21 глава "Другий день разом"

Роман.

Вона нарешті тут. Нарешті біля мене. Мені її дуже не вистачало, особливо у той момент, коли я повернувся від тітки. Ліза — єдина, кого я хотів бачити та обійняти. Та по суті у мене більше не має кого обійняти. І приїхати до мене я їй запропонував не спонтанно. Я це хотів ще до свого спонтанного зникнення як для Лізи. Коли я їй подзвонив, то побачив її заплакану. І у мене не було запитань чому вона в такому стані, бо знав відповідь.

А зараз вона вже біля мене. Я її обіймаю та цілую. З двох моїх пропозицій вона обрала третю. Про яку я думав, хотів, але не наважився сказати вголос.
Ми перейшли у спальню, наші поцілунки ставали глибшими та пристрасними. Доторкнутись до неї, те, що я давно хотів, мріяв про це. Ми лягли і наші тіла зблизились. Все було повільно, ніжно, з поцілунками та нашими тихими словами.
Ми лежимо на ліжку, Ліза притулилась до мене. Її голова лежить на моєму плечі, а я її обіймаю за талію.
— Ліз, — сказав я — ти просто… неймовірна.
Вона мовчала декілька хвилин, а після почув її відповідь:
— Мені з тобою добре. Спокійно. Як ніколи.
Я її поцілував у скроню та обійняв міцніше.
— Ліз, я тебе кохаю — прошепотів. Вона підняла голову, її волосся доторкнулось до мого плеча.
— А я тебе. Я ніколи не вірила в онлайн знайомства. Але з тобою було дуже легко спілкуватись. І знаєш, я ні про що не шкодую. Ні про наше спілкування, ні про те, що я тут, і про те, що тільки що відбулось. Я просто щаслива з тобою, — нахилилась до мене та поцілувала ніжно у губи.
— І я ні про що не шкодую. Я просто хочу, щоб ти була поряд зі мною завжди.
Весь інший час вечора ми пролежали у ліжку в обіймах. Говорили ні про що та водночас про особливі речі, які нас зблизили та з кожним днем ми це відчуваємо.
Ми лежимо, я відчуваю, що її тіло розслабляється. Вона потроху починає засинати.
— Добраніч, Лізо, — сказав пошепки, але відповіді не почув, бо вона вже заснула.
А я лежу та відчуваю — я щасливий. За всі ці роки, за все моє життя на самоті… я вже не самотній. Я з нею — з коханою, Лізою. Але чого я не очікував, що все відбувається так швидко. І водночас приємно.

Ранок. Я прокинувся раніше, ніж Ліза. Її голова лежить на моєму плечі. Я поцілував її у скроню. І вона поворухнулась.
— Доброго ранку, соня, — прошепотів.
— Я не соня, я — Ліза — сказала сонно.
— Якщо не прокинешся, то будеш сонею. І у нас на сьогодні запланована прогулянка з 36 кадрами.
— 35 кадрами, — поправила Ліза, — один вже використаний на мене.
— І не шкодую про це.
— Почекай, — Ліза підняла голову та серйозно подивилась на мене, — тобі ж не можна гуляти на сонці.
— Не можна. Але я все продумав. Одягнусь так, щоб було комфортно, візьму крем та воду.
— І якщо стане дискомфортно, то ми зразу повертаємось. Не треба ризикувати своїм здоров’ям заради мене.
— Воно того варте.
— Зовсім, ні, — сказала серйозно.
— Добре. Я з тобою згоден, якщо щось відчую погане, то зразу повертаємось. Ну, а зараз пропоную вставати та готувати сніданок. З тебе лише моральна підтримка, — Ліза подивилась на мене здивовано, — ти сьогодні відпочиваєш.
— Але завтра сніданок за мною.
— Домовились. — Сказав я та почув звук свого телефону. Взяв його, дзвонить сусідка тітки Олени. Я її попросив, щоб вона мені дзвонила. Тож, взяв слухавку.
— Доброго ранку, Ромчику.
— Доброго. З тіткою все добре?
— Так. Ліки дала, вирішила тобі подзвонити, щоб не хвилювався.
— Дякую, Галино Олексіївно. Подзвоните ввечері?
— Авжеж.
— Дякую. Гарного вам дня.
— І, тобі, Ромчику. — Я поклав слухавку та подивився на Лізу. Вона весь час уважно на мене дивилась.
— З ким розмовляв?
— З сусідкою тітки. Вона сидить з нею. І декілька разів на день дзвонить мені. Щоб не хвилювався.
— Зрозуміло.
— Ну, що встаєш?
— Угу, — вона позіхнула та сіла на ліжко.
За п’ятнадцять хвилин ми вже були на кухні. Ліза переодяглась з моєї футболки у свій одяг. Я не думав, що вона візьме з собою ці шортики, в яких я її один раз бачив по відео дзвінку. Пам’ятаю той момент, коли вона пішла взяти цукор. А зараз вона знову їх одягла. Ну звісно ще й футболку, яку я теж не один раз бачив. На футболці написано англійською: “Dreams come true”, що означає “Мрії збуваються”. Вона сказала, що одягне цю футболку, коли ми зустрінемось. І ось вона дійсно на Лізі.
Ліза стоїть біля вікна на кухні поки я готую сніданок.
— Ром, у тебе тут так затишно. Вид з вікна просто неймовірний. Не те, що у мене.
— А у тебе який вид?
— Під’їзд, точніше дерева та лавка біля під’їзду. А у тебе море та ще й хвилі чутно. Я б тут із задоволенням жила.
— Тоді залишайся. Зі мною і з цим морем — я поставив дві чашки з кавою на стіл, а після тарілки з яєчнею та овочами. Ліза розвернулась до мене.
— Мені треба буде повернутись. Адже там моє життя. Моя сім’я та навчання. Яке треба обов’язково закінчити. У мене принцип: “Якщо почала, то повинна обов’язково це закінчити”
— Хороший принцип — правильний — я усміхнувся та підійшов до неї, а після обійняв її ззаду та поцілував у щічку, — сідаємо їсти, а потім підемо гуляти.
Ми сіли та почали їсти наш сніданок. Ліза мовчала та весь час дивилась кудись у вікно, я ж дивився на неї. Яка ж вона все ж красива. Не така як на екрані, а красивіша. Я можу відчувати її запах волосся, її теплі та ніжні руки, її тендітне тіло, яке хочеться обіймати. Та просто весь час бути поряд з нею — з моєю Лізою. Це я можу сказати вже на сто відсотків — вона моя. Кохана дівчинка.
Я взяв її долоню у свою. Вона повернула голову до мене, її очі більше не були задумливими — в них була ясність і спокій.
— Я тебе не відпущу, Ліз. Навіть якщо ти поїдеш — я буду поруч. Звідси, — я поклав її долоню собі на груди. — І там, — показав на фотоапарат, що лежав збоку на полиці. Вона тільки усміхнулась.
Сніданок був простим, як і весь цей ранок. Але саме в таких речах і є справжнє життя. Тихе, повільне та справжнє.