9 глава "Наш перший ранок"

Ранок.

Заснула я не знаю о котрій годині ночі. Після першого відео дзвінка не могла довго заснути. Все згадувала його справжню усмішку, яку не треба було вже уявляти. Згадувала всі компліменти, які він мені казав. Та зовсім не помітила, коли заснула.
Прокинулася о 7:50, хоча заводила будильник на восьмому. Завжди, коли повинно щось статися важливе прокидаюсь раніше будильника. Ранковий дзвінок Роми — це важливо. Адже це наш перший сніданок разом, нехай й онлайн та все ж — важливо.
Подивилась на телефон, повідомлень — нуль. Але я знаю, що він подзвонить мені вчасно. Тож швидко встала, переодяглась у кофту та шортики, які ледь прикривають сідниці. Побігла вмиватися, зробила собі зачіску — гульку, тобто зібрала волосся в пучок.
Після пішла на кухню та почала робити собі сніданок. Вирішила приготувати яєчню з овочами. Їх я просто нарізала. Ще зробила каву. І ось вже 8:29. Я поставила ноутбук на стіл перед ним стоїть тарілка зі сніданком та чашка кави.
8:30 — дзвінок в Діскорді. Звісно, що Роман. Віконця розділилися на два. І включились камери. Я побачила його ще трохи сонним, волосся розпатлане. Він у фіолетовій футболці з якимось написом, розгледіти не вдалося.
— Доброго ранку, — сказав — як спалось?
— Доброго ранку. Не виспалась, тому трошки ще хочеться спати. А, ти як спав?
— Не міг довго заснути. Тому зробив для тебе сюрприз.
— Який? — я з цікавістю подивилась прямо в екран. Рома усміхнувся та зробив ковток кави.
— Ввечері побачиш.
— Помститись хочеш? За мій лист з сюрпризом.
— А як по-іншому? — ми разом посміялись, а потім просто мовчки, їли та дивились один на одного.
— Знаєш — мовила — мені подобається цей онлайн сніданок. Не відчувається самотність.
— І мені він подобається. Що сьогодні робити будеш?
— На пошту піду, треба відправити лист Лії. А, ти? Працювати будеш?
— Так, але не весь день. Домовився сьогодні зустрітись зі своїм другом — Тімуром. Давно не бачились. Я йому розповів про те, що з тобою спілкуюсь, а він не вірить. Каже, що я вигадав це. Бо інтроверт по повній програмі та й сиджу весь час дома. — Ну, я ж справжня.
— А він не вірить — я почала сміятись. Бо це дійсно кумедно. Друг Роми думає, що він мене вигадав.
— То покажи фотку чи то відео стрім, де я сама. Одне відео я знімала сама. Пам’ятаєш надіслала тобі його.
— Це відео “Двоє: я та моя тінь”?
— Угу.
— Сподіваюсь, що повірить.
— Ми ж будемо ще розмовляти? Чи цей сніданок заміняє вечірню розмову?
— Будемо. Обіцяю. Ось тільки, мабуть о 21:00. Нормально буде?
— Звісно — усміхнулась
Ми попрощались. Екран погас, а я досі сиділа та дивилась на своє відображення та усміхалась. Сиділа так з хвилин п’ять, а після закрила ноутбук, помила посуд.
За вікном сонце, а з відчиненого вікна доноситься тепло. Воно обігріває кухню, де я знаходжусь. Тому я його зачинила, щоб у кухні було менш спекотно. Одяглась в джинсові шорти та білу футболку, а після взяла лист. Ще раз його прочитала та додала ще декілька слів про Рому:
“Не знаю, куди це все приведе, але відчувається — це щось справжнє. Він слухає, сміється, бачить мене так, як я ніколи не думала, що хтось може.”
Поклала лист у сумочку та пішла на пошту. На ту саму пошту, де була декілька днів тому.
На пошті мене жіночка вже знає, вона запам’ятала мене з першого разу. Бо здається такі як я запам’ятовуються швидко. Йшла до пошти повільно, просто дихала свіжим повітрям. Хоча його у місті важко знайти. Хтось кудись поспішає, а я — ні.
Зайшла у приміщення пошти. Черга невелика, але є. Попереду три людини, а я виходить буду четвертою. Всі швиденько пройшли. Мабуть, через хвилин десять до віконця підійшла я.
— О, доброго дня — сказала жінка — знову лист?
— Так. Подрузі у село — я швидко розібралась з марками та отримала квитанцію. Все було не так, як першого разу.
Вийшла з пошти та видихнула. Сьогодні я абсолютно вільна. Замовлення вже відправила, і це не про лист Лії, а по роботі. Гроші отримала за роботу. Знову йду повільно та думаю: “А десь на іншій стороні України за комп’ютером сидить Роман та працює. Він розповідав про свою роботу, що вона у нього не легка, але й не складна одночасно. Просто займає все багато часу.
Весь день після прогулянки — малювала. Що малювала? По пам’яті малювала портрет Романа. І доволі добре вийшло — красиво. Покажу йому, але скажу, що це я для себе намалювала.
О 20:55 зробила собі чай та пішла до ноутбука. Він лежить на ліжку, тож я зручно вмостилась, поставила чашку біля себе та відкрила Діскорд. Рівно о 21:00 подзвонив Роман.
— Привіт — сказала я — ти знаєш, по тобі можна годинник звіряти — в його очах можна було розгледіти непорозуміння — ти просто рівно в той час дзвониш в який назначив.
— Є таке — його очі трохи блищали, тож подумала, що він трохи випив.
— Розслабився трохи?
— Так, з другом зустрілись, випили по пляшці пива, поговорили.
— І як повірив, що ти спілкуєшся зі справжньою дівчиною?
— Ні. Він навіть коли відео подивився — не повірив. Сказав, що ти для мене занадто красива.
— Так й сказав?
— Точнісінько слово в слово — ми разом почали сміятись. Після розмова зайшла про роботу, про шум моря та те, що він вже уявляє як ми удвох гуляємо по пляжу.
Ми попрощались простим, але дуже теплим:
“Добраніч”1:55. Рома сказав, що сьогодні субота, тому він хоче поспати довше та подзвонить о десятій ранку і тоді поснідаємо. Ми закінчили розмову і я зразу отримала повідомлення: “Обіцяний сюрприз. Просто натисни “play”. Сподіваюсь тобі сподобається.” І прикріплено відео.
Я лягла, вкуталась у ковдру та включила відео. На відео з’являлись фотографії Одеси, потім самого Романа на різних локаціях. А саме, десь у кав’ярні, на пляжі й так далі. А в кінці відео малюнок — портрет, який малювала я та напис, яки він сказав у голос: “Якщо ти будеш відчувати себе самотньо або сумно, просто включи це відео. І пам’ятай, я завжди поруч та думаю про тебе.” Відео закінчилось, а я все досі дивилась у чорний екран. На очах з'явилися сльози та потекли по обличчю. Це було дуже зворушливо. Особливо його слова на останньому слайді. Я написала Роману:
“Дякую, це дуже зворушливо”2:17 — прочитано.