Розділ 40

Прокинувшись, Сергій важко підвівся із надувного матраса, який нещадно рипів. Поглянув на телефон, щоб зорієнтуватися в часі: виявилося, що він якимось чином вимкнув два будильники поспіль, і не помітив. Зараз була вже шоста ранку, та виспатися йому так і не вдалося. Коли вночі вони повернулися з Алісою, хлопець ще довго лежав у темряві й обдумував усе, що відчуває насправді, і головне, що тепер робити з цими почуттями. В якийсь момент він таки провалився в сон.

Спогади перервала бабуся Наташа, яка намагалася тихо зачинити за собою двері. У руках вона тримала тарілку зі свіжоспеченими пиріжками. Побачивши, що хлопець уже не спить, вона привітно посміхнулася й тихо промовила:

— Доброго ранку, Сергійку.

— Доброго… — підвівшись, він узявся складати постіль та спускати повітря із матраца.

— Сьогодні я спекла пиріжки з вишнями — усе, як ти любиш. І зелений борщ із кропивою, як любить Леся.

— Дякую вам.

Вона ще з вечора помітила, що Сергій ходив похмурий і задуманий. Вирішила вже сьогодні трохи дізнатися, що творилося в душі цього надміру серйозного хлопця:

— Ну як, гарно прогулялися вночі з Алісою?

Блондин завмер, а потім різко повернувся до неї:

— Як ви…

— Знаєш, мені вже не так і багато треба для сну, — посміхнулася вона хитро. — Коли ви намагалися не шуміти, я вже спокійно лежала й чекала, поки зійде сонце, щоб йти до роботи.

— Ось чому я не чув вашого хропіння…

— О то вже, грубіян! Доживеш до моїх років, потім побачимо, як ти хропітимеш.

— Угу…

— То де гуляли?

— Ніде, просто у дворі на зорі дивилися, — буркнув він, уникаючи прямого погляду.

— А чому тоді ввечері так намагався уникнути зустрічі з моєю онукою, якщо вночі збиралися разом зірки рахувати?

Хлопець нахмурився, але все ж знайшов що відповісти:

— З самого початку я збирався це робити сам, а вона потім долучилася.

Зрозумівши, що правди бабуся Наташа від нього зараз не дочекається, вирішила змінити тему:

— Сьогодні о п'ятій дзвонив твій батько. Казав, що вже поговорив з Олегом і Діаною. Залишилося поговорити з Вітею. Той не бере слухавку, тож Мирону доводиться шукати його через знайомих.

— А що з Діаною та її дитиною? Щось вирішили?

— Ага. Вони розпишуться з Олегом без жодних святкувань, але тільки після того, як на це дасть згоду Вітя. Та тобі нічого за це переживати! Як і за корів, я їх уже видоїла й вигнала на пасовище. Так як ти вже прокинувся, то далі вже ти сам по хозяйству порайся. Тільки поснідай і можеш йти.

— Я краще після того, як худобу погодую, поїм — він трохи повагався й усе ж таки запитав: — А ви не знаєте, чи був у баби Параскевії наречений?

— М-м-м… Ні, нічого такого не чула, — здивувалася бабуся такому неочікуваному питанню. — А що?

— Та нічого особливого, просто стало цікаво. Хата так довго стоїть порожня, що час від часу виникають питання, на які хочеться знайти відповіді. А є хтось, хто може знати її справжню історію, а не оці плітки про відьму?

— Ну, може, її далекі родичі…

— А це хто?

— Та Мороз, їхні далекі родичі.

— Добре, дякую.

— Дивно, що тобі так різко стала цікава та хата й та покійниця, царство їй небесне…

— Ну, я постійно чув, що вона відьма, і вирішив дізнатися, чи справді вона такою була.

— Ага… Докопатися до істини й розвінчати міф — це добре, але дивіться, шкоди не наробіть.

— Угу. Ну, тоді я пішов.

— Хоча б візьми один пиріжок, щоб по дорозі перехопити!

Цього разу блондин не відмовився від ароматної гарячої випічки. Уже біля самого виходу він зупинився й мовив:

— Напевно, в Аліси сьогодні все болітиме після вчорашніх перегонів на конях. Тому краще не тисніть на неї з допомогою, а то взагалі відіб'єте бажання бодай щось робити по господарству.

І зачинив за собою двері.

— Який же ти упертюх… — зітхнула бабуся Наташа й посміхнулася, повертаючись до приготування сніданку для решти родини.

Сергій із задоволенням з'їв пиріжок, швидко дійшов до свого двору й узявся до хатніх справ. Наостанок залишив коней, гусей та качок.

Коли хлопець повертався з пасовища, де припинав коней, біля паркану його вже чекав високий світловолосий чоловік, який тільки-но припаркував свій велосипед:

— О, добре, що перестрілися!

— Добрий ранок, дядьку Толю!

— Привіт, Сергію. Усе сам робиш... А де той розпі... кхм, — дядько Анатолій прочистив горло. — Твій батько де?

— У місто поїхав. Мене попередили, що ви приїдете, тому я сам вам віддам зарплату за минулий місяць.

— Як же добре, що ти тут живеш. Хоч один толковий із усієї сім'ї чоловік!

Сергій пішов до хати й повернувся з конвертами:

— Батько сказав, що там усе розписано, — простягнув чоловікові, який швидко перерахував.

— Та як завжди: усе, що потрібно, є, нічого зайвого… а шкода, — засміявся зі свого жарту й додав: — Хлопці вже не дочекаються, аби все прогуляти.
Поки дорослий чоловік акуратно складав речі у клітчасту сумку, хлопець вирішив розпочати розмову.
— Чув, у вас племінниця народилася?

— Ага! Хотіли назвати Іванкою, а дали ім'я Оксана. Мені так більше подобається. Ось виділю трохи грошенят собі на цей місяць, а все інше витрачу на подарунок Владі й племінниці.

— Вітаю.

— Дякую! — щасливо посміхаючись, чоловік попрямував до велосипеда.

— Дядьку Толю...

— М? — повернувся лицем до юнака і став чекати.

— А ви не чули, чи був у старої Параскевії наречений? Чи, може, вона когось любила?

Чоловік задумався, пригадуючи, що йому розповідала про далеку родичку мати, коли ще була жива:

— Ха! Та відьма справді мала кохання! Вона ж із роду Поповичів — це наші дуже далекі родичі, як там кажуть, десята вода на киселі. Моя прабабка, її кузина. Так ось, оскільки вони до останнього залишалися богатими й викручувалися навіть за совєтів, уникнувши заслання. Її батьки лишилися вірні традиції: віддавати дочку за рівних статкам собі. А той її... як його звали, щось не можу згадати...