Розділ 33. Гірко

Ігор

Я хвилювався за Соню.  Ставши свідком сварки, розумію, що проблем у неї додалось. І її колишній точно не в захопленні від мене і того, що їду з ними. Та мене це мало хвилює. Софію йому я не віддам. Та і набридати їй не збираюся.

У потязі ми насолоджувалися часом проведеним разом. Я радів, що нарешті, можу спокійно обіймати кохану і не турбуватися більше про її життя.  Ми говорили про все на світі. І про спільне майбутнє теж.

- Ти ж мені все розповіси?- спитала Соня.

- Звичайно, кохана. Я розповім усе, що тебе цікавить.- запевнив її.

- Мені все цікаво. Ти де в столиці мешкаєш?

- На Лісничій. Я обожнюю природу,  а поряд ліс.

- Круто. Я була у вашому районі кілька разів. Там дивовижно.  А у мене парк поряд. Ми з друзями часто там відпочиваємо. Ходимо на пікніки. Точніше, ходили. – її вираз перемінився.

- А чого?

- Часи змінилися. Я коли виш закінчила,  влаштувалася на роботу менеджером по персоналу. А друзі обрали інші спеціальності. Роз’їхалися хто куди й рідше бачимося. Лише Інна поряд.

- Ти мені про неї розповіси більше? Хочу все знати про твою найкращу подругу.

- Без проблем. Та звідки такий інтерес?- звузила зіниці з підозрою.

- Мені здається ви досить близькі.- припустив.

- Так. Дуже.

- Тому і хочу знати, чого від неї чекати. Ревнуватиме?

- Ще б пак. Ми з Тимуром сварилися весь час через неї.

У двері постукали. З коридору почувся голос Тимура. Соня цмокнула мене в щічку і зникла за дверима, переконавши, що все добре і моя допомога не потрібна.  

Я розумію, що необхідно обговорити їхні стосунки. І не збираюся втручатися туди. Хай розмовляють. Поки її не було, я подзвонив Генці, моєму заступнику. Він зрадів мені, та ще більше радів, моєму поверненні.

- Тепер у мене з’явиться особисте життя. - сміявся в слухавку.- Робота забирає весь час. Та коли бос на місці, можна розслабитися.

- Так, Генко, тепер можеш відпочити. Я тебе відпускаю на пенсію.- жартував.

Генка мій друг зі школи. Коли бізнес пішов уверх, взяв його до себе. І довірити фірму міг тільки йому у свою відсутність. Він надійний, я знав це. Перевірив ще зі школи. Часто виручав і підтримував у складні моменти.  Ми разом пройшли через величезні неприємності. І я вже уявляв, як друг зрадіє дізнавшись, що я повертаюся не сам.

Соня повернулася через хвилин двадцять. Не знаю, що вони там обговорювали та криків не було. Тільки шепіт за дверима. Вона виглядала збентеженою та засмученою.

- Що сталося?- поцікавився.

- Та нічого. Просто Тимур нісенітниці говорить.

- Які?- не розумію, що він вигадав. Я певен, що зробить будь-що, щоб допекти нам.

- Говорить, що зраджував мені.  Та я це і так підозрювала. Але до чого тут Інна? Не знаю, що він хотів цим сказати.

- То може поговори з подругою.- пропоную розібратися з усім прямо зараз.

- Неодмінно. Та пізніше. Зараз я хочу побути з тобою.- присіла та обійняла мене.

- Добре.- я міцно притис її до себе і поцілував.

Ми кілька годин залишалися в купе і, на щастя, ніхто не заважав. Могли насолоджуватися дотиками та поцілунками до нестями. І лише ввечері, коли почуття голоду здолало нас, ми вибралися до ресторану.

Проходячи повз інші кабінки, ми тримаючись долонями, йшли до ресторану. Пройшли до вагона і столик справа, як нас чекав. Присіли й замовили їжу. Переглянувшись, спрямували свій погляд у вікно. Миготіли красиві вечірні краєвиди. Лунала спокійна музика, та й атмосфера видавалася мені романтичною для зізнання у коханні. Я подивився на Софію. Її русяве, хвилясте волосся легко спадало на плечі. Та все ж пасмо  вибивалося з-за вуха. Я потягнувся до неї рукою і, заправивши пасмо, зупинив руку на її пухкій та ніжній щоці. Соня перевела погляд на мене. ЇЇ очі блищали щастям, не помітити цього було неможливо. Я переконаний, що відчуває вона щось подібне до мого бентежного  подиху і тепла всередині.

- Які люди?!- почули ми позаду, і озирнулися.

Біля столика стояв Тимур з Інною. Очевидно, обоє не в гуморі. Присівши поряд, без дозволу, стали розглядати меню. Це викликало обурення  та псувати вечір не хотілося. Тим паче це друзі Соні. Варто почекати, я переконував себе.

Ми переглянулися та мовчки чекали своє замовлення.

- То що? Поговоримо?- запропонував Тимур. Вдивляючись у вічі Інни, яка поводила себе дивно та розгублено.

- Про що?- спокійно спитала Соня. Поклавши руки на стіл.

- Інно, ти нічого не хочеш подрузі сказати?- не відриваючи погляду від дівчини.

Вона тяжко ковтнула, перевела погляд на Соню, потім на мене, і знову на Тимура.

- Ні. Я нічого не хочу сказати.- стримуючи своє невдоволення. Та у неї виходила погано. Тому відповідь звучала грубо.

- А мені є що, Соню, - переводить погляд на неї. - Я не просто згадував про неї,- киває в сторону Інни.- під час останньої розмови. Це вона.

- Що вона?- не розуміє Софія.

- Вона та, з яким я ..

- Ні,- викрикує Інна. Оце вже дивно. Що ця парочка приховує.

- Чому ж ні, Інночко?- Тимур продовжує кривлятися.- Зраджував. Так, з нею.- чекає реакцію Софії.