5 глава "Твій голос"

— Привіт — сказав він. Його голос я уявляла трохи інакшим, але цей був кращим. Він був глибоким та трохи з хрипотою.
— Привіт, — відповіла я якось невпевнено.
— Я уявляв твій голос саме таким, — трохи невпевненим, але ніжним, — я усміхнулась та трохи заспокоїлась. Він не сказав, що у мене дитячий голос — як день минув?
— Весело. Вчора писала лист подрузі, а сьогодні його відправляла… була на пошті.
— О, все ж таки наважилась взяти ручку у руку, — по той бік почула легкий сміх.
— Так. І знаєш, це було якось… цікаво. Правда на пошті на мене дивились як на дурну. Бо зрозуміли, що я вперше відправляю лист.
— На мене б, мабуть дивились так само.
— Ніколи таким не займався?
— Ніколи.
— А мені б написав? — раптом запитала я.
— Написав, — він відповідав коротко, але й цього було достатньо, щоб розмова була цікавою.
— Хотіла б побачити твій почерк — на мить запанувала між нами тиша. Не напружена, а якась… Приємна?
— Слухай, мені здається, що я чув вже твій голос.
— Де? — забувши про стрім з відео огляду, який він бачив.
— Не знаю, але він якийсь знайомий, — настала тиша, але вона була секунди три, а після він сказав: — здається згадав. Я дивився один стрім з відео огляду про фільм “Вартові галактики”. Там були дві дівчини. В одної голос був дуже ніжний та красивий. Скажи, чесно. Це була ти? — я відповіла не зразу, бо трохи була в ступорі від цього запитання, а після відповіла:
— Одна з них й справді була — я.
— Серйозно? Прикольно.
— Якщо вже знаєш, то може вгадаєш якою була я. Тільки не включай відео.
— О, тоді, — це челендж — почула сміх, — пам’ятаю, що одна була у рожевій сукні з русим волоссям зібраним у гульку — описав Лію.
— А друга?
— Друга брюнетка з вираженим макіяжем, у жовтій сукні, вище колін та з двома косичками… Так мило виглядала і жарти були влучними, — я усміхнулась на всі тридцять два. Настала довга пауза, — думаю, ти — це брюнетка. Правильно?
— Ти вгадав. Я дійсно виглядаю саме так.
— О, то я пройшов цей тест. Я передивлявся це відео разів п’ять.
— Це було останнє відео, яке ми встигли зняти до від’їзду. У планах було ще декілька, але не вийшло. Так… ти тепер знаєш як я виглядаю, а я не знаю як виглядаєш ти — сміятися він не переставав. І якщо чесно, то це мене заспокоювало. Навіть не знаю чому. Може у нього сміх заспокійливий?
— Можу фотку тобі надіслати. Хочеш?
— Так — не думаючи сказала.
— Добре, — хвилин п’ять в аудіо було тихо, лише чутно було звук його клавіатури та мишки. І ось фотографія у мене. Я її почала роздивлятись. На ній хлопець — руде волосся, трохи бліда шкіра, від того, що сонця він не бачить та дуже красива усмішка. Словом не закохатися не можливо.
— І як тобі?
— Ти… Красивий.
— Справді?
— Не брешу, — усміхнулась, а серце почало калатати ще сильніше.
— Це можна вважати компліментом? — запитав він тихо.
— Так.
— О, дякую. Мені вже давно ніхто не казав компліменти.
— А я давно їх не казала. Хоча, не пам’ятаю чи говорила їх комусь з хлопців.
— То, що, я особливий? — з його слів почала тихо сміятись.
— Звісно. Я взагалі рада, що ми з тобою почали спілкуватись, — запанувала деяка тиша. Мені навіть стало якось ніяково, але після почула:
— А я не можу й дня прожити без твого повідомлення. І починаю хвилюватись, коли ти мені довго не відповідаєш, — він сказав ці слова спокійно та впевнено. І мені стало спокійно.
— Правда?
— Так, — без вагань сказав він. А я подивилась на його фотографію та подумала, що хочу його намалювати. Дістала альбом та олівець з гумкою, почала малювати — що зараз робиш? — запитав, наче відчув, що я почала малювати його.
— Та, нічого особливого. Просто малюю, — сказала правду — але що малюю не скажу.
— О, ти відповіла на моє запитання яке я не встиг поставити, — почала сміятись.
Ми розмовляли ще кілька годин. Розмова була на диво спокійною та цікавою. І під кінець розмови я сказала:
— Домалювала. Скинути картинку?
— Звісно, — я сфотографувала його портрет та швидко надіслала. Повідомлення було прочитане зразу, але в навушниках — тиша. Але після все ж почула його голос.
— Вау, це просто круто. Ти дуже красиво малюєш.
— Дякую, — мої щічки почервоніли. Я напевно стала червона — як помідор. Добре, що ми не розмовляємо по відео.
Ще декілька хвилин ми поговорили, а після попрощались:
— Добраніч, Лізо. Я дуже радий був почути твій голос.
— А я твій. І добраніч, Романе. — Ми одночасно закінчили виклик. Я ще довго дивилась на малюнок, який намалювала.
— Треба буде його розмалювати, — пошепки сказала.
Лягла в ліжко та вкрилась майже з головою. У вухах досі голос Роми. Я не дарма ризикнула та погодилась на цей голосовий дзвінок. Ніколи б не подумала, що зі мною може статися щось таке незвичайне — знайомство з хлопцем в соціальній мережі, з яким мені буде комфортно, з яким я можу бути самою собою без різних масок та фільтрів.
Заснути я ще не могла довго, все думала над нашою розмовою та те, що буде після? Що буде далі? Це ж наче вже наступний рівень нашого спілкування. Чи я щось плутаю?
Не знаю на якому моменті мої очі заплющились і я заснула.

Прокинулась від вібрації телефону. Як й вчора навпомацки знайшла його під подушкою та ледве розплющила очі як побачила голосове повідомлення від Роми:
— Доброго ранку, Лізо. Я впевнений, що ти зараз ще спиш. Я просто хочу побажати тобі гарного дня. І як щодо продовження нашого спілкування в голосовому дзвінку?8:03 — усміхнулась. Сьогодні навіть не довелось розплющувати очі, щоб прочитати повідомлення. І я теж вирішила записати голосове повідомлення:
— Доброго ранку. Я й справді ще сплю. Чуєш який голос сонний? Я тільки за те, щоб знову зідзвонитись ввечері. На яку годину? І тобі гарного дня.8:05
— Твій голос — чудовий, навіть коли сонний. Він все одно мені подобається. А щодо часу, то на 20:00 як і вчора. У мене робота закінчується о шостій, а після я трохи приділяю час собі (вечеря, відпочинок). Сподіваюсь, що тобі зручно буде.8:07
— Мені в будь-який час зручно. Я на канікулах. І вже чекаю восьмої вечора.8:09 — У нас сьогодні були лише голосові повідомлення. Цікаво, вони вже увійдуть у звичку?
— Я теж.8:09.
Я поклала телефон, потягнулась та відчула, що я наче… щаслива? Схоже на те. І все ж як одна людина може змінити життя. І своїми повідомленнями підняти настрій та зробити ранок приємним.
Встала, переодяглась в домашній одяг та пішла робити собі сніданок, а не тільки каву як вчора. Сьогодні до того як будемо розмовляти з Романом, хочу розфарбувати його портрет та думаю, що надішлю йому лист разом з цим малюнком. Пошта для мене вже не страшна. І я здається до неї скоро звикну. Ну, це якщо отримаю відповідь від Лії.