1 глава "Моє літо в режимі онлайн"

Моє літо в цьому році повинно було відрізнятись від усіх попередніх. Повинна була бути практика в інституті, планувала працювати в кав’ярні, хоча б баристою. І звісно ж гуляти та знімати стріми зі своєю найкращою подругою — Лією. 

Ех, але це було тільки в планах. Які рухнули по всіх пунктах в один момент. Чому? Практику — відмінили. Робота в кав’ярні теж як виявилась не для мене. І подруга… Її мама знову вирішила все за неї. Тому Лія опинилась у селі Шепіт без мобільного зв’язку. Вона ще сказала: “Буду тобі надсилати “живі” листи” Я ж тільки посміялась. Ну, хто ж зараз пише листи вручну? Є світ Інтернету і цим все сказано. 

Мама з сестрою поїхали до бабусі в село. Я сказала, що не хочу їхати, і вони мене не вмовляли від слова зовсім.  На щастя в тому селі є мобільний інтернет та зв’язок. Мама мені сказала, що я коли захочу, тоді подзвоню. Сама вона дзвонити не буде… Ну, у мене складні та холодні стосунки з мамою. І є одна причина для цього. Але про неї не зараз.

Сиджу на ліжку за комп’ютером та переглядаю наші відео з Лією. Ми з нею робимо відео огляди на різні фільми. Останній огляд був про фільм “Вартові галактики” у мене дома. ми тоді так насміялись до болю в животі. І нашим підписникам та просто тим хто нас дивився було весело. І раптом мені прилітає повідомлення від Лії: 

“Я від завтра буду в offline. Мене мама відправляє у село до бабусі та дідуся, а у них немає мобільного інтернету зовсім” 10:47 — прочитала повідомлення та й настрій зник. Не вагаючись ні на секунду відповіла:

“А як же наш стрім? Ми ж повинні його разом проводити.” 10:48

“Вибач, але тобі треба буде проводити його одній. У мене немає вибору.”10:48

“Мама знову вирішила за тебе?”10:49

“Так.”10:49

“Зрозуміло. Зате детокс такий буде, що надовго запам’ятаєш.” 10:50

“Мені хоча б не вмерти від такого детоксу.”10:50

“І то правда. Ну, успіху у твоїх offline канікулах.”10:51

“Дякую.” 10:52

Виключила чат та впала на ліжко.

— Ось і все, Лізо, — прошепотіла — тепер ти офіційно одна… самотня, — на очі накотились сльози, але я їх зразу витерла. Не буду я робити стрім сама. Самій не цікаво. Пробувала починати сама, але коли запропонувала Лії та спробували разом, то зрозуміли, що це цікаво… Якщо разом. Встала з ліжка та пішла собі зробити какао. Завжди цей напій заспокоює та покращує настрій. Але спершу відчинила на кухні вікно. І з нього зразу почався долинати звуки машин, пташок та людей, які проходили повз. І оскільки живу на першому поверсі, то їх чутно дуже добре. 

Почала робити собі какао. І на хвилинку подумала “А могла б я прожити літо без інтернету?” Напевно, що — ні. Бо я залежна від нього. Це мій наркотик. Тому мій світ на це літо — це соціальні мережі, мої малюнки та кава або ж какао. Зробивши какао, сіла на ліжко з ноутбуком на колінах. Включила фільм, який хотіли подивитись разом з Лією, але не вийшло. Сподіваюсь вона не образиться. Включила та поринула у світ цієї історії. Фільм романтичний, тому спершу було все легко, але закінчення… Я плакала.   

Весь день сиділа за ноутбуком та тільки декілька разів відходила від ноутбука у кухню, щоб зробити собі каву чи чай. А ще й прихопити собі якісь смаколики по типу печива та зефіру. Що я робила? Нічого особливого. Дивилась стрічку в Інстаграмі. Бачила сторіз, де моя одногрупниця Ніка засмагає на пляжі під Одесою та як Дарина — однокласниця гуляє зі своїм песиком.

Вона взагалі веде блог про своє життя. Чесно, то не цікаво.   

Ввечері заснула під фон дощу. Завжди подобається цей звук. Він якийсь — особливий для мене. Може, тому що мені подобається саме така погода?

Я прокинулась від звуку будильника, який забула вимкнути взагалі, щоб виспатись. Розплющила очі та побачила небо затягнуте у сірі хмари. А настрій як погода — ніякий. Можливо через погоду. Я неохоче встала з ліжка та пішла на кухню. Мій ранок зазвичай починається з чашки запашної кави та відкритим ноутбуком в якому відкриті всі сторінки моїх соціальних мереж: Інстаграм, Фейсбук, Твіттер, Телеграм, Ютуб та останнім часом й Діскорд.

Зробила собі каву та сіла за ноутбук, а після відкрила вкладку Діскорду. На очі потрапив один чат, де обговорювали фільми. Я відкрила чат та прочитала останнє повідомлення:

“Бачив недавно стрім огляд на фільм “Вартові галактики”. Дівчата дуже круті. Коментарі просто — шик.” — я усміхнулась, бо зрозуміла, що це він про мене та Лію говорить. І якось руки самі потягнулись до клавіатури:

“І, що ж у цьому відео було цікавого?”

Відповідь прийшла миттєво:

“Живі емоції. А, що тобі теж подобається цей фільм?” — усміхнулась та почала писати відповідь:

“Дуже. Один з найулюбленіших. Можу про цей фільм хоч годинами говорити”

“О, це круто. У нас значить є щось спільне” — його повідомлення підняли мій настрій. І чесно, було цікаво отримати оцінку нашого відео. Коментарів то багато, але коли людина пише тобі на пряму — це зовсім інші емоції. Ми почали обговорювати цей фільм, я сміялась практично з кожного його повідомлення. І раптом бачу одне повідомлення у приватних повідомленнях.

“Привіт. Ми тільки що спілкувались у чаті про фільми. Сподобалось, як ти відповідаєш — відчувається, що не просто дивишся, а справді проживаєш історії. Можна ще якось поспілкуватись? Без теми, просто так.” — прочитала повідомлення два рази та третій раз у голос, щоб зрозуміти чи правильно я зрозуміла. А після доторкнулась до клавіатури та почала писати:

“Привіт. Дякую. Я просто люблю помічати деталі… Я — Лі... Здається, ми вже непогано зійшлись на темі фільмів”

“Я — Роман. Дуже радий знайомству. Ти цікаво відповідаєш на повідомлення”

Вперше за довгий час відчула, ніби якось ожила — ще не зовсім зрозуміла, що відбувається. Але щось мені підказує, що це знайомство лише початок чогось більшого.