Розділ 22

— Ну ось і я кажу Віті: ти впевнений, що готовий на такий серйозний крок? А він знаєте що каже? — Олег театрально зробив паузу, оглянувши всіх із іскорками азарту в очах. — «Вона вкрала моє серце, а без нього я жити не можу!». Боже, я тоді як лікар не знав, що і сказати. Та коли наживо зустрівся з Діаною, тоді вже сам подумав, що моє серце може бути не на місці.

— Ей, брате, тримайся подалі, бо можеш отримати позов на себе! — усі почали весело всміхатися в очікуванні, що відповість старший.

Олег підняв руки вгору й промовив:

— Ой, боюся-боюся, пане адвокате!

Увесь стіл весело гомонів, і тільки Сергій, похмуро склавши руки на стіл, мовчки за всіма спостерігав. Йому було неприємно від самого факту, що брати про все знали а з ним не поділилися. До того ж йому було незрозуміло, чому батько сприйняв цю новину нормально, без жодних дорікань. А сестри взагалі не переставали засипати Діану запитаннями, дедалі більше вплітаючи нову дівчину в спільну розмову.

Раптом від роздумів Сергія відволік дзвінок телефону.

— Вибачте, — він підвівся й пішов подалі від столу.

Поки ті продовжували обговорювати, як усе дійшло до того, що Вітя тепер майже одружений, Сергій із здивуванням відмітив, що телефонує його друг. Упевнившись, що відійшов на достатню відстань, він взяв слухавку й уже хотів сказати, що той дзвонить занадто рано, як його випередили.

— Сергію, тут потрібна допомога пацанам! — захеканий і стривожений голос змусив хлопця нахмуритися.

— Що сталося?

— Наша команда перемогла в матчі з футболу хлопців із Грушківки. Ну й ти ж знаєш, що тут є Матвій, який у них за лідера це той, що все  заграє до нашої Галі...

— Ти щось надто здалеку почав. Що взагалі відбувається? Можеш коротко пояснити?

— Ну, слово за слово, і наша команда після перемоги на футболі отримала виклик на стрілку! Усі хлопці їхнього села проти всіх хлопців нашого. І поки що нас дуже мало, тому кличемо всіх, кого можемо!

— Що за дурдом у вас там коїться? — Сергій нервово потер перенісся й поглянув на застілля, яке й не збиралося затихати.

— Так ти приїдеш? — з надією в голосі промовив його друг.

— Пашо, ти ж знаєш мою ситуацію...

— Знаю! Та хоч приїдь для масовки, бо вийде погано: навіть якщо ми сильні, нас просто перетопчуть натовпом! А так, може, нас стане так багато, що взагалі побояться піти в атаку і мирно все вирішимо…

— Ох... — важко зітхнувши, Сергій поглянув на свій зламаний велосипед. — Зможеш заїхати за мною на мотоциклі?

— Звісно без питань  — і кинув слухавку.

Світловолосий провів пальцями крізь своє волосся, скуйовдив його й попрямував назад до столу.

— ...І ось я сиджу, зубрю ділову справу, як заходить у кабінет ангел!

— Досить, Вітю, ти вже перебільшуєш, — смутившись, дівчина штовхнула свого майбутнього чоловіка в плече.

— У жодному разі! Тоді ти для мене була як манна небесна...

— Вибачте, що перериваю, — усі враз подивилися на Сергія. — Мені потрібно поїхати допомогти Павлу.

— А що сталося? — старший із братів миттю став серйозним, з нього вивітрилася вся легкість і розважливість, яка була ще мить до цього.

— Нічого серйозного. Корова почала розтелюватися, потрібно допомогти.

— О, то я в цій справі спец! — втрутився Вітя, засукавши рукави.

— Та ні, я сам. Краще сидіть і говоріть, коли ще буде така можливість.

— А ти? — запитала Леся, вдивляючись в обличчя брата, яке було надто беземоційним.

На її запитання він усміхнувся своєю звичною посмішкою:

— А я піду рятувати нове життя.

Атмосфера за столом знову стала теплішою:

— О, то ти хочеш побути тут єдиним героєм? — короткострижений блондин опустився назад на своє місце.

На це Сергій, не прибираючи усмішки, відказав:

— Ну, оскільки ви роз'їхалися, ця роль лягла на мої плечі.

— Ну що за противне дитя! — втрутився батько. — Йди вже, і так псуєш настрій своїм кислим обличчям, — він відмахнувся рукою. — Так що, Діаночко, хочеш чогось солоденького? Може, морозива? Якщо так, зараз Олег з'їздить на своїй машині.

Від цього солодкого тону батька Сергію стало неприємно. Приховуючи справжні емоції, він пішов геть. Та тільки-но відвернувся від них, натягнута усмішка вмить зів'яла. Ніхто на це не звернув уваги — тільки Леся сумно провела поглядом спину брата, що зникла за воротами.

Відійшовши подалі від власного двору, Сергій уже діставав телефон, щоб набрати друга, але той сам вискочив із-за повороту. Увесь усміхнений, він припаркувався й, гукнув:

— Залітай, там уже все починається! Потрібно поспішити!

Присівши на сидіння, Сергій міцно вчепився в задній виступ, і мотоцикл рушив.

— Я так бачу, ти радий більше, ніж стривожений! — перекрикував вітер Сергій.

— Ще б пак! Така двіжуха рідко коли в нас буває! — на всі тридцять два зуби всміхався його друг і натиснув на газ.

Вони швидко виїхали за село. На полі вже зібралися дві групи підлітків. Довкола футбольного поля було повно шанувальників, молодших за тих, хто зібрався в центрі. Біля самого поля був припаркований різний транспорт. Тут стояли й два вози з кіньми, і мотоцикли, і мопеди, й електроскутери, та більшість приїхала на велосипедах. Вони припаркувалися біля схожого мотоцикла.

Цей футбольний матч був неофіційним: місцеві села збиралися командами та змагалися між собою. Зазвичай після гри одне село з п'яти отримувало статус переможця, і на цьому все закінчувалося — чистий азарт. Та інколи це доходило й до бійок група на групу, і тоді всім це вилазило боком. Та на диво всім учасникам такий екстрим подобався. Навіть якщо хтось мав перелом після такої бійки, він усім клявся, що то корова його боднула. Так робили всі учасники цього дійства, якщо мали якісь сліди від самої бійки. Тут, на цьому полі, діяло правило: усе, що відбувається тут, до дорослих не доходить. Причому більшість дорослих самі колись бували тут у шкільні роки і фактично заплющували очі на ці всі змагання.

Підійшовши ближче, хлопці вже чули, як дві команди лаються та криють один одного матюками. Коли всі побачили новоприбулих, від команди противників відокремився брюнет, на пів голови вищий за Сергія, якій пішов їм назустріч.