Розділ 34

Аліса із Сергієм неквапливо йшли вулицею. Побачивши, що блондин похмурніший за чорну грозову хмару, дівчина вирішила розрядити обстановку:

— Знаєш, я досі не можу зрозуміти, як у вас тут усе так швидко змінюється.

— Ти про що?

— Ну, від горя до усмішки в селі минають секунди. У місті такого не буває. Коли в мене забрали телефон і планшет, я думала, що світ скінчився. Але тепер бачу, що насправді є набагато цікавіші речі, про які я раніше й не здогадувалася.

Її щаслива усмішка змусила Сергієве серце солодкувато тьохнути. Він швидко відвернувся й, трохи зніяковівши, пробурмотів:

— У нашому селі може статися все, що завгодно.

— І навіть інопланетяни? — хохотнула Аліса.

— Хах, оці точно ні, — вони якраз проходили повз закинуту хату. — А от місцеві привиди є.

— Що, справді? — з цікавістю підсунулася ближче дівчина.

Сергію відразу стало ще ніяковіше дивитися в її сірі очі, тому він, почухавши потилицю, почав розповідати, дивившись будь-куди, а не на ту, що дивним чином почала його серце тривожити:

— У цій закинутій будівлі, — вказав на будинок, біля якого вже надто багато відбулося, тому Аліса знову поглянула на похилений паркан і дерево, на якому, ще вчора сидів кіт, тоді як Сергій продовжив: — кажуть, живе привид, тому її ніхто й не купує.

— А бабуся казала, що ця хата належала якійсь старій і злій бабі, тому ніхто й не хоче її брати.

— Вона просто не хотіла тебе лякати! На цьому домі лежить прокляття. Хто не пробував купити, одразу мав проблеми.

— Ти знову вигадуєш, щоб мене налякати!

— Не віриш? Перепитай у Лесі, вона більше тобі розкаже. У моторошних деталях — усе так, як ви любите читати у своїх книжках, тільки в реальності.

— О, якщо так, то мені було б цікаво не лише послухати, а й самій переконатися!

— Щоб побачити справжню мертву душу, треба йти туди, коли півні ще не співали, але вже починає світати.

— Які цікаві деталі! Хто тобі про це розповідав?

— Ті, хто став свідками. У нас є люди, охочі до чужого майна. І от порожній будинок став для декого ласим шматком. Вони прокралися туди саме в цей час і першими побачили непокійну душу. Від них і пішли перші історії, як усе там було.

— А чому саме в цей період? Хіба красти і розворовувати майно не краще в темряві?

— Думаю ти права більше всього, що цю деталь додали ті, що перевіряли; кого вже цікавило не майно, а сам привид. Приходили в різний час, але побачили тільки ті, хто прийшов перед світанком. Більше й детальніше в сестри розпитай.

Сергій відчинив перед Алісою двері й пропустив її вперед.

— Що ж, із задоволенням! — посміхнулася вона й проскочила у двір.

У хаті на них чекала Леся. Вона неспішно пила чай і задумливо дивилася у вікно. Побачивши, що вони заходять, дівчина приклала палець до губ, закликаючи до тиші, і показала на кімнату, де на дивані солодко спала Таня. Сергій кивнув на двір, і вони гуртом вийшли на свіже повітря, щоб не розбудити молодшу.

Леся явно досі відчувала сильний стрес: вона обіймала себе за плечі й час від часу погладжувала руки, ніби намагаючись зігрітися, хоча довкола було не те що тепло — навіть жарко. Помітивши це, Аліса із Сергієм переглянулися. Вони розуміли: так тривати не може. Проблема з батьком та братами досі висіла в повітрі, але так сильно зациклюватися, як це робила Леся, було вже просто небезпечно.

— Знаєш, моя бабуся сказала, що розбереться сама, — тихо мовила Аліса.

Леся підвела на неї очі, у яких читалася безнадія:

— Можливо…

— Знаєш по дорозі назад Сергій сказав, що закинута хата між нашими дворами має містичну історію. І додав, що ти в цьому справжній фахівець.

— Та він перебільшив, — і ось ледь помітна посмішка з'явилася на її лиці. — Усі в селі знають цю легенду.

— Ні, я не збрехав, — втрутився Сергій, побачивши, що Лесі від таких розмов явно стає легше. — Їй краще почути це від тебе, сестро. Ти завжди вміла розповідати це з такими деталями, що мурахи по шкірі бігали.

— Це просто ти в нас такий лякливий, а не в моїй майстерності справа! — хмикнула молодша до старшого, і от Алісі справді вже було невтерпець.

— То розкажи! Мені не терпиться почути. — на неї поглянула темноволоса і помітила, що дівчині справді було цікаво. Той азарт, який поблискував у сірих очей, не виглядав награним.

— Ну, слухай... Жила там бабка Параскевія — відьма, яка продала душу демону, щоб прожити до ста років. Та в останній момент вона не змогла принести жертву своєму господарю й померла, коли їй ще й дев'яносто два не виповнилося.

— Ого, це теж багато!

— Так, але ж не сто! Ось тому демон прокляв її на служіння, поки вона не принесе йому вісім душ у жертву — стільки, скільки не встигла за життя.

— А чому взагалі вирішили, що вона відьма? — і Леся пониженим голосом почала розповідати:

— Бо була відлюдькуватою, рідко виходила з хати. Продавала лікарські трави й за цей кошт жила. І попри те, що мала дар, ні з ким не спілкувалася й не лікувала людей, хоча кажуть, що могла. Ось тому й вважають, що вона була справжньою відьмою. І тепер щоразу, коли ніч закінчується, але світанок ще не настав, вона стоїть у своїх покоях і чекає на нову жертву. — Алісі це так сподобалося, що вона захотіла ще дізнатися інші деталі.

— А ще Сергій згадав про те, що всі бажаючі купити хату мали проблеми? — дівчина наче на доказ почала перелічувати:

— Та Сухевич, коли йшов уже платити гроші в сільраду за хату, зламав ногу. А молода пара Мирканів взагалі розлучилася одразу після того, як побувала в тій хаті. Так і повелося: прокляття переслідує кожного, хто зазіхає на дім. — Аліса постукала по підборіддю і почала роздумувати вголос:

— Цікаво було б побачити те, про що раніше тільки читала або у фільмах бачила. Хоча я, звісно, не дуже вірю в неприкаяну душу старої. Полюбому виявиться, що це просто якісь природні феномени, а всі сприйняли як щось паранормальне.