Розділ 13. Мігель

Мігель

Оце так вдача! Я цього липучку давно чекав. Треба його пристрелити як і сестричку. Ця сімейка все життя мені зіпсувала. Спочатку дівка очі мозолила, компромат на мене рила, а потім й Ігор пристав, як банний лист. 

Мої люди доповіли мені, що він знову в наших місцях. Навіть координати його вирахували по рації. Тепер я прикінчу його і знову повернутись. Повернусь до нормального життя. 

Я понад шість років в морі. Мої батьки іноземці, та переїхали до України під час теракту. Тому зростав я на просторах Примор'я. Тут я вперше закохався й вперше вчинив злочин. Дивно та люди з мого оточення з самого дитинства пророкували бандитське життя. Тоді я не розумів, з якої причини мене звати виродком та бандюгою. Я ж лише обчистив сусідський сад у свої одинадцять. Та очевидно гени батька не викорінила любов та піклування матері.

Він був учасником теракту в Ізраїлі. Тож коли його спільників схопили, нам довелось втекти.  На щастя, прихистком стало маленьке селище Хорли на півострові Гірський Кут. Прибувши туди батьки взялися за господарство. Батько вирощував виноград та робив вино, а мати працювала в пансіонаті. Та місцеві жителі ворожо ставились до іноземців, тільки з роками примирилися з нашою присутністю. Тож завести друзів мені вдалося не відразу. Майже все своє дитинство я був самотнім. Батько брав мене з собою в море та навчав мореплавських навичок. Розповідав історії про свої мрії стати піратом, як у казках, які я читав. 

Мрії батька здійснив я. Став справжнім морським піратом. Тільки тоді ніхто не говорив, наскільки огидна ця діяльність. Скільки доведеться пережити й  від чого відмовитись заради грабунку.

Бувши малим я не знав цього.  У свої чотирнадцять, коли на моїх очах застрелили батьків, я вперше усвідомив чому я по іншу сторону закону. Доводилось тяжко. Щоб вижити, я почав грабувати. Мене ловили на крадіжці, та відпускали з попередженням. Тоді я вийшов в море вперше.

Мій човен не протримався й кількох миль, тож на мілководді я перевернувся. На щастя, моряк, який неподалік рибалив, витяг мене. Відтоді я в морі. А одного разу, я попросився на справжній корабель, який причалив до нашого порту. Спочатку я був мирним жителем корабля, юнгою, що виконує всі накази командира. Та з часом мене підвищили до матроса. 

Я був задоволеним становищем. Принаймні я був ситим і при ділі. Ми ходили з порту в порт, доставляючи різні товари. І от в порту Ольвія, куди ми доставляли провізію, я зустрів її. Своє перше кохання. 

Пасажирів ми зазвичай не брали. Та ця дівчина, Ольга, була племінницею командира. То ж він не міг відмовити підкинули її  до Керчі, де й мешкала її рідня. 

Ольга була чарівною дівчиною, молодою і навченою. Вона навчалась у медичному на фельдшера, щоб рятувати життя людям. Я захоплювався нею, вона з таким ентузіазмом розповідала про місію лікаря, що  не закохатися було неможливо. Кілька днів я був під впливом цього янгола. А коли вона зникла, я втратив сенс життя. 

Тоді я вирішив знайти її й одружитися. Та нікому не потрібен був зять бандит. Якби ж я знав, що сповідь  юного хлопця про своє нікчемне життя командиру обернеться таким. 

Михайло Іванович, так звали нашого шановного командира, показав своє істинне лице. Після мого зізнання в коханні його племінниці на мене чекала страта. Не підозрюючи нічого, я вибрався з ним на катері в море, начебто порибалити. Та він несподівано для мене викинув мене за борт, після кількагодинного приниження та побиття.

Я безсилий тримався за стару колоду, яка мандрувала морем з надією на справедливість. Та набрів на піратів, які навчили мене бути суворим і безсердечним. Люди, яких вважали мерзотою і поганню врятували двадцятирічного хлопця від смерті й навчили жити, щоб ніхто більше не робив боляче. 

Відтоді я такий. 

Та мені набридло. Кілька років тому ми наткнулись на те ж судно, де я був матросом. Ми грабували й вбивали, і я безжально тоді вчинив кару над Михайлом, моїм кривдником. Чого він тільки не говорив, благаючи помилувати. Згадував Ольгу і щось плів мені про її життя. Тоді я здався. У моєму серці ожив клапан почуттів. Я відчув силу, з якою мене тягне до берега. Незвідане досі почуття, незвідане кохання до прекрасної Ольги. 

І вже не шляху до омріяного порту нас впіймали. Нас давно шукали агенти морської поліції. І хтось доповів про наше місцеперебування. Спецоперація пройшла успішно та не для нашої команди. З одинадцяти осіб вижили троє. Мені та двом хлопцям вдалось втекти. Вже покидаючи палаючий від вогню корабель, я пристрелив набридливого агента, нею й виявилась сестра Ігоря. 

Відтоді ми у вигнанні. Ми миші на яких полює злий та спраглий помсти, кіт. 

Нарешті все скінчиться. Я вирішу все й повернусь до Ольги. Вона чекає мене, я впевнений.  Навіть якщо минуло десять років. Чекає!