3 глава "Лист від Лії"

Два тижні потому.

Сьогодні поверталась з магазину та зазирнула у поштову скриньку. У ній різні реклами, квитанції і… лист? Справжній “живий” лист. Перша думка яка промайнула: «Це від Лії. Вона серйозно надіслала мені лист».
Пройшла на кухню та сіла на табурет. Відкрила обережно лист та почала читати:
 

«Привіт, Лізо.
Моє літо проходить цікаво. В селі Шепіт дуже цікаво. Інтернету немає, але він тут й не треба. Я побачила живе життя. Не — цифрове. Воно виявляється дуже цікаве. Тут свіже повітря, запах свіжоскошеної трави та зорі. Вони зовсім інші, ніж у місті.
Але не дивлячись на все. Я сумую за тобою. Сподіваюсь у тебе теж все добре. Якщо не захочеш можеш не відповідати. Знаю, що ти не полюбляєш писати (тут повинен бути смайлик, який сміється).
З любов'ю, твоя Лія»

Я думала, що вона жартувала, коли сказала, що буде писати листи. Але це виявилося зовсім не жартом. Та це все ж щось новеньке. Потримати лист в руках — це цікаво. А з тим, що я не люблю писати, то — правда. Але Лії напишу листа. Тільки треба подумати, що їй написати. Щось банальне — не хочу, але що у мене взагалі у житті відбувається?
Розповісти про Романа? Не знаю… Може ще рано. І ось тільки я про нього подумала, як цей хлопець написав.
“Вже повернулась з магазину?”18:09 — перед тим як піти в магазин ми листувались, і я сказала, що відійду на годинку. А взагалі, ми листуємося кожного вечора. І до самої ночі. Вчора я лягла спати о 3:10 з усмішкою на обличчі.
Поклала лист на стіл та почала писати повідомлення Ромі:
“Тільки що. А ще читала лист від подруги. Вона надіслала “живий” лист”18:10
“Написаний рукою?”18:10
“Ага. Там де вона зараз немає мобільного зв'язку тож спілкування тільки таке”18:11
“Жах. Я б не прожив без інтернету й дня”18:11
“Я теж”18:12
“І тут у нас є дещо спільне”18:12 — за час який ми ось так спілкуємось, знайшли багато спільного. З Романом мені комфортно та просто. З ним не треба думати, що сказати та коли. Якщо скажу щось не те, то він дотепно прокоментує це з легкою іронією.
“Мене це вже не дивує, але трохи лякає”18:13
“Чому?”18:14
“Бо з тобою все якось… швидко. Наче ми вже з тобою знайомі давно. Зазвичай мені важко довіряти людям”18:15
Роман не відповідав декілька хвилин, у цій тиші я почула як стукотить моє серце. Мені здалось, що це як зізнання у чомусь важливому. І що це зізнання можуть не сприйняти. Але за декілька хвилин отримала тихе повідомлення:
“Знаєш… мені з тобою теж якось несподівано легко. І трохи страшно — бо я давно не дозволяв собі комусь так довіряти”18:18.

Я довго дивилась на ці слова та розуміла, що він так само зізнався у цьому. Що ми довірились один одному бути ближче один до одного. Я хотіла написати щось таке дотепне, але натомість просто написала:
“Можеш ще щось розповісти… Будь-що… Про себе.”18:25.

Повідомлення від нього довго не було, що я встигла розкласти продукти які купила та ще й паралельно думала. “А, що якщо він нічого не відповість?” Склала всі пакети та поставила грітися чайник як раптом прилітає повідомлення від Роми:

“Розповісти будь-що? Добре. Я тобі не розповідав, де пройшло моє дитинство. А це дуже цікаво. Виріс я у селі своїх діда та бабусі. Вони у мене були дуже хорошими. Слідкували завжди за тим чи я не гуляю десь на сонці чи ще щось типу того. Після того як з’явився комп’ютер, то й зовсім перестав на вулицю виходити. І бабуся весь час казала “А ось недалеко від нас в іншому селі інтернету взагалі немає. Треба було б тобі там пожити, може й на вулицю виходив би… ну хоча б в тіні подихав свіжим повітрям” і ось так до тих пір поки я не перестав до них їздити, а вже немає до кого їздити… вони померли, але теплі спогади залишаються завжди. Вони завжди ось там — у серці. Чи не так?”18:47

І знову його повідомлення змусило мене затамувати подих та зрозуміти, що воно дійсно так. Що спогади дійсно завжди залишаються у серці. І від приємних спогадів на душі стає тепліше.
 

“Так. Теплі спогади залишаються. Навіть якщо іноді хочеться удати, що вже все позаду.”18:48 — Натиснула на кнопку “надіслати” та налила окріп у чашку, а після кинула пакетик чорного чаю з бергамотом.
Після нашого листування мені захотілось написати листа Лії. Тому я взяла чашку та пішла у свою кімнату. Вперше за місяць взяла ручку і блокнот та почала писати лист Лії:

“Привіт, Ліє.
Я думала, ти пожартувала, коли сказала, що будеш писати листи. А взагалі, дякую, що написала. Ти тримаєш ниточку яка є між нами. У місті все як й завжди — гамірно. А у мене життя теж не зупиняється. Але я весь час онлайн. Бо тільки так можу зараз жити. Запитаєш, чому? Я познайомилась з одним чудовим хлопцем. Поки я не знаю до чого це все призведе, але зараз я щаслива. Його звати Роман. І він дуже далеко від мене — в Одесі. (Тут повинен бути сумний смайлик). І поки ти там у селі дивишся на зоряне небо та ходиш босоніж по траві, я тут в Києві — сиджу за ноутбуком та листуюсь через Діскорд з Романом. Ще раз дякую, що написала. Пиши ще. Я відповідатиму (сердечко).
Завжди твоя, Ліза.” — прочитала ще раз, а після склала у конверт та запечатала.

Віднесу на пошту завтра, бо сьогодні вона вже не працює.
За вікном вже темно, а я тримаю конверт з листом для Лії та думаю: “Я ж ніколи не надсилала ось такі живі листи через пошту. І ніколи не отримувала до сьогоднішнього дня. Це дуже цікаво, як виявляється. Поклала конверт на стіл та взяла у руки телефон, бо побачила спалах, а після й вібрацію.
“Добраніч, Лізо. Солодких снів”22:46 — повідомлення від Романа. Я мимовільно усміхнулась та відповіла:
“Добраніч, Романе.”22:47
Після цього повідомлення, допила вже холодний чай, переодяглась в піжаму з пандами та вляглась у ліжко. І вперше за все літо швидко заснула.