17 глава "День із сюрпризами"

Наступний день.
Приїзд мами змінив мій ранок. Сьогодні я прокинулась не о шостій як завжди, а о дев’ятій. Вийшла з кімнати та побачила, що мама вже одягнена у робочий одяг.
— О, ти вже прокинулась? — я кивнула та позіхнула.
— А, що?
— Та ми з бабусею на городі збираємо огірки. Ти можеш приготувати сніданок?
— Так, звісно. Ось тільки вмиюсь.
— І ще, у холодильнику яєць немає, тому треба сходити у курятник.
Ми з мамою вийшли на вулицю. Вона взяла відро та пішла на город, а я тим часом вмилась. Вже хотіла заходити у хату як почула голос Остапа.
— Привіт. Що сьогодні робиш?
— Привіт, ще не знаю. Сподіваюсь мене не заставлять допомагати щось робити весь день. А, що?
— Хочу з тобою піти погуляти, — він усміхнувся.
— Із задоволенням, — посміхнулась йому у відповідь, — до речі, ти снідав?
— Ні.
— О, то заходь. Будемо готувати разом, — Остап усміхнувся та зайшов у двір. Підійшов до мене і перед тим як зайти у хату. Ніжно поцілував мене у губи.
Ми вже збирались зайти у хату як тут я згадала, що треба зайти у курятник та зібрати яйця.
— Ой, забула. Мама сказала, що яйця треба зібрати з курятника. Сходиш зі мною, бо мені якось лячно.
— Чому?
— Півня боюсь. І ще одна активна курка… Коротше, ходімо разом.
— Відчуваю, що зараз буде весело.
Ми підійшли до курятника. Я відчинила двері й одразу відступила.
— Ти чого? — усміхнувся Остап.
— Там цей… він. Півень. І дивиться на мене так, наче я ворог номер один.
— Та то ж півень, що він тобі зробить?
— Ти не знаєш його! Минулого разу біг за мною через весь двір, — Остап засміявся й зайшов усередину першим.
— Тут безпечно. Можете заходити, пані Ліє.
Я зайшла обережно, ніби на мінному полі. Курки закудкудакали, а півень справді наставив на мене свій червоний гребінь.
— От бачиш! — я сховалась за Остапа. — Він знову на мене дивиться!
Ми почали збирати яйця. Я вже взяла одне з гнізда, як раптом курка з криками вистрибнула й кинулась мені під ноги.
— Ааа! — крикнула й ледь не пустила яйце. — Кажу ж, вони проти мене!
Я вже хотіла тікати, але Остап схопив мене за руку:
— Ліє, ти що, лякаєшся якоїсь курки? Ти ж у похід ходила, намет ставила!
— У лісі не було цього півня із бандою, — я серйозно глянула на нього, — у вас здається півень та кури адекватніше.
— Це, на перший погляд, але вони всі однакові.
Коли ми нарешті вийшли з курятника, я з полегшенням зітхнула:
— Ну, тепер я офіційно героїня. Вижила в бою з курячою мафією.
— Можна навіть медаль дати “За відвагу в курятнику”.
— Тільки, будь ласка, без церемоній з врученням.
Ми з Остапом зайшли у хату та почали готувати сніданок. Готували ми смажені яйця та салат зі свіжих овочів, яких тут багато. Тільки й встигай збирати.
Я почала смажити яйця, а Остап різати овочі на салатик. Він різав овочі так, ніби шеф-кухар. Остап подивився на мене.
— Чому так дивишся?
— Та, дивлюсь як ти красиво ріжеш овочі. Де так навчився?
— Моя мама була кухарем у шкільній їдальні. І коли вона готувала дома вечерю, я бачив так й навчився.
Доготували сніданок. У хату зайшли мама з бабусею та дідом.
— Ліє, ми там огірки зібрали, будемо закрутки робити, — сказала бабуся.
— Але… — я подивилась на Остапа в надії, що він мене підтримає.
— Дарино Матвіївно, я пробачте, але я хочу після сніданку забрати Лію гуляти.
Бабуся здивовано подивилась на нас.
— Мам, Лія сюди приїхала відпочивати, а не працювати. Вона й так вам допомагає, — сказала моя мама. Бабуся зітхнула.
— Ну, добре.
Всі сіли за стіл, крім діда. Він пішов відпочивати, бо сказав, що почуває себе не добре. Мама та бабуся оцінили наші старання. Остап ще розповів як ми збирали у курятнику яйця. Мама сміялась так, що чутно було на вулиці. Вона звикла бачити мене зовсім іншою. Донькою, яка весь час сидить з телефоном у руці, чи то за ноутбуком монтуючи відео. А зараз я сиджу за столом. Телефон десь у спальні лежить.
— Не звикла Лію бачити без гаджетів, — сказала мама.
— Тут він не потрібен… Інтернету немає, а справжнє життя є, — сказала я, а мама аж рот відкрила.
— Неочікувано.
Загалом сніданок пройшов у теплій, легкій атмосфері. Під кінець сніданку до нас вийшов дід. Теж сказав пару цікавих моментів про мене. Як я рубала дрова, бо хотіла довести, що я це можу зробити.
І ось нарешті ми з Остапом вийшли на вулицю. Я одяглась по простому, проста сукня до колін та балетки, а ззаду наплічник.
— Куди підемо?
— Пропоную прогулятись біля річки та зайти у ліс, погуляти там. Може ягід назбираємо.
— Добре, — ми пішли у сторону річки. Почали розмовляти про приїзд моєї мами. Остап ще згадав свою. Сказав, що йому її не вистачає, що сумує за нею. Ці його слова накотили на очі сльози. І я попросила, щоб наступного разу коли ми підемо гуляти, пішли на кладовище. Я просто захотіла згадати як виглядала його мама.
Йдемо по лісу та відчуваємо, що у скронях дерев піднявся вітер, на небо глянути було страшно. Воно затягнулось чорними хмарами. І раптом звідки не візьмись, почалась гроза.
— Побігли! — крикнув Остап, схопив мене за руку. Я не знаю куди ми бігли, але чітко розуміла, що це знає Остап. Він знав у яку сторону треба бігти.
За кілька хвилин ми добігли до якоїсь хатини. Остап відчинив двері. Ми забігли у хатину. Тут були дивани та крісла. Ще столик зі стільцями. Все так красиво. Таке відчуття, що ми взагалі не в селі, а десь у престижному дорогому будинку на околицях Києва.
Остап подивився на мене:
— Ти вся тремтиш… Треба випити чогось гарячого. Але спочатку… — не встиг він договорити як я зняла з себе мокру сукню. Остап не думаючи накинув на мене плед, щоб я зігрілась та посадив на диван. А сам почав розтоплювати камін. Літо, на вулиці тепло. А у будинку працює камін. Це виглядає цікаво. Але нам зовсім не до цікавості. Ми просто гріємося від цього дощу.
За декілька хвилин Остап дав мені чашку з гарячим напоєм. Я зробила один ковток. І відчула смак ромашки та м’яти з мелісою.
А потім подивилась на Остапа. Він також закутався у плед.
— Дякую, — тихо сказала я.
— Не вистачало, щоб ти ще й захворіла.
— А якщо захворію, будеш піклуватись про мене?
— Це навіть не обговорюється.
Ми засміялись.
На вулиці йшов дощ як стіна, чутно було грім та блискавки. Але на щастя ми сиділи у цій хатинці та пили трав’яний чай, який згодом мене зігрів.