Розділ 28

Аліса відчинила двері, які не були зачинені на замок. У дворі її зустріла бабуся Наташа, що сиділа під хатою на маленькому стільчику й чистила молоду картоплю. Собака ліниво виліз із будки та двічі гавкнув, аж тут на нього шикнула сивоволоса жінка:

— Ти що, зовсім уже старий і сліпий? Це ж Аліса, не треба на неї гавкати. Ану в будку! — і патлатий чемно пішов, тільки от у викопану ним же ямку. — Ти щось довго, я вже почала хвилюватися.

— Та зачиталася й не помітила, як час минув, — щось наче зрозуміла, хитро посміхнулася стара жінка.

— Ну що, знайшла собі друзів? — внучка задумалася, прокрутила все, що пережила за сьогодні, і з сумнівом промовила:

— Навіть не знаю, чи вони мені друзі тепер. Бо я ж не так багато часу провела з ними.

— Повір, якщо тобі комфортно з людиною, то це відчувається з першої зустрічі, — і, кинувши останню дочищену картоплину в каструлю з водою, стала підніматися. — Якщо голодна, є суп із макаронами. Якщо ні, то можемо повечеряти разом. — Вона пішла до хати на кухню, щоб поставити картоплю варитися.

— Я не дуже голодна, бабусю, — йшла слідом Аліса.

— Тоді почекаєш, поки звариться картопля. — Увімкнувши електроплитку, вона посолила воду й додала настанову: — Як вода закипить, зменшиш температуру. Знаєш, як цим користуватися?

— У нас удома газ, але я не настільки не розбираюся в техніці, щоб заплутатись у якійсь електронній плитці, — трохи ображено відповіла дівчинка.

— А для мене спершу ця штука була як космоліт. Тому твій батько тиждень мене навчав, — бабуся зовсім не розсердилася на її слова. — Ну що ж, я пішла зустрічати свою Калинку, подою її й прийду, разом повечеряємо.

Аліса залишилася сама зі своїми думками. Вона дивилася, як бульбашки води поступово піднімалися догори, поки не перетворилися на справжнє кипіння. Клацнувши, щоб зменшити вогонь, трохи почекала й перевірила готовність. Як тільки виделка легко входила в середину середньої картоплини, вона вимкнула плитку, взяла рушник і злила воду. Відкривши холодильник, знайшла масло й додала його в каструлю. Пара ще йшла з гарячої страви, а шматок масла швидко розтанув і зник.

Дівчинка пішла до бабусі, щоб попередити, що все готово до вечері, та в сараї застала її саме тоді, коли та вмощувалася біля червоно-рябої корови. Завмерши, Аліса зачаровано спостерігала. Бабуся промила дийки водою, взяла мазь і нанесла її, після чого ніжно погладила тварину по животу й промовила:

— Калинко, стій, трохи треба почекати.

— А що ви робите, бабусю? — голубі очі глянули на неї із ніжністю.

— Обробляю дийки, щоб після сухого вітру й сонця вони не тріскалися. Треба зволожити, як ми робимо це з руками, коли наносимо крем. А потім можна починати доїння. — Вона поставила відро під корову й почала процес. Струмінь за струменем молоко наповнювало відро, і вже не було видно дна, тільки біла піна.

— А хіба для цього не потрібен якийсь спеціальний апарат?

— Ага, у селі вже більшість хат мають його.

— А вам що заважає?

— Просто не хочу. Мені цей процес подобається, як зараз модно говорити — медитаційно. Я тримаю корову не для заробітку, а як улюбленицю. Молоко — приємний бонус. Мене так навчала мати: треба любити свою корову. І тепер я сама розумію, яка це ніжна й добра тварина. І попри всі складності я все одно буду тримати і доїти їх власними руками. Звісно, двох корів уже здоров'я не дає тримати, хоча шкода…

— А хіба це не складно?

— Хочеш спробувати? — Аліса вагалася, та все ж кивнула. — Підійди. — Бабуся пояснила: — Треба натискати ось так і направляти струмінь у відро. — Дівчинка повторила рух і здивувалася, що вийшло. Корова невдоволено мукнула й глянула на експериментаторів.

— Ой, ти, мабуть, сильно смикнула, бо Калина в мене пані з характером. — І на доказ тварина ляснула дівчинку хвостом по обличчю. Аліса невдоволено прищулилася, бабуся вже подумала, що внучка почне скаржитися, та та, навпаки, перепитала:

— Можна ще раз спробувати?

— Давай. — І ось цього разу в дівчинки набагато краще вийшло.

— Тепер ти можеш спробувати обома. — На неї поглянули здивовано сірі очі. — Ось так. — І бабуся Наташа почала двома руками доїти. Наважившись, і Аліса спробувала; звісно, в неї не так добре виходило, але теж непогано.

— Молодець, Алісо. Дуже добре для першого разу. — Дівчинці справді сподобалось це нове заняття, та незручна позиція, да й втома взяли своє.

— Напевно, для сьогодні мені досить. — Вони обоє посміхнулися. 

І поки бабуся Наташа додоювала, Аліса наважилася погладити червоно-білий бік корови. Відчувалося, як вона неквапливо дихає; провівши долонею до самої шиї. І Калина поглянула на новеньку продовжуючи неквапливо жувати корм, що насипала до цього її власниця. І ось поки Аліса поглажувала для себе нову тварину, її бабуся закінчила.

— Все, пішли, напевно там картопля вже почала смажитися.

— Я зняла її і воду злила.

— Ой, яка ти молодець. Молоко питимеш, яке сама надоїла?

— Можу спробувати.

Процідивши молоко в банку через марлю, бабуся простягнула відлиту порцію в кружці. Дівчинка невпевнено взяла її в руки й неквапливо спробувала. На здивування, молоко не мало жодного неприємного запаху, і майже нічим не поступається звичайному магазинному. Тільки солодкуватий присмак мав такий, якого Аліса ніколи не відчувала в купованому, що завжди стояло в їхньому холодильнику.

— Ну от, а то безлактозне чи якесь там інше. Домашнє завжди смачніше. Правда?

— Я так сказала, бо це так модно.

— Ох ця ваша мода. Все модно, тільки не село. Добре, пішли повечеряємо і підемо подивимося телевізор.

Сівши за стіл, вони з насолодою повечеряли, і Аліса взялася мити посуд. Протерши стіл, стара жінка важко ввалилася на стілець, поставила руку на стіл та підперла нею свою щоку.

— Так як так вийшло, що ти маєш пластирі на руках і ногах? І як у цьому всьому замішаний Сергійко, який тебе привіз? — від неочікуваності в дівчинки аж миска майже висковзнула, та, втримавши посуд, вона промовила: