10 глава "Озеро"

Остап.

З самого народження я живу у селі Шепіт. У мене тут багато друзів. А особлива подруга приїжджала сюди дуже рідко. І це Лія. Коли я її бачив востаннє вона виглядала ще зовсім маленькою. Тільки-но збиралась йти у школу, а я тоді вже вчився у другому класі. Ми тоді з нею де тільки не гуляли, коли вона приїжджала. Пам’ятаю, як я чекав літа, щоб побачити її. Але того літа вона не приїхала. І наступного теж. Я тоді засмутився так, що не передати словами. З кожним роком я почав про неї забувати. А цього літа я побачив її знову. І вже не маленьку дівчинку, яка бігала зі мною, а дорослу та все ж таку вперту як, й в дитинстві. Перша наша зустріч це було щось. Я допомагав батьку по господарству, у нас є свині та з десяток курей. Тож, ніс відро у свинарник. І побачив цікаву картину: Дівчина сидить на дереві. Вся розлючена, що хоч тікай. Але трохи придивившись, я впізнав у ній Лію. Не думав, що колись побачу її ось так на дереві. А вона ж не просто вилізла на нього, а шукала інтернет. Якого до речі у нас немає. Майже немає. Як тут частенько бувають туристи, кажуть що це детокс. Так само й Лія згадала це слово. Ніколи б не подумав, що для неї інтернет це спосіб життя. Цим вона мене здивувала.

Але з кожним днем перебуванням тут у селі вона все рідше бере телефон у руки. І це мені дуже подобається. А її реакція на сільську рутину, це щось. Адже вона так вибігала зі свинарника облита брудом так ніби за нею хтось женеться. А я просто не міг стримати сміх. Але розумів, що це неправильно, тому й подарував блокнот та ручки.

Зараз ми сидимо біля озера на пледі з моїми друзями. Вони як завжди почали підколювати мене, але дія Лії мене здивувала. Вона не розгубилась та поцілувала мене. І реакція друзів була безцінна.

Гра продовжувалась ще довго. Каті випало бажання поцілувати того хто сидить зліва. Біля неї з цієї сторони сидів я. Вона просто доторкнулась губами до моєї щоки, коли Лія на неї подивилась.

Вони ж вважають, що ми зустрічаємось, тому погляд Лії, Каті був зрозумілим.

Ще програли декілька кіл. І коли Іван закінчив виконувати бажання то подивився на всіх.

— Як на рахунок поплавати? Вода тепла.

Всі підхопили ідею Івана. Тому за декілька хвилин вже пішли у воду. А я дивлюсь на Лію. Вона з ковдри навіть вставати не збирається.

— Ходімо, поплаваємо.

— Не хочу. Мені й на березі добре, — я подивився на неї здивовано.

— Впевнена?

— На сто відсотків.

Ми перекинулись з нею ще декільком фразами, що змусило Лію встати з ковдри. І не очікуючи того, я схопив її на руки та поніс у воду. Лія почала бити своїми кулачками мою спину.

— Відпусти! Постав мене! — я якраз зайшов у воду.

— Поставити? Добре, — я опустив та поставив Лію вже у воду. Води було майже по коліно.

— Ти ненормальний! — вона бризнула на мене воду. Ми почали один одного обливати бризками води, що в результаті стали мокрими до нитки. Недалеко від нас так само бавились мої друзі. Вони на нас майже не звертали уваги, хоча на березі всі погляди були тільки на нас.

Я відволікся на них всього на декілька хвилин. Повертаюсь до Лії, а її немає. Перша думка була, те, що вона вибігла на берег, але глянувши туди я її не побачив. Тоді ж я не думаючи пірнув у воду з головою. Ледве розплющив очі, то побачив її. Лія дивилась на мене. Схоже, що вирішила мене просто налякати. Я підплив до неї. Схопив за руку та потягнув наверх. Ми виринули. Я подивився на Лію.

— Ти нормальна?!

— А, що злякався? — вона усміхаючись поправила волосся, яке прилипло до її щічок.

— Так! Ти мене налякала, — я бризнув їй в обличчя водою. Ображатись чи читати нотації їй не хотілось, адже вона вже не маленька.

Вона розсміялася так дзвінко, що я теж не зміг втриматись від сміху, але за декілька секунд подивився на Лію.

— Якщо ще раз таке зробиш, я… я… — я зробив серйозне обличчя, але вона підняла брови й чекала продовження.

— Що? — запитала вона, намагаючись стримати сміх.

— Назву тебе русалкою Аріель.

Лія почала сміятись.

— Серйозно? — вона закотила очі. — Тільки не кажи, що я схожа на мультик з твого дитинства.

— Ти схожа… на непередбачувану стихію.

— Стихія? — прошепотіла вона. — Ну гаразд, хай буде так. Тільки не забудь: я небезпечна стихія.

Вона знову бризнула в мене водою та побігла на берег. А на мене подивився Артем.

— Що налякала?

— Ага. Та вона взагалі непередбачувана.

— Та я бачу. І бачу, що ви пару граєте лише на публіку. Між вами виключно дружні стосунки. Правда ж?

— Звідки ти це взяв? — запитав я серйозно.

— Воно так виглядає.

Я нічого не сказав, бо не знав що. Адже цей поцілунок та обійми можливо дійсно лише на публіку. А так ми просто друзі й не більше.

Коли почав виходити з води, побачив, що Лія зняла з себе футболку в якій була та залишилась лише в бюстгальтері, який ледве прикриває груди. Але вона швидко накинула на себе якусь тканину.

— Переодягнулась бачу, — я подивився на неї.

— Ага, недарма взяла парео.

Я підійшов ближче до Лії.

— Нам треба поговорити.

— Знову про мій вчинок в озері? — піднявши одну брову, подивилась на мене.

— Ні. Про це вже поговорили. Це про наші з тобою стосунки.

— А, зрозуміло, — Лія витягла з наплічника гребінець та маленьке дзеркальце та почала розчісуватись, — поговоримо про це коли будемо точно наодинці. Мені є що тобі сказати, — підморгнула та усміхнулась.

— Ну, добре.

За декілька хвилин друзі також вийшли з води. Гра продовжувалась далі, але вже не в романтичному плані, а в дружньому. Не було такого як когось обійняти, поцілувати, чи зробити комплімент.

Ми з Лією сіли поруч, я її трохи обійняв та відчув, що вона трохи дрижить. Зрозумів, що їй холодно, тому обійняв міцніше. Вона мене не відштовхнула та не вирвалась з обіймів, а навпаки пригорнулась більше. У цей час на нас подивився Артем. Він просто усміхнувся та відвів погляд.