22 глава "Підозра"

Три дні потому.

Лія.

Три дні пролетіли дуже швидко. Я як завжди допомагала бабусі, гуляла з Остапом. І намагалась подружитись з півнем. Але напевно характери у нас різні і ми не зрозуміємо один одного ніколи.

Позавчора Остап влаштував нам побачення — пікнік. Після якого ми з ним ходили на ферму до його друга. Вперше каталась на коні. Спершу було страшно, а після навіть цікаво. Словом влаштував для мене суцільну несподіванку. І я зрозуміла, що Остап романтик. Але дуже добре приховує це.

Вчора мені зранку стало погано. Вибігла з хати у туалет так, що навіть не помітила як там опинилась. Мене так знудило, блювати хотілось, але так й не вийшло. Весь день, що й робила — відпочивала в кімнаті. Бабуся мені не казала, щоб я їй допомагала чи щось типу того. Бо бачила що почуваю себе погано. Остап спочатку був зайнятий, а потім прийшов до мене. Разом сиділи у кімнаті дивились фільм по моєму ноутбуку, який я потайки взяла. Мама ж казала, що він мені не знадобиться, а вийшло, що знадобилось.

Сьогодні я прокинулась знову з відчуттям нудоти. Знову побігла кулею у туалет. Тільки почула голос діда:

— Ліє, з тобою все добре?

— Так, дідусю, все добре! — хоча розуміла, що — ні. 

Я вийшла з туалету через хвилин десять. Зайшла у хату. Бабуся ставила тарілки на стіл. Приготувала сирники на сніданок.

— Щось ти мені не подобаєшся, — сказала вона уважно дивлячись на мене, — якась бліда, до туалету бігаєш зранку. Ти часом не вагітна.

Почула бабусині слова та почала сміятись. Її слова були якимись не правдивими. Ну, як я могла завагітніти? Так, з Остапом у нас були зближення, але ж захищені. Тому й питання: як?

— Звісно, ні. Ти таке придумаєш, що на голову не налізе. 

Бабуся уважно глянула на мене, а після усміхнулась. І тут раптом зайшов у хату дід. Здається почув нашу розмову:

—  Хто тут вже вагітна? 

— Ніхто, дідусю. 

А у самої дійсно закралися підозри з приводу цього. Бабусина фраза все не виходила з голови: “Ти часом не вагітна?” 

На сніданок я з’їла лише один сирник і трохи чаю випила. 

Подивилась на бабусю:

— В магазині нічого купити не треба?

— У нас хліб закінчується. І ще шоколадку треба купити. Піду до сусідки,  у неї онука є маленька.

— Добре. Тож, треба хліб та шоколад. Піду, прогуляюсь. Свіжим повітрям подихаю. Сподіваюсь краще стане.

— Добре. Тільки будь обережною, якщо погано стане зразу повертайся додому.

— Буду обережною, обіцяю.

Взяла свій незамінний наплічник та пішла у магазин. Він недалеко, а поряд ще є аптека. Тому куплю тест на вагітність. А що якщо бабуся все ж має рацію? Треба переконатись. Але якщо я вагітна, то це буде жах. Я ж не знаю, що мені треба буде робити.

Дійшла до магазину з порогу було відчутно різні запахи продуктів. Я зайшла у невелику будівлю. Це звичайна сільська крамниця, нічого надзвичайного немає. У приміщенні крім мене та продавчині не було нікого. Я підійшла до неї.

—  Доброго дня, мені, будь ласка, батон та шоколадку… молочну з горіхами.

Продавчиня взяла, склала у пакет. Я заплатила та вийшла з магазину. Підійшла до аптеки. Довго дивилась на цю вивіску з надписом “Аптека”. Все не могла наважитись зайти. Це вперше за все життя купую тест на вагітність. Ніколи б не подумала, що ось так скоро він мені знадобиться.

Я зітхнула та все ж зайшла у приміщення. Тут пахне ліками. Багато ліків на вибір, як і в будь-якій іншій аптеці. За касою побачила до болі знайому людину —  сусідку навпроти. Язиката, що ховайся. Ніякі таємниці не збереже. Але виходу у мене немає, а купити тест треба. 

—  Доброго дня, —  сказала тихо.

—  Доброго дня, Ліє. Треба якісь ліки?

—  Бабуся ліками не користується, —  я усміхнулась та усмішка видалась кривою, —  мені треба… тест на вагітність… а краще два, —  сказала впевнено, але тихо.

— Тест на вагітність? —  перепитала, я кивнула головою. Тітка Зіна підійшла до полички та взяла два тести.

—  Тільки, будь ласка, нікому не кажіть.

—  Не скажу.

—  Обіцяєте?

— Ліє, за кого ти мене сприймаєш? —  запитала вона та усміхнулась, —  нікому не розповім, —  сказала вже серйозніше.

—  Дякую, —  я заплатила, забрала тести та вийшла на вулицю. Сонце починає пекти, що хочеться сховатись у затінок. Якого поблизу немає.

—  Половину виконано —  тест у мене, —  прошепотіла сама собі та пішла додому.     

Не помітила як прийшла додому. Поклала хліб та шоколадку на стіл, а сама пішла до туалету, робити цей тест. 

Коли він був вже “зроблений”, то я ніяк не наважувалась на нього подивитись. Тож поклала його у наплічник та пішла до озера. Сьогодні всюди сама, Остап десь зайнятий, а з його друзями я сама не спілкуюсь. Та й де вони також не знаю. 

Тож прийшла до берега, сіла на пісок та згадала той момент, коли Остап злякався та й пірнув за мною.

—  Теж мені “Небезпечна стихія”, —  прошепотіла та почала сміятись. А потім витягла той тест. Встала так, щоб було видно результат та подивилась.    

Роздивлялась його дуже довго, крутила туди-сюди, але другої риски не помітила.

—  Ну от… Все добре. Бабуся просто накрутила мене… —  прошепотіла. Полегшало, наче камінь з плечей впав. Усміхнулась сама собі, поклала тест у наплічник. 

І ще довго сиділа на цьому березі, поки не почула голос Остапа:

—  Так, ось ти де? А я по всьому селу бігаю тебе шукаю.

—  Не правда, —  я усміхнулась, Остап сів біля мене, а після поцілував у губи.

—  Як ти? Бабуся сказала, що сьогодні зранку знову в туалет бігла, — Остап мене обійняв, а я поклала голову йому на плече.

—  Так… Але зараз все вже добре.

—  Це добре. Я сподіваюсь, що завтра теж буде все добре, тому що божевільна Марічка хоче влаштувати велоперегони.

Я підняла голову та подивилась на Остапа.