15 глава "Маленьке полум’я"

Остап.
Похід і Лія, я думав, що це несумісні речі. Думав, що перевірю як вона буде поводитися на природі: намети, вогнище, пісні під гітару та все тому подібне. І виявилось, що вона мене здивувала. Поставити двоспальний намет за п’ятнадцять хвилин? Серйозно? Її вже не назвеш міською дівчиною. Вона вже офіційно своя.
Ми сидимо біля вогнища, я обіймаю Лію. Вона пригорнулась до мене. І мені стало так затишно.
Вона підняла голову та подивилась на мене.
— Я вже хочу відпочити, піду в намет. І ти не засиджуйся, — другу фразу сказала тихо, а потім мені підморгнула та встала, — всім добраніч.
Лія пішла, а я сиджу та розумію, що стало якось самотньо.
— Остапе, все добре? — запитав Іван.
— Так, просто теж вже якось втомився. Мабуть, і я піду.
Я встав та пішов до намету. Заходжу у нього та бачу, що Лія сидить задом до входу. Одягнена в якусь піжаму.
— Я прийшов, — прошепотів.
— Це добре, бо мені якось самотньо було б, — тихо відповіла вона та повернулась до мене. Я побачив її ніжну усмішку, яка мені дуже подобається.
Вона лягла на спальний мішок, а я сів біля неї. Між нами настала тиша, але не незручна. Я подивився на неї. Вона так спокійно лежала, але раптом перевернулася на бік, дивлячись на мене з легкою усмішкою. Наші очі зустрілися. Я нахилився до неї та поцілував її у губи. Вона могла б відвести погляд чи відштовхнути мене, але не зробила цього. Наш поцілунок ставав пристрасним. Вона почала розстібати мою сорочку, яку я сьогодні одягнув. І я зрозумів до чого це вже йде. Та зупинятися не хотілось, але було трохи страшно та ніяково. Це ж перший раз…
За декілька хвилин ми лежимо в обіймах один одного. Я відчуваю запах її шампуню. Волосся пахло ромашкою.
— Я подумати не міг, що це буде так…
— Як? — Лія підняла голову, подивилась на мене, закладаючи своє волосся за вухо.
— Приємно.
Вона почала сміятись. А після тихо прошепотіла:
— І це тільки початок, — а потім ніжно поцілувала мене у губи.
Я обійняв Лію, а вона до мене притулилась. Я відчував її спокійне дихання, а після сопіння. Вона заснула, а я лежу та повірити не можу, що це відбулося між нами.
Прокинувся та поклав руку де лежала Лія та її поряд не було. Я сів протер очі, а тільки після почув її голос.
— Так, дівчата, далі поза “собака мордою донизу”, — я бачив випадково декілька разів як Лія сама займається йогою. Вона зробила висновок, що я за нею підглядаю. Ну, зараз точно не підглядатиму, тому що я вже прокинувся. Вийшов з намету та побачив Лію у цій позі.
— Доброго ранку, дівчата.
Лія встала та подивилась на мене, а потім усміхнулась.
— Доброго ранку, — вона взяла пляшку води та зробила ковток, — дівчата, думаю на сьогодні досить. У вас і так м’язи болітимуть, — вона усміхнулась їм.
— Дякую за майстер-клас, — сказала Катя.
Дівчата відійшли, а Лія підійшла до мене.
— Вибач, що так втекла, — вона наче знала, що я скажу, — просто хотілось якось розім’яти м’язи. — Вона сказала це так спокійно, ніби вночі нічого й не було. Вона уважно подивилась на мене, — щось не так?
— Ні, все добре… просто хотів переконатись, що ти тут.
— Я тут. І нікуди не дінусь, запам’ятай це, — вона підійшла до мене та доторкнулась рукою до моєї щоки. Я трохи нахилився та поцілував. Легко, ніжно, ніби боявся злякати цей ранок, цей момент.
— Я ніколи не думав, що наші дружні стосунки перетворяться на такі…
— Які? — вона мене перебила.
— Романтичні. І такі теплі. Які я боюсь зруйнувати.
— Остапе, мені дуже подобається твоя щирість, твої такі зізнання, — вона притулилась до мене обіймаючи. Я також її обійняв і мені стало так добре, так спокійно як ніколи не було. Я відчуваю якесь незрозуміле для мене почуття. Я закохався, перший раз у своєму житті. І відчуваю, що це назавжди, бо Лія особлива дівчина.
— Ей, закохані, йдіть снідати! — покликала нас Катя.
Ми переглянулись та почали сміятись. Я взяв за руку Лію та пішли до всіх.
Ми всі почали снідати бутербродами та чаєм. Всі мовчали та раптом на нас подивилась Марічка.
— Ну, як у вас ніч пройшла у наметі?
— Нормально, — сказала Лія та трохи почервоніла, — холодно не було.
Після її слів всі почали сміятись. Всі якось ожили та почали спілкуватись. Я дивлюсь на Лію. Вона сидить біля мене та просто усміхається.
Коли поснідали, дівчата прибрали та лягли загоряти, а я з хлопцями грали у м’яча. Іноді дивився у бік дівчат. Вони просто лежали та про щось розмовляли та сміялись. В основному зі слів Лії. Вона вписалась в нашу компанію дуже добре. Ніякого напруження та ніяковості не було від слова зовсім. Але спершу на неї так дивився Артем, що мені якось було незручно.
Я стояв так, що Лію мені було добре видно. Вона показувала щось дівчатам на своєму телефоні. І вони сміялись. Але в якусь мить вона подивилась у мою сторону та усміхнулась. Я усміхнувся їй у відповідь. І вчасно повернувся в гру, бо ще трохи б і м’яч попав мені у голову, а так я його спіймав.
Трохи пізніше ми всі пішли купатись в озеро. Я Лії сказав декілька слів аби мене не лякала. Вона почала лише сміятись. Але пообіцяла не робити дурниці.
Коли ми повернулися на берег після купання, сонце вже високо стояло над озером. Дівчата сміялися, ми з хлопцями перекидалися жартами. Все було у легкій та комфортній атмосфері. І я зрозумів, що цей похід запам’ятається мені надовго. Бо я вже не сам. У мене є моя Лія.