромний, акуратний, ввічливий. І все це про Влада.

На батьківських зборах в кінці семестру Влада хвалили на кожному кроці. Навіть вчителька математики, твердосерда і скупа на похвалу учнів Марія Аристархівна, відзначила, що Влад є найкращим учнем, з усіх, яких вона коли не-будь вчила. Почути таке з її уст було чимось надзвичайним. Щось на зразок Нобелівської премії.

Влад е лише повністю оправдовував всі надії своїх батьків – він їх просто перевершив настільки, наскільки вони навіть і сподіватися не могли. Все було просто чудово. Класна керівничка навіть прохопилася перед батьками, що хлопець міг би був здати екзамени екстерном після десятого і поступати відразу. Бо ж шкода тратити рік. Але на жаль вони трохи запізнилися. Ну та це не страшно.

Але за всім цим похвальним ґвалтом ніхто не бачив справжнього Влада. ніхто навіть подумати не міг, що це було зроблено навіть через силу аби догодити, аби показати що він не другосортний. Що поринув в навчання Влад не з добрих намірів. Що за книжками і уроками він почав ховати сій страх, образи, ненависть. Що весь час читаючи книги і працюючи, хлопець втікав від реальності і все більше занурювався в ірреальний світ аби не бачити того, що насувалося.

Ніхто не міг навіть уявити, що цей сімнадцятирічний скромний юнак може розуміти і знати все набагато краще аніж багато дорослих. Так ніхто не думав. Як шкода.

В дома на нього чекали приємні подарунки, котрі Віталік з Людою ідучи зі зборів, ну просто мусили купити. У них і гадки не було, що у Влада була лише одна мрія – аби тато був здоровий і вони з мамою не сварилися. А все решта можна якось вирішити.

Але вони цього не знали. Не могли знати. Не могли прочитати на його спокійному обличчі. Не могли відчути його переживання. Бо мали своє. І тому не думали ні про що інше. Вони й уявлення не мали, що їх син все знає.