Розділ 19

За лічені хвилини Діану посадили майже по центру столу. Довкола неї вмостилися всі, окрім синів цього сімейства. Вітя й Олег пішли заносити багаж, а Сергій залишився в кімнаті став біля стіни та оперся спиною об неї. Покрашеній блондинці було явно ніяково, адже на неї пильно дивилися четверо пар очей.

Кожен у цій родині по-своєму відреагував на новину. Батько досі перебував у шоці. Блондин, який стояв під стіною, склавши руки на грудях, невдоволено роздивлявся гостю. Дівчатка ж вивчали її з неприхованою цікавістю.

Першою не витримала Таня:

— У вас такі гарні нігті! — вона заворожено дивилася на блискучий візерунок на світло-рожевому фоні.

— Дякую, — дівчина ніяково усміхнулася.

Інша дівчинка підхопила розпитування:

— І як давно ви зустрічаєтеся з Вітьою? — Леся аж подалася вперед, спираючись ліктями на стіл.

— Ну... десь уже рік, як.

— А як він зробив пропозицію? — не відступала старша із сестер роздивляючись кольце на її пальчику.

Аж тут до хати зайшли брати.

— Усе, досить засипати її запитаннями, — усміхнувся Вітя. — Вона ж не на допиті, а ви не слідчі.

— Ох, ці твої адвокатські словечки — хмикнула Леся у відповідь.

Діана з полегшенням піднялася зі стільця й покрокувала до свого рятівника.

— Що ж, — отямився нарешті батько сімейства. — Думаю, нам про багато що потрібно поговорити. Тільки ця розмова — для дорослих. Тому, малечо, йдіть надвір і там зачекайте.

Дівчата невдоволено попленталися до виходу, а от Сергій навіть не зрушив із місця.

— Я ж казав: ідуть усі, хто ще малий! — суворо повторив Мирон.

— Чому це я маю йти? — уперто перепитав хлопець.

— Бо ця розмова не для твоїх вух.

— Що, такого будете обговорювати? Можливо про те чи випадково не зачав мій брат дитину? А то як пояснити, що так швидко все дійшло до весілля?

— Та як ти смієш?! — обурився Вітя.

— А що я мав сказати? Ти про неї жодного разу не згадував, коли дзвонив! А тут не встиг знайти роботу, як уже привіз її не просто знайомити, а про весілля торочиш!

— Та що ти собі дозволяєш взагалі?! Хто ти такий, щоб так говорити?!

Мирон з усієї сили вдарив рукою по столу, змусивши всіх замовкнути. 
— Сергію! Геть звідси!

Блондин зустрівся поглядом із темно-карими очима батька.

— Іди геть! — ще суворіше додав чоловік нахмуривши брови. — Подумай про свої слова та вчинки. Як надумаєшся, повернешся й перед усіма вибачишся.

— І не збираюся, — процідив той і вийшов, гучно грюкнувши дверима.

На ґанку сиділи сестри й щось жваво обговорювали, але вмить замовкли, побачивши брата. Сергій невдоволено повалився поруч із ними.

— Щось сталося? — перепитала Леся.

— Ні, усе добре, — відрізав він.

Між ними повисла тиша. Помовчавши трохи, хлопець підвівся:

— Ходімо приготуємо нормальний сніданок на всіх.

Вони зайшли до літньої кухні, і кожен узявся за свою частину роботи. Таня чистила цибулю, так як ножа їй ще не довіряли, вона просто обривала не потрібне і передавала сестрі. Леся підготовлювала іншими овочи, а Сергій узявся готувати те, що вмів найкраще, борщ.

Ще коли була жива мати, вона любила вчити дітей кулінарії. Правда, добре це виходило хіба що у Віті, бо Олег усе спалював або пересолював. У Сергія ж асортимент був небагатий, але ті кілька страв він готував досконало.

Від спогадів про матір хлопець на мить втратив концентрацію й, нарізаючи картоплю, різонув себе по пальцю. Рефлекторно засунув його до рота. Леся, помітивши це, миттю підскочила:

— Сильно врізався?

— Та ні, усе добре, — він витягнув палець. Вони обоє подивилися на невеличку смужку, з якої швидко витікала кров.

— Краще обробити, — мовила Леся.

— Добре. Докриши й кидай картоплю, а я зараз швидко повернуся.

Він вийшов у двір і попрямував до хати. Завмерши біля дверей, усе ж натиснув на ручку й увійшов. З кімнати лунав голос Віті:

— Та влаштуємо весілля в місті, а тут можемо просто посидіти за сімейним столом...