Розділ 46

Алісі було ніяково, та на це ніхто не звертав уваги. Матвій розглядав її так, ніби перед ним було якесь нове цікаве звірятко.

— Як тебе звати і звідки ти? — запитав він.

Аліса поглянула на нього.

— Зазвичай спочатку представляються самі, а потім просять інших.

— Ага, значить, ще й з характером. Мені це подобається. Мене звати Матвій, я із сусіднього села. Ну, тепер почую щось про тебе?

— Я...

У цей момент до клубу забіг якийсь хлопчина й щосили закричав:

— На вулиці бійка! Бійка!

Матвій, як і всі, повернув голову в той бік. Швидко схопивши Алісу за руку, він рушив до виходу одним із перших. Повз них пройшов чоловік, який відповідав за порядок у клубі. Невдоволено пробурмотівши щось собі під ніс, він теж поспішив на ґанок.

На дорозі біля клубу вони застали моторошну картину. Сергій сидів верхи на Паші й безупинно, методично бив його кулаками в обличчя.

Важко дихаючи, блондин почав приходити до тями лише тоді, коли його міцно схопили й відтягли вбік. Він ошелешено поглянув на Пашу, який уже не міг підвестися без сторонньої допомоги, а потім на власні розбиті, закривавлені кулаки.

— Сергію, що за бардак ти тут учинив? Від кого, від кого, а від тебе я такого точно не очікував... — невдоволено цокав язиком дядько Іван, утримуючи його.

— Вибачте... — це було єдине, що зміг видавити із себе хлопець.

Піднявши погляд на натовп, що висипав із клубу, він зустрівся із поглядами своїх односельчан. Хтось не приховував захват, а хтось був шокованим. Сергій нарешті побачив не лише перелякану сестру, а й Алісу. Вона стояла напрочуд близько до Матвія, що відразу не сподобалося хлопцеві.

Новий спалах злості й гіркоти підступив до горла. Стиснувши кулаки, Сергій мовчки підійшов до свого велосипеда. Намагався сісти, але різкий пекучий біль у коліні змусив його завмерти. Лише тепер він помітив, що під час бійки повністю здер шкіру до крові об асфальт. Зрозумівши, що з такою травмою їхати не зможе, хлопець взяв велосипед за кермо й, кульгаючи, рушив вулицею освітленими вуличними фонарями. У голові роєм кружляли важкі, отруйні думки.

— Ого... Так він, виявляється, ніякий не лицар, а звичайний драчун! — хихикнув Матвій, спостерігаючи за цією картиною. — Так завзято відмовляв мене від бійки! Тепер, дивлячись на обличчя цього рудого бідолахи, я навіть радий, що нам не вдалося побитися. Він би й мене забив, не маючи стопу в голові. Справжній псих!

— Не смій так говорити про мого брата! — різко відрізала Леся.

Не слухаючи нікого, вона розштовхала натовп і побігла за Сергієм.

— Та глянь на наслідки його вчинків! — крикнув їй услід Матвій.

Тут уже не змовчала Аліса.

— І справді, Сергій не такий, який би поліз на бійку із власної волі. — вона дивилася на всіх, хто зібрався, та жоден її не підтримав, і вона повторила спробу: — Його точно на це спровокували! — та всі нервово поглянули на Пашу, якого старався привести до тями дядько Іван.

Тільки Матвій поглянув на неї, і його усмішка відразу стала холоднішою.

— Бачу, ти не просто так його захищаєш... А шкода. Спочатку ти мені сподобалася.

Аліса нічого не відповіла. Лише розвернулася й поспішила слідом за Лесею.

Сестра швидко наздогнала кульгаючого брата.

— Сергію! Що з тобою сталося? Навіщо ти побився?!

— Це не твоя справа, — не повертаючи голови, буркнув її брат.

— Ти так сильно побив Пашу. Він же ще трохи і міг би померти!

Хлопець різко зупинився. Плечі його здригнулися від почутих слів. Він повільно повернувся до сестри й, піднявши голос, у якому бриніли надрив і втома, мовив:

— Мені більше цікаво, чого ти поперлася в цей клятий клуб, хоча я тобі забороняв?!

— А хто ти такий, щоб вирішувати за мене?! — спробувала огризнутися Леся, звикнувши до захисту.

— Якщо ти готова відповідати за свої вчинки — уперед! Я більше нічого тобі забороняти не буду. Зараз ти підеш до баби Наташі й скажеш, що збрехала! Візьми хоч раз провину за те, що накоїла. Я більше тебе покривати не буду!

— Брате, але я...

— Мені це вже не цікаво! Хочеш — йди далі танцюй, гуляй, але не забувай, що ти САМА будеш розповідати батькові, що ти там робила! А ще розкажи, що ти насправді читаєш і як ти крадеш у нього банківську картку, поки він лежить п'яний, і купляєш собі книжки, які тобі читати ще зарано! Усе розкажи! Хочеш бути дорослою — уперед, я тільки радий стану!

Він важко вдихнув повітря, його очі палали болем:

— Наша мати перед смертю просила тримати цю кляту сім'ю разом... І знаєш що?! Я втомився. Брати зробили безлад і просто зникли з цього села, а ми будемо жити в цій клятій павутині домислів і пліток! Батько як приїде — взагалі невідомо, що робитиме: буянитиме від горя чи від щастя?! Тепер і ти вирішила йти проти мого слова! Уперед! Мене вже дістало відповідати за чужі помилки! Так, я тільки-но перейшов межу з Пашею! Та хіба хтось поцікавиться, ЧОМУ?! Усіх не влаштовує, що мій образ «гарного хлопця на все село» не відповідає дійсності?! І навіть тобі неприємно бачити такого старшого брата?! А що з Вітьою й Олегом з ними все добре, тільки зі мною щось не так?!

— Я...

— Не підходь до мене! — різко виставив долоню Сергій. — А то, може, виявиться, що я настільки неврівноважений, як наш батько, що підніму й на тебе руку.

Леся від шоку завмерла на місці. Їй стало боляче й страшно водночас. Спостерігаючи за його шкутильгаючою ходою та бачачи, скільки болю запеклося в його зелених очах, дівчина лише зараз зрозуміла: Сергій не був залізним чи незламним. Він просто роками вдавав, що він сильний.

До Лесі підбігла задихана Аліса:

— Що сталося?! Я бачила, у нього коліно повністю роздерте, йому потрібна допомога! Чому ти просто стоїш?!

— Бо мене він уже не підпустить... — тихо мовила Леся, і в її карих очах заблищали сльози.

— Але ж самого його залишати ніяк не можна! — на Алісу довго дивилися карі очі. Сестра Сергія промовила: