23 глава "Тиша, яку ми розуміємо"

Ранок.

Я прокинувся у пустому ліжку. Лізи біля мене вже не було. А з кухні вже долинав запах звареної кави та тостів. Вчора вона казала, що сніданок завтра за нею, а тобто вже сьогодні. І здається вирішила встати раніше, щоб приготувати його. І раптом бачу Лізу у дверях кімнати з тацею в руках. На таці дві чашки із запашною кавою та свіжими тостами. А сама Ліза одягнена у свою футболку та ті коротенькі шортики.
— Доброго ранку, — сказала вона — сьогодні ти соня, а не я.
— Помінялися ролями, — сказав я.
— І це добре, бо я встигла приготувати нам сніданок. — Вона поставила тацю на ліжко біля мене — тут кава з молоком та тости з сиром.
— Ідеальний сніданок.
Ми почали снідати. Ліза дивилась кудись у вікно як було вчора. А за вікном хмарно та ось ніби почнеться дощ.
— Що робити будемо? — раптом запитала вона.
— Хочу до тітки з’їздити. Недавно у неї був, але заїхати треба, бо…
— Ти хвилюєшся за неї, — продовжила мою фразу Ліза. Я ж тільки кивнув, що так.
— І звісно, що з тобою. Я їй трохи про тебе розповів. Вона хоче з тобою познайомитись.
— Це… якось неочікувано, — Ліза подивилась на мене розгублено.
— Не хвилюйся. З того, що я їй розповів, ти їй вже сподобалась.
— Серйозно? І, що ж ти їй про мене розповів?
— Правду. Що ти з Києва, що вчишся в інституті на спеціальності графічного дизайну. Що ти робиш стрім огляди на фільми. Вона попросила мене показати один. Я один показав, вже не пам’ятаю назву фільму. Вона спочатку подумала, що ти блондинка.
— То була Лія, — сказала Ліза.
— Я тоді подивився на тітку і вона зразу зрозуміла, що помилилась. А після сказала, що брюнетка їй сподобалась більше, — Ліза зніяковіла, але й усміхнулась.
— Ну, якщо так, то я поїду з тобою. І справді хочеться познайомитись з тією жінкою, яка виховувала такого як ти.
— Не тільки вона… Але й справді більшу частину мого життя у мене була тільки вона. То, що збираємось та їдемо?
Ми доїли свій сніданок та почали збиратись. А я в цей час ще думав, що тітці й справді сподобається Ліза. Вона у мене особлива дівчина. З тих, які у мене були, а їх було дві, Ліза найкраща. Її не лякає нічого, що вона знає про мене, те, що я в деякому розумінні інтроверт, що онлайн спосіб мого спілкування — для мене це нормально. А ті дівчата так не думали. Вони намагались мене кудись витягти. Наприклад у нічний клуб, або ж ще кудись, але вночі я стараюсь бути лише дома. А для них це було якось не зрозуміло. А Ліза… Вона все це розуміє. Вона знає, що це таке. Кохаю її дуже. І мені подобаються наші стосунки якими б вони не були.
Я вмився та вийшов з ванної кімнати. Ліза на кухні мила посуд, я підійшов до неї та обійняв її ззаду та поцілував у шию.
— На моїй кухні ні разу так не хазяйнувала дівчина…
— У тебе нікого не було? — перебила питанням мене Ліза. Розвернулась до мене та серйозно подивилась в очі.
— Були… Дві. Але на кухні, щоб ось так готувати щось чи мити посуд жодна не робила.
— І чому ви розлучились?
— І з першою, і з другою одна й та сама причина… Вони мене не розуміли. Їм було важко прийняти, що я можу не захотіти кудись іти, не відповідати одразу на повідомлення, мовчати замість “виясняти стосунки”. А ти зовсім не така.
— Бо я ціную навіть тишу. І те, що ти мовчиш, мене не лякає.
— І за це я тебе кохаю… За те, що ти мене розумієш та не намагаєшся змінити. — Я доторкнувся до її губ. Ми почали цілуватись. Відсторонились один від одного через декілька хвилин. Але з обіймів я її не відпускав.
— Почекай, а, що ж тоді змінилось. Ти мені відповідаєш зразу та й пишеш зранку та ввечері.
— Не знаю… Можетому, що ти особлива?
— І в чому я така “особлива”?
— У тому, що розумієш мене… Я це зрозумів з найпершого твого повідомлення. Про, те, що ніч — це магія. І ще я сміявся коли ти запитала: “Ти, що вампір?”
— Коли я дізналась відповідь, мені було ніяково. І… — вона хотіла сказати ще щось, але я її перебив запитанням.
— У мене до тебе зустрічне запитання. У тебе скільки хлопців було до мене?
— Один. Ми з ним зустрічались з першого курсу. Але недавно розійшлись… Ну, як недавно. За два тижні до того як познайомилась з тобою.
— І, що за причина була?
— Покохав іншу. А знаєш, що було боляче? — Вона подивилась на мене. — Він написав мені повідомлення: “Пробач. Я покохав іншу.”
— Кинув повідомленням?
— Так, — вона знизила плечима, — і тоді, коли ти не відповідав на мої повідомлення.. Я не знала, що й думати.
— Я б так ніколи не вчинив. Це, як на мене, жорстоко. Я тоді просто не встиг написати. Ну, точніше, почав писати. Вже хотів натиснути на кнопку “Надіслати”, але телефон погас. А зарядити було нічим. Дома у тітки не було потрібної зарядки. У неї старий телефон. А заїхати додому було ніколи. Я не хотів залишати її одну. І знав одне — ти хвилюєшся.
— Я була у паніці. В перший день написала Тімуру. Ми з ним трохи навіть поговорили. Він мене заспокоював, — я подивився на Лізу.
— Ти серйозно?
— Так. Він при мені тобі дзвонив… А в наступні дні він мені не писав та не дзвонив. Хоча казав, що напише.
— Я тебе з ним особисто днями познайомлю. І з його дівчиною Катею. Вони один одного коштують. Що він, що вона божевільні. Як щось вигадають, то хоч ховайся, — Ліза почала сміятись.
— Мені вже страшно.
— Ну, боятися їх не варто. Але якщо що, то я завжди з тобою.
— І за це я тобі дякую.
Ми знову поцілувались.
— Ліз, ти для мене як сонце, об яке я не боюсь обпектись, бо я тебе кохаю.
— Ніколи не обпечешся, обіцяю, — я дуже міцно її обійняв, що здалось, що вона перестала дихати. — І я тебе кохаю, Ромо.
Вона подивилась на мене. У її очах була ніжність та тепло. Я провів тильною долонею по її підборіддю. Поцілував її у губи, вона усміхнулась, обвила мою шию долонями. Ми почали цілуватись ніжно та глибоко. Але ця ніжність переросла у пристрасть. Я підхопив Лізу на руки та без ніяких слів поніс у спальню.
Наше зближення було повільним та приємним. Поцілунки, дотики та тихі слова. Коли все закінчилося, я обійняв її за талію, а вона поклала свою голову на моє плече.
— Ліза, мені так добре з тобою… спокійно.
— Мені теж, — прошепотіла вона.
Ми лежимо в обіймах один одного, а за вікном починається дощ. І мені й справді так спокійно, так добре як ніколи.