Розділ 39

У самому будинку їх огорнула ще більш гнітюча атмосфера. У повітрі стояв запах пилу й сухих, вигорілих трав у вазонах. Під ногами скрипіли старі дошки, на додачу шаруділо засохле листя, що нападало крізь діряву покрівлю. Здавалося, ніби час тут не зупинився, а продовжував іти далі, попри те, що речі залишалися на своїх місцях.
Опущені штори й вицвілі шпалери, а крізь щілини пробивалися тьмяні відблиски місяця. Ліжко було застелене вишиваним покривалом ручної роботи, білі подушки складені гіркою, на них хрестиком вишиті фіолетових і рожевих бутони піонів . Телевізор із великим випуклим екраном теж був укритий серветкою з вишивкою, ніби його берегли від часу. На столі стояла ваза з сухими гілками, їхні вицвілі суцвіття осипалися на стіл, залишаючи тінь минулих спогадів. Одяг на вішалці й картини, вишиті хрестиком, застигли на стінах, мов мовчазні свідки.
Природа поступово брала своє: тріщина в стіні пропускала лозу хмелю, яка настирливо лізла всередину, намагаючись поглинути простір. Атмосфера була такою густою, що кожен їхній крок лунав скрипом і губився в тріщинах старих стін. Павутина колихалася від найменшого руху та піднімається пилюка в повітря.
Аліса провела пальцем по столу, лишилася смужка від витертого пилу.

— А чому тут квіти у вазонах та із ваз ніхто не викинув?

— Нагадати тобі, що це хата відьми? Дорослі попереджають, щоб сюди не потикалися. Навіть крадії не позарилися на її майно. То чому ти думаєш, що комусь було діло до квітів, які тут стояли? Думаю, усе залишилося недоторканим після її смерті з міркувань власної безпеки.

— Як вона взагалі померла, якщо ліжко застелене, та й у хаті все виглядає так, наче вона й не збиралася залишати цей дім? — Аліса поглянула на піч, на черені якої стояли глиняні глечики. Заглянувши всередину в одного із них, вона побачила лише щось висохле на дні. Сергій стояв осторонь, не збираючись нічого торкатися, тоді як дівчина роздивлялася майже кожну деталь інтер'єру.

— Її знайшли мертвою посеред двору. Вона тримала курку, якій перерубала голову. Відтоді й з'явилася плітка, що вона не встигла принести жертву серед ночі й померла. А лікарі казали: звичайний інфаркт, серце не витримало, ось і померла.

Аліса глянула на себе в затемнене дзеркало й помітила товстий шар пилу, що вкривав пластикові квіти, які стояли як прикраса на ньому.

— Та хіба за каноном демони в покараня не з'їдають серця своїх прислужників, а не просто зупиняють їхнє серцебиття? — прошепотіла вона, і від її слів у кімнаті стало ще моторошніше.

Сергій хмикнув і на противагу Алісі голосно промовив:

— Не знаю, треба в цього демона й спитати, чому він зробив так, а не по-іншому.

Враз щось із гуркотом упало, а потім почулися гучні кроки по стелі.

— А-а-а! — скрикнула Аліса й миттю сховалася за спиною Сергія.

Хлопець і сам добряче перелякався, але стримався, нервово оглядаючись у пошуках джерела шуму. Над ними щось гучно протупотіло по стелі й затихло. Аліса мертвою хваткою вчепилася у футболку Сергія і цього разу не збиралася його відпускати.

— Це що взагалі було?! — нервово тулилася ближче до хлопця.

— Я... я не знаю. Може, справді демон? — нервово ковтнув він і зробив крок уперед.

Вони повільно дійшли до драбини, яка вела на відкрите горище.

— Ти підеш? — знервовано перепитала дівчина.

— Якщо це справді щось небезпечне, то якщо ми втечемо, воно може за нами погнатися. Але є варіант, що там просто дикий звір або щур.

— Щур?! Такий, що може так гучно ходити?! Який же розмір він має мати?!

— Ну, знаєш, я бачив і завбільшки із власний лікоть… — і поглянув знову в темну діру, куди вела дерев'яна стара драбина. — Хоча справді було дуже гучно, може, якийсь мутант там.

— Ні, тоді краще демон! Я щурів ненавиджу! А щура-мутанта то зовсім не зможу перенести.

— Якось мені всі варіанти не дуже… хоча зараз усе тихо, то може воно побігло кудись. Добре, я полізу й перевірю, а потім звідси підемо якнайшвидше.

— Я теж хочу подивитися!

— Ти тільки-но верещала й вчепилася в мене, а тепер хочеш на горище лізти?

— Так, хочу! Мені теж цікаво! І ти правду кажеш — вже не чути того звуку. Може, нічого й немає, або щось паранормальне, і я хочу першою це побачити. Все одно, якщо це привид, ми обоє будемо прокляті.

— З якого дива ми обоє будемо прокляті? Ти сюди полізла з власної волі, а мене затягнула.

— А хто сам казав, що дослухається тільки до своєї думки? Тому ти тут як і я, із власного бажання. Саме тому ми обоє прокляті, якщо на те пішло, — її сірі очі звузилися, тоді як Сергій зрозумів, що з нею марно спорити.

— Добре, хочеш лізти — тоді вперед. Якщо нас уже прокляли, то й втрачати нічого. А так, в разі чого тебе зловлю, і ми втечемо звідси щодуху. 

Узявшись за драбину, дівчина, з невеликим тремтінням, добралася догори й зазирнула.

Враз у світлі місяця, яке пробивалося крізь діру в даху, промайнули два жовтих вогники. Придивившись, Аліса побачила, що це чорний кіт упіймав мишу й тримав її в зубах.

— Фух… — вирвалося із полегшенням, враз почувши хлопець, який нервово вдивлявся в гору. Він стояв біля неї, щоб підстрахувати, якщо буде потрібно.

— Що там?

— А ти залізь і сам побач! — хитро примружилася Аліса.

— Тоді злазь.

І тут під ногою Аліси тріснула сходина! Вона відразу почала падати, але її швидко підхопив на руки блондин. Не втримавши рівноваги, він ступив кілька кроків назад, щоб збалансувати вагу, й гучно вдарився спиною об стіну. З гуркотом упала й розбилася картина, яку сергій зачепив плечем.

— Ти цілий? — запереживала Аліса.

— Наче так… — видихнув Сергій, намагаючись приховати біль.

Опустивши дівчину на підлогу, вони поглянули на розбиту картину.

— Якось негарно вийшло, що ми нашкодили чужому майну, — Аліса підняла вишиту хрестиком картину. На ній була зображена дівчина з коромислом, що несла воду, а за нею йшов хлопець. — Власниця цього дому явно любила вишивати.